Ухвала

від 16.12.2024 по справі 360/1429/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

16 грудня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1429/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши матеріали позовної заяви адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.11.2024 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022 року; з 01.11.222 по 30.11.2022 року; з 01.12.2022 по 31.12.2022 року; з 01.01.2023 по 20.01.2023 року, з урахуванням фактично сплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022 року; з 01.11.222 по 30.11.2022 року; з 01.12.2022 по 31.12.2022 року; з 01.01.2023 по 20.01.2023 року, з урахуванням фактично сплачених сум.

Ухвалою суду від 27.11.2024 позов залишено без руху; запропоновано позивачеві протягом десяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви, приведеної у відповідність до вимог статті 160 КАС України, та докази надсилання її копії відповідачу з урахуванням положень статті 44 КАС України; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.

На виконання вимог ухвали від 27.11.2024 від представника позивача 03.12.2024 до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій останній просить вважати поважними причини пропуску строку на подання даної позовної заяви, оскільки відповідь відповідача була надана 27.08.2024, тому тримісячний строк звернення до суду в межах ст. 233 КЗпП спливає 27.11.2024 включно, а позивач звернувся із позовом 21.11.2024, тобто в межах тримісячного строку з дати отримання відповіді на його заяву. Вважає, що лише після ознайомлення із відповіддю відповідача стала відома позиція останнього з приводу невиплати додаткової винагороди. Також вважає, що була ймовірність досудового врегулювання спору, що виключало б необхідність звернення до суду.

04.12.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання про поновлення позивачу строку звернення до суду, в обґрунтування яких, окрім іншого, вказано, що звернення до відповідача із адвокатським запитом свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, та не змінює момент, з якого позивач мав дізнатися про порушення своїх прав. Окрім того, адвокат звернувся з адвокатським запитом майже через місяць після укладання договору про надання правової допомоги. Також відповідач звернув увагу суду, що позивач вже звертався з аналогічними позовами та ухвалами суду від 14.10.2024 у справі 360/1049/24, від 14.10.2024 у справі 360/13009/24 позовна заява повернута, причини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними. Клопотання про поновлення строків звернення до суду представник позивача подає аналогічне, як і у справах № 360/1049/24, № 360/1300/24, тому, на думку представника відповідача, наявні підстави для застосування до представника позивача адвоката Мандрика Владислава Володимировича, заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Розглянувши клопотання представника позивача та заперечення представника відповідача, суд дійшов такого.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.

Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.

Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

В позовній заяві представником позивача заявлені вимоги щодо нарахування та виплатити позивачу збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за період з 01.10.2022 по 20.01.2023.

Отже, строк звернення до суду з даними позовними вимогами обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовувалася у період з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (абзац другий).

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац третій).

Згідно із пунктом 2-1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовувалася у період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року) установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

На виконання Указу № 64/2022 та пункту 2-1 Постанови № 168, з метою врегулювання порядку і умов здійснення виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди під час дії воєнного стану, 30 липня 2022 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 392-АГ) (підлягав застосуванню з 01 серпня 2022 року до 01 грудня 2022 року).

Згідно із пунктом 11 Наказу № 392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.

Пунктом 12 Наказу № 392-АГ встановлено, що виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів вищих начальників (командирів).

На заміну Наказу № 392-АГ Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 628-АГ) (підлягав застосуванню з 01 грудня 2022 року).

Відповідно до пункту 5 Наказу № 628-АГ виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів Голови Держприкордонслужби, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби, а їх начальникам (командирам) на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня.

Згідно із пунктом 8 Наказу № 628-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 сформував висновок, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ і від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ.

З наведених вище положень слідує, що додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній).

Відповідно судом встановлено, що додаткова винагорода за жовтень 2022 року мала бути виплачена позивачу за наказом відповідача у листопаді 2022 року, за листопад 2022 року - у грудні 2022 року, за грудень 2022 року - у січні 2023 року, за січень 2023 року - у лютому 2023 року. Не отримавши таку додаткову винагороду, позивач мав дізнатися про порушення свого права.

В силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.

Відповідно суд вважає, що у позивача строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 01 жовтня 2023 року.

Однак до суду з цим позовом позивач звернувся тільки 22 листопада 2024 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».

Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».

У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Щодо посилання представника позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року по справі № 500/1912/22, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.

Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Суд зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку, якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач проходить військову службу у військовій частини НОМЕР_1 .

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Сама по собі обставина зарахування відповідача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили.

Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об`єктивно унеможливила виконанням ним зазначеної процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв`язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.

Відтак, позивачем значно пропущено строк звернення до суду внаслідок недбалого, легковажного та байдужого ставлення ним до права на доступ до правосуддя.

Щодо наведених представником позивача підстав вважати, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки відповідь відповідача було отримано 27.08.2024, тому тримісячний строк звернення до суду в межах ст. 233 КЗпП спливає 27.11.2024, суддя зазначає таке.

Позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому, в будь-якому разі, його розмір був йому відомий.

Позивач міг звернутися до відповідача за отриманням інформації про те, з яких складових складається його грошове забезпечення, зокрема і щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168. Тобто проявити належну зацікавленість. Чого позивачем своєчасно не здійснено.

Суд зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 27.08.2024 у відповідь на заяву його представника не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.

На думку суду, самі по собі вказані доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача.

Доказів існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не надано.

Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Крім того, в ухвалі від 27 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без руху суд вже надав оцінку зазначеному доводу представника позивача та запропонував позивачу надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з даним позовом разом із документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку.

Натомість у заяві від 03 грудня 2024 року про усунення недоліків представником позивача не наведено жодних підстав для поновлення пропущеного ним строку звернення до суду, окрім тих, яким вже надано оцінку в ухвалі від 27 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без руху.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в заяві від 03 грудня 2024 року про усунення недоліків представником позивача не вказано на обставини непереборного і об`єктивного характеру, існування яких значною мірою ускладнило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Окрім того, суд зауважує, що на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху представником позивача не надано суду позовної заяви, приведеної у відповідність до вимог статті 160 КАС України, та докази надсилання її копії відповідачу з урахуванням положень статті 44 КАС України.

Отже, судом встановлено, що вимоги ухвали суду від 27.11.2024 про залишення позовної заяви без руху позивачем, у строк визначений судом, виконано не в повному обсязі, недоліки позовної заяви не усунуто.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки суд не знайшов підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та позивач не усунув недоліки позовної заяви, позовна заява підлягає поверненню.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування до представника позивача адвоката Мандрика Владислава Володимировича, заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, суд зазначає таке.

Частиною восьмою статті 169 КАС України визначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Зважаючи на вище наведені положення КАС України, суд дійшов висновку, що реалізація представником позивача права на повторне звернення до суду з позовом, надана йому цим Кодексом, не є зловживанням процесуальними правами.

Крім того, суд звертає увагу представника відповідача, що підставою для визнання зловживанням процесуальними правами дій представника позивача щодо повторного подання позову має бути визначена КАС України мета маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями або перешкоджання судочинству.

Проте суд не вбачає в діях представника позивача такої мети.

Будь-яких інших обставин щодо подання представником позивача безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або спору, який має очевидно штучний характер, представником відповідача не наведено. Не встановлено таких обставин і судом.

Оскільки судом не встановлено факту зловживання представником позивача процесуальними правами, то підстави застосування до нього заходів процесуального примусу відсутні, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача.

Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

СуддяІ.О. Свергун