Ухвала

від 16.12.2024 по справі 320/56356/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 грудня 2024 року м. Київ № 320/56356/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Боярської міської ради Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста долина", Бучанської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - Державна інспекція архітектури та містобудування України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_4 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.04.2019 № 230, яким затверджено детальний план для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води площею 3,9786 га в адміністративних межах Тарасівської сільської рали Києво-Святошинського району Київської області.

- визнати незаконним та скасувати Дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ012240715554 від 16 липня 2024 року виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України для ТОВ «Чиста долина» на будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 5000 м3/добу, за адресою: Україна. Київська область, Фастівський район, Боярська територіальна громада.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд, при визначенні початку строку звернення до суду, з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушеного її права, а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Позивачем заявлені позовні вимоги про визнати незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.04.2019 № 230.

Позовна заява була направлена до Київського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку 09.11.2024, про що свідчить інформація на поштовому конверті.

Дослідивши викладені доводи та встановлені обставини, суд дійшов висновку про пропуск позивачем шестимісячного строку на звернення до суду.

Слід зазначити, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Приписами частин 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.

Також, відповідно до вимог частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4).

Як зазначено у статті 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до завдання, яке сформульоване у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство спрямовано на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "публічно правові - відносини", який міститься у ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тісно пов`язаний з терміном "публічне право" (публічний віл лат. Publicus - суспільний, народний) - сукупність галузей права, що регулюють відносини, які забезпечують загальнодержавні інтереси домінуючої частини суспільства. На відміну від інших галузей права, що захищають приватні інтереси (приватне право), у публічному праві однією із сторін є орган держави.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, що однак, не передбачає застосування заходів захисту щодо від можливих (гіпотетичних, заснованих на гіпотезі) порушень з боку відповідача у майбутньому.

Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище, або ж виходячи з помилкового уявлення про наявний власний інтерес, заснованого (уявлення) на гіпотезі щодо порушення прав чи інтересів позивача у відносинах іншої особи із суб`єктом владних повноважень.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Висновки аналогічного змісту наведені у постанові Верховного Суду України від 07.02.2017 по справі №21-3072а16, постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року по справі №826/15551/18.

При цьому позивачами не обгрунтовано яким чином оскаржувані розпорядження та дозвіл на виконання будівельних робіт порушує їх права з посиланням на докази та наданням суду таких доказів.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

Згідно з частинами першої та другої статті 169 КАС, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання безпосередньо до канцелярії суду або засобами поштового зв`язку:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством (три місяці), або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.

- обгрунтування та доказів порушення прав позивачів оскаржуваними розпорядженням та дозволом на виконання будівельних робіт.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 КАС, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

5. У зв`язку з відсутністю у суді можливості друкування документів, які надходять через підсистему "Електронний Суд" чи на офіційну електронну адресу суду, документи до суду направляти засобами поштового зв`язку або нарочно у паперовому вигляді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Леонтович А.М.