Рішення

від 16.12.2024 по справі 420/27512/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/27512/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового винагороди, передбаченої частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця, протиправно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову винагороду, передбачену частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового винагороди, передбаченої частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця, протиправно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову винагороду, передбачену частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , був призваний на військову службу у військовому оперативному резерві ІНФОРМАЦІЯ_1 та прибув для проходження військової служби резервістів в особливий період на підставі Наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 лютого 2022 року №2 «Про призов резервістів на військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період» наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 лютого 2022 року №68-ОС «Про особовий склад» був зарахований до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. При цьому, відповідно до особистих карток грошового забезпечення та архівних відомостей за 2022-2023 роки, отриманих мною 12 червня 2024 року, було встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 з 24.02.2022 р. по 30.01.2023 р. щомісяця не виплачувалася грошова винагорода в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022-2023 років, передбачена частиною 12 статті 39-1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу. Такі дії відповідача, на думку позивача, є протиправними.

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 19.09.2024 р. за вхід. № ЕС/44055/24), зазначаючи, що згідно ст. 51 Бюджетного Кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Але, згідно бюджетних надходжень кошторисних призначень для військової частини НОМЕР_1 на 2022-2024 роки не було надходжень (не передбачено бюджетом) для виплат грошової винагороди в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, передбаченої частиною 12 ст. 39-1 Закону №2232-XII. З урахуванням викладеного, жодними діями (бездіяльністю) військової частини НОМЕР_1 за вказаний у позовній заяві період, не були порушені законні права та інтереси позивача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/27512/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 24.02.2022 по 30.01.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно Наказу Голови Державної прикордонної служби України від 31.12.2022 №1412-ОС ОСОБА_1 було зараховано у розпорядження начальника окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Державної прикордонної служби України.

Наказом командира НОМЕР_2 загону Морської охорони №25-ОС «Про особовий склад», ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу згону та всіх списків забезпечення з 30.01.2023.

23 червня 2024 року представник позивача, через Урядовий контактний центр звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : з 24.02.2022 р. по 31.12.2022 р. щомісячну грошову винагороду в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року; з 01.01.2023 р. по 30.01.2023 р. щомісячну грошову винагороду в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2023 року.

Листом від 01.07.2024 року вих. №09/С-163/162 військова частина надала відповідь на заяву, в якій зазначено, що для вирішення питання нарахування та виплати капітану 2 рангу ОСОБА_1 грошової винагороди в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, необхідно надати інформацію про щодо статусу непрацюючої особи станом на день призову на збірні пункти.

22 липня 2024 року представник позивача повторно звернувся до відповідача з заявою, до якої було додано документи про те, капітан 3 рангу ОСОБА_1 на день призову на збірні пункти 24.02.2022 року мав статус непрацюючої особи.

Листом від 21.08.2024 року вих. №09/С-176/182 відповідач зазначив, що відсутні підстави для нарахування та виплати капітану 2 рангу ОСОБА_1 грошової винагороди в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року у зв`язку з тим, що кошторисними призначеннями НОМЕР_2 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) на 2024 рік не передбачена виплата грошової винагороди в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року.

Вказані дії відповідача послугували підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового винагороди, передбаченої частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця, протиправно; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову винагороду, передбачену частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового винагороди, передбаченої частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця, протиправно; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову винагороду, передбачену частиною 12 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року включно в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2022 року щомісяця, є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 12 ст. 39-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII передбачено, що громадянам України, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які на день призову на збірні пункти не працюють, на весь строк виконання ними обов`язків служби в особливий період, враховуючи час проїзду до військової частини і назад, додатково, крім щомісячного грошового забезпечення, виплачується грошова винагорода в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Згідно вимог ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV передбачено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Згідно із ст. 25 Закону № 661-IV, Держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно вимог ч. 1 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 4 ст.9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначено порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558, відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.

З наведеного вбачається, що умови та порядок виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначені спеціальним законодавством.

Водночас, частиною 12 ст. 391 Закону №2232-XII не визначено порядку та умов виплати грошового забезпечення у вигляді грошової винагороди (на підставі наказу командира чи ні, в місяці виплати грошового забезпечення чи в наступному місяці, на підставі рапорту начальника підрозділу чи ні та інші).

Постановою №704 та Інструкцією №558 також не передбачено порядку та умов виплати військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які на день призову на збірні пункти не працюють, грошової винагороди.

Разом з тим, у відповідності до вимог ст. 51 Бюджетного Кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Проте, як вірно зауважив відповідач, згідно бюджетних надходжень кошторисних призначень для військової частини НОМЕР_1 на 2022-2024 роки не було надходжень (не передбачено бюджетом) для виплат грошової винагороди в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, передбаченої частиною 12 ст. 39-1 Закону №2232-XII.

Тобто, чинними нормами законодавства не визначено порядок та умови виплати такого виду грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, як грошова винагорода в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, а також у зв`язку з тим, що згідно бюджетних надходжень кошторисних призначень для військової частини НОМЕР_1 на 2022-2024 роки не було надходжень (не передбачено бюджетом) коштів для виплат зазначеної грошової винагороди, у відповідача були відсутні як обов`язок, так і кошти для нарахування та виплати грошової винагороди в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року ОСОБА_1 , призваному на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

З наведеного вбачається, що відповідачем, в межах свої повноважень не було вчинено протиправної бездіяльності.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов`язання вчинити певні дії, є необґрунтованими, а тому не можуть бути задоволені судом.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 90, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльністю та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 16.12.2024 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 09.12.2024 року по 13.12.2024 року, включно.

Суддя Ю.В. Харченко

.