Рішення

від 16.12.2024 по справі 420/26341/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/26341/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони в Херсонській області, третя особа Служба судової охорони про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони в Херсонській області, третя особа Служба судової охорони, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди з 24.02.2022 по 20.01.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за чотири повні роки служби;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022, № 168, у розмірі 30000 грн (тридцять тисяч гривень) на місяць, за періоди служби 24.02.2022 по 20.01.2023 включно;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги при звільненні зі служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за чотири повні роки служби та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги при звільненні зі служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за один повний рік служби з урахуванням виплаченої одноразової грошової допомоги за три повні роки служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходив службу в Службі судової охорони. ОСОБА_1 прийнятий на службу в територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області та призначений на посаду провідного спеціаліста (оперативний черговий) відділу оперативно-чергової служби територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області наказом територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області № 41 о/с від 23.06.2020. Згідно з наказом територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області № 106 о/с від 17.05.2024 року звільнений за власним бажанням з 20.05.2024.

Позивач вказує, що КМУ 28.02.2022 року прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі постанова КМУ №168), відповідно до якої співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період з 24.02.2022 року йому не виплачувалась додаткова винагорода.

Посилаючись на постанову КМУ №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі постанова КМУ №168), відповідно до якої співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, позивач зазначив про бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди з 24.02.2022 року.

Крім того, позивач зазначає, що позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за три повні роки служби, а не за чотири.

Ухвалою від 26.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби та ТУ ССО у Херсонській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітників. Натомість, у кошторисах ТУ ССО у Херсонській області як на 2022 рік так і на 2023 рік, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались.

Крім того, відповідачем зазначено, що за рахунок економії фонду оплати праці виплачено діючим співробітникам Служби судової охорони додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168, за період з 01.01.23 по 20.01.23, в тому числі і ОСОБА_1 в сумі 6 451,61 грн.

06.09.2024 року до суду від третьої особи надійшли пояснення.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив службу в Службі судової охорони. ОСОБА_1 прийнятий на службу в територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області (далі Відповідач/ ТУ ССО у Херсонській області) та призначений на посаду провідного спеціаліста (оперативний черговий) відділу оперативно-чергової служби територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області наказом територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області № 41 о/с від 23.06.2020.

Згідно з наказом територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області № 106 о/с від 17.05.2024 року звільнений за власним бажанням з 20.05.2024 року.

Відповідно наказу № 106 о/с від 17.05.2024 року позивачу 20.05.2024 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за три повні роки служби; грошову компенсацію за 28 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2023 році ; премію за підсумками служби з 01 травня 2024 року по 20 травня 2024 року у розмірі 33 % посадового окладу.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, а також грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини виникли між позивачем, який є співробітником Служби судової охорони та відповідачем ТУ ССО щодо не нарахування та невиплати позивачу винагороди на підставі постанови КМУ №168.

Статтею 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У той же час дана справа є типовою.

Пунктом 21 ч. 1 ст.4 КАС України визначено, що типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Судом встановлено, що 06.04.2023 року Верховним Судом прийнято рішення по справі №260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

У зразковій справі зазначено, що ознаками типових справ є:

а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;

б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;

в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;

г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;

г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Рішенням Верховного Суду від що 06.04.2023 року задоволений позов ОСОБА_1. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області залишено без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін.

Правові висновки Верховного Суду по зразковій справі в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України суд має враховувати при вирішенні типової справи, полягають в наступному.

Відповідно до ст.161 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з ч.1 ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

В силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою КМУ від 03.04.2019 року «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою КМУ від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:

- в абзаці 1 п.1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цієюпостановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У п. 2 постанови КМУ №793 та п. 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Вирішуючи порушені в заявах по суті справи питання, Верховний Суд виходив з такого.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених КМУ постановою від 07.07.2022 року №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах КМУ (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення ст.58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп і від 05.04.2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч.1 ст.58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст.8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 року №2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч.3 ст.22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою КМУ від 07.07.2022 року №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції, тому відхилив доводи щодо недопустимості застосування постанови від 07.07.2022 року №793 для вирішення цього спору.

Згідно з п.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Відтак, виходячи з приписів ч.3 ст.7 КАС України, Суд не застосував при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, на застосуванні якого наполягає ТУ ССО у Закарпатській області, оскільки за імперативною нормою ч.2 ст.165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з п.2 постанови КМУ №289 ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само п. 21 постанови ККМУ №168 (у редакції постанови від 07.07.2022 №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, Верховний Суд не вбачав підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому відмова ТУ ССО у Закарпатській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою ч.2 ст.6 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2023 року вказала, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством (п.60 постанови від 21.09.2023 року).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнала необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Крім того, Верховний Суд в рішенні по зразковій справі зазначив, що у позовній заяві позивач правильно визначив, що спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між ним і ТУ ССО у Закарпатській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку №384 виплачує позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.

Отже, ТУ ССО у Закарпатській області є належним відповідачем за пред`явленим ОСОБА_1 позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Водночас ДСА України, яка була залучена другим відповідачем у справі Закарпатським окружним адміністративним судом при відкритті провадження у справі, не має відповідати за цим позовом, адже між позивачем і ДСА України безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би цей суб`єкт владних повноважень порушив права позивача.

Верховний Суд вже зазначав у цьому рішенні, що бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов`язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, до участі у цій судовій справі.

Висновки Верховного Суду у зразковій справі суд застосовує при розгляді данної справи.

Судом також встановлено, що у постанову КМУ №168 внесені зміни постановою КМУ від 20.01.2023 року № 43, відповідно до якої виключено з наведеного переліку осіб, які мають право на отримання винагороди співробітників Служби судової охорони.

Вказана постанова набрала чинності 21.01.2023 року, у зв`язку з чим позивач мав право на нарахування та виплату додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

При цьому судом з довідки №25.07-29 від 15.08.2024 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що позивачу нарахована додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану від 28 лютого 2022 року №168 в сумі 6 451,61 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану від 28 лютого 2022 року №168 з 24.02.2022 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану від 28 лютого 2022 року №168 з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року підлягають задоволенню.

Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони, з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовної вимоги про нарахування Позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі Служби у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за чотири повних роки служби. Статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 передбачено - поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до копії трудової книжки, період служби Позивача у ТУ ССО У Херсонській області починається з 23.06.20 закінчується 20.05.24, тобто повних календарних років налічується 3 (три), за які позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення, що підтверджується розрахунком середнього грошового забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з цій частині.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління служби судової охорони в Херсонській області (вул. Перекопська, 5, м. Херсон, 73003, Код ЄДРПОУ 43572010), третя особа Служба судової охорони (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, Код ЄДРПОУ 42902258) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління служби судової охорони в Херсонській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони в Херсонській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.