Ухвала

від 16.12.2024 по справі 520/17817/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

16 грудня 2024 року Справа № 520/17817/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (код ЄДРПОУ 24971145, вул. Динамівська, 4, м. Харків, 61023) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо не нарахування та не виплати підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт за 2022 рік;

- зобов`язати Військово-юридичний інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого нарахувати та виплатити позивачу, підйомну допомогу за 2022 рік.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 було відкрито спрощене провадження у справі.

06.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він посилався на те, що позивачем позов подано поза межами строку, встановлено ст.122 КАС України.

Позивачем 30.09.2024 через систему «Електронний суд» було подано клопотання, в якому він просив залишити без розгляду процесуальні документи надані відповідачем.

В обґрунтування клопотання позивач зазначив, що у відповідача не зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС, у системі Електронний суд відсутні відомості про створення Електронного кабінету, а відтак пояснення та заяви відповідача не можна сприймати як належним чином оформленні документи у розумінні ст.ст.18, 167 КАС України.

Розглянувши подані клопотання та наявні у матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідач у заявах посилається на те, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (далі ВЮІ НЮУ) є військовим навчальним підрозділом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (далі НЮУ) і провадить свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, Статуту та Положення про Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства оборони України від 23.04.2020 №540/132.

Управління ВЮІ НЮУ у межах компетенції здійснюють Міноборони та МОН.

ВЮІ НЮУ підпорядковується Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України та з питань освітньої діяльності керівництву Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого не є юридичною особою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі за ідентифікаційним кодом 24971145 зареєстровано філію (інший відокремлений підрозділ) Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Відокремлений підрозділ - Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого належить до юридичної особи - Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (ЄДРПОУ - 02071139).

Таким чином, відповідно до положень вищезазначених норм права, на Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, як на філію не покладено обов`язок зареєструвати Електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС.

Відповідно, подані відповідачем заяви та клопотання не можуть вважатися такими, що подані неналежним чином через відсутність електронного кабінету.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.44 КАС України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Розглядаючи питання про можливість залишення без розгляду заяв та клопотань, поданих відповідачем у справі, суд виходить із вимог чинного законодавства, та наявних матеріалів справи.

Суд зазначає, що надання відповідачем пояснень та заяв у справі є реалізацією його процесуального права на захист, яке закріплене у пункті 3 частини третьої статті 44 КАС України. У цьому контексті, процесуальні права відповідача не можуть бути обмежені судом, якщо дії останнього відповідають загальним принципам добросовісності.

З урахуванням викладеного, керуючись принципом рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який закріплений у статті 8 КАС України, суд дійшов висновку, що подані відповідачем заяви та клопотання відповідають вимогам КАС України. Подача вказаних документів до суду є допустимою, оскільки ВЮІ НЮУ не є юридичною особою, на яку поширюється обов`язок реєстрації електронного кабінету. Відповідно, відсутні правові підстави для залишення без розгляду заяв та клопотань відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про залишення без розгляду процесуальних документів, наданих відповідачем.

Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб`єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв`язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Верховний Суд вказував, що суд апеляційної інстанції у справі №140/2168/23, залишаючи позовну заяву без розгляду виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги затвердженого наказ Міністерства оборони України від 05.02.2018 №45 (далі - Порядок № 45) у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв`язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім`ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 45 виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.

Право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає: на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посаду; на дату зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів; на дату прибуття до місця дислокації, оголошений наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати бездіяльність Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо не нарахування та не виплати підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт за 2022 рік; зобов`язати Військово-юридичний інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого нарахувати та виплатити позивачу, підйомну допомогу за 2022 рік.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що у період з 10.12.2022 по 29.02.2024 позивач проходив військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, для проходження служби у зв`язку з зарахуванням на навчання здав справи та посаду офіцера юридичної групи у військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та переїхав за фактичним місцезнаходженням Інституту (м.Полтава).

Наказом Міністра оборони України №1179 від 05 грудня 2022 року позивача призначено на посаду слухача на період навчання терміном на 1 рік 6 місяців.

Наказом начальника Інституту №16 від 16.01.2023 позивача зараховано до списків інституту на посаду слухача.

Наказом начальника Інституту №61 від 29.02.2024 року, позивача виключено зі списків Інституту та знято з усіх видів забезпечення.

Отже, на спірні правовідносини поширюється дія положень ст. 233 КЗпП України.

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, які враховуються судом в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підйомної допомоги, у зв`язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт за 2022 рік.

Наказом начальника Інституту №61 від 29.02.2024 року, позивача виключено зі списків Інституту та знято з усіх видів забезпечення.

Суд зазначає, що внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.

Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.

При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:

у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;

у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 19 квітня 2019 року по 18 липня 2022 року, належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.

Дія карантину неодноразово продовжувалась.

30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.

Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.

При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду надав методичну інформацію щодо спірних питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину, в яких, з-поміж іншого, зазначив, якщо право на вчинення процесуальної дії в учасника справи виникло під час дії такого карантину, перебіг процесуального строку починається у день, наступний після закінчення дії карантину, і в повному обсязі, встановленому законом (або судом).

Суд враховує, що:

- перебіг строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, розпочався під час дії карантину;

- виходячи з положень п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, позивач об`єктивно міг розраховувати на те, що строк звернення до суду, визначений ст. 233 цього Кодексу, продовжуватиметься на строк дії карантину;

- постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

В адміністративному позові позивач посилається на те, що право на отримання підйомної допомоги виникло від моменту зарахування його на навчання (наказ Міністра оборони України від 05.12.2022 № 1179), видання начальником Інституту наказу від 16.01.2023 про зарахування до списків особового складу та вступу до виконання службових обов`язків за посадою слухача.

Визначений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року (наступний день після закінчення дії (відміни) карантину) і сплинув 02 жовтня 2023 року (останній день строку 01 жовтня 2023 року припадав на неділю неробочий день).

З адміністративним позовом до суду у цій справі позивач звернувся 25.06.2024, тобто поза межами строку, встановленого положеннями вищезазначених норм права, у відсутність відповідної заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та без зазначення обґрунтованих підстав для поновлення такого строку.

Суд наголошує, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Водночас, позивачем не надано до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наведенням об`єктивних непереборних причин, труднощів, які не залежали від волі позивача, що унеможливили своєчасне звернення до суду із відповідними доказами на підтвердження зазначеного.

Таким чином, позовна заява подана з порушенням вимог ст. 161 КАС України.

На виконання приписів ч.1 та ч. 2 ст. 169 КАС України, для усунення вказаних вище недоліків позивачу необхідно надати до суду:

- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення;

- належним чином завірені докази, які б підтверджували наявність непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позову.

Відповідно до ч.ч. 13-15 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Керуючись статтями 44, 122, 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду процесуальних документів, наданих відповідачем відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (код ЄДРПОУ 24971145, вул. Динамівська, 4, м. Харків, 61023) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу термін п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення;

- належним чином завірених доказів, які б підтверджували наявність непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позову.

Роз`яснити позивачеві, що у разі неусунення у визначений судом термін недоліків, позов буде залишено без розгляду відповідно до приписів ч. 15 ст.171 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Полях Н.А.