Постанова

від 04.12.2024 по справі 755/20119/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/20119/21-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13431/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року у складі судді Ларіонової Н.М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс», треті особи: директор комунального підприємства «Київпастранс» Левченко Дмитро Валентинович, директор філії комунального підприємства «Київпастранс» Дарницьке трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо Горейко Володимир Володимирович про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся у суд, у якому просив:

- визнати незаконними та скасувати накази відповідача № 63 від 01 листопада 2021 року «Про порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 » та № 299 К-2 від 01 листопада 2021 року «Про припинення трудового договору» в зв`язку з відсутністю дії порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни;

- поновити його на посаді контролера пасажирського транспорту;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за вимушений прогул з 01 листопада 2021 року по день поновлення на роботі з розрахунку 827 грн 56 коп за кожний робочий день;

- стягнути з відповідача на його користь незаконно утриману премію за жовтень 2021 р. в сумі 7 085 грн 10 коп;

- зобов`язати відповідача видати дублікат трудової книжки без запису про його звільнення.

Позов обґрунтовано тим, що з 03 лютого 2021 року позивач працював у ОСОБА_2 трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо контролером-касиром, з 01 липня 2021 року переведений на посаду контролера пасажирського транспорту.

Позивач зазначив, що 01 листопада 2021 звернувся до в.о. директора депо з доповідною запискою про незаконне функціонування при депо неліцензованого медзакладу. Медпункт не мав права здійснювати будь-які маніпуляції над робітниками підприємства. Того ж дня наряд-завдання не було видано та було ознайомлено з наказами: наказом про порушення трудової дисципліни та наказом про припинення трудового договору згідно ст. 40 п. 7.

Позивач вважає своє звільнення незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що не було допитано жодного свідка у справі, не залучено фахівців Міністерства охорони здоров`я для роз`яснення суду стану сп`яніння людини (0,45‰).

Скаржник посилається на те, що медичний заклад при Дарницькому ТРЕД не має жодного правовстановлюючого документа, як вимагає того Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»: ліцензії, статуту, акредитації. Через це всі його медичні висновки є юридично нікчемними.

ОСОБА_3 не лікарем-наркологом, а тому некомпетентна робити медичні огляди та висновки по них. До того ж, вона не є посадовою особою підприємства аби самостійно приймати рішення про недопущення будь-кого до роботи.

Звертає увагу суду на те, що були відсутні підстави для його звільнення та порушено процедура такого звільнення.

Вказує, що 31 жовтня 2021 року на роботі не міг з`явитися фізично через свавільне недопущення до роботи медсестрою ОСОБА_3 .

Зазначає, що 31 жовтня 2021 року на роботі не був, а також перебував у тверезому стані, тому вважає своє звільнення безпідставним і незаконним.

Крім того звертає увагу суду, що справу розглянуто за його відсутності без повідомлення належним чином про дату, час та місце засідання суду.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Розум О.В. в інтересах КП «Київпастранс» просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року, як законне та обґрунтоване, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач та треті особи в судове засідання не з`явилися про розгляд справи повідомлялися належно, клопотання про відкладення не подавали, а тому відповідно до ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника КП «Київпастранс», який просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Позивач в апеляційній скарзі посилалася на розгляд справи у його відсутності, без повідомлення його належним чином про час і дату розгляду справи. У матеріалах справи відсутні докази на спростування зазначених доводів апеляційної скарги.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.

Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про судове засідання у якому ухвалено оскаржуване рішення, оскільки зворотне повідомлення про вручення судової повістки від 12 березня 2024 року до суду не повернулася (а.с. 179 т.1).

Не доставлено судом також й SMS повідомлення та електронний лист про судове засідання, що підтверджується відповідними довідками (а.с. 182-183 т.1).

Отже, розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив його можливості скористатись наданими йому ст. 43, 49 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в позові з огляду на наступне.

Так відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що відповідачем не порушено прав позивача, оспорювані накази є правомірними та підстави для поновлення його на роботі відсутні.

Не знайшов суд і підстав до задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та незаконно утриману премію, оскільки вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Крім того суд вказав, що не зобов`язаний відповідач видати дублікат трудової книжки без запису про його звільнення, оскільки її оригінал особисто ним отримано у відділі кадрів підприємства 11 листопада 2021 року.

Ухвалюючи нове рішення за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновками районного суду в частині відмовити по суті заявлених вимог, з наступних підстав.

Зі справи убачається, що відповідно до наказу № 18 К-1 від 02 лютого 2021 року ОСОБА_1 з 03 лютого 2021 року працював контролером-касиром пасажирського транспорту у Дарницькому трамвайному ремонтно-експлуатаційному депо філії КП "Київпастранс" (а.с. 13 т.1).

Відповідно до актів огляду працівника на стан сп`яніння та про виявлення зовнішніх ознак сп`яніння від 31 жовтня 2021 року у ОСОБА_1 було виявлено зовнішні ознаки перебування у нетверезому стані й проведено тест за допомогою приладу типу «Алкофор» Алкант-М, який показав - 0,45 проміле (а.с. 75,78 т.1).

31 жовтня 2021 року також складено акт про відмову надання пояснень ОСОБА_1 (а.с. 79 т.1).

Наказом № 63 від 01 листопада 2021 року "Про порушення трудової дисципліни контролером пасажирського транспорту ОСОБА_1 " позивача за порушення трудової дисципліни, а саме вихід на роботу в нетверезому стані 31 жовтня 2021 року й робочий день визнано прогулом, що відображено у табелі обліку робочого часу за жовтень 2021 року (а.с. 7-8 т.1).

Наказом № 299 К-2 від 01 листопада 2021 року "Про припинення трудового договору" звільнено ОСОБА_1 контролера пасажирського транспорту з 31 жовтня 2021 року на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України (поява на роботі в нетверезому стані. Даний наказ був прийняти на підставі наказу № 63 від 01 листопада 2021 року (а.с. 9 т.1).

Відповідно до актів від 01 листопада 2021 року та 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 у відділ кадрів не з`явився, з наказом не ознайомився, трудову книжку не забрав (а.с. 113, 114 т.1).

Згідно акту від 03 листопада 2021 року позивач з наказом про звільнення ознайомився, не повернув посвідчення контролера пасажирського транспорту та трудову книжку не забрав (а.с. 115 т.1).

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняти на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Частиною першою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Між тим, як свідчать матеріали справи від надання пояснень щодо виявленого ним порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 відмовився (а.с. 79 т.1), що спростовує доводи апеляційної скарги про порушення процедури його звільнення.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії, може бути розірваний власником чи уповноваженим органом у випадку появлення на робітничому місці в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов`язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Зазначене узгоджується із сталою судовою практикою Верховного Суд, на яку також посилається і заявник касаційної скарги, викладену у постановах: від 25 липня 2018 року в справі № 333/5649/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 447/1236/18, від 15 березня 2021 року в справі № 404/345/19, від 10 вересня 2021 року в справі № 486/1186/20.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається встановлено, що позивач був звільнений з посади контролера пасажирського транспорту 31 жовтня 2021 року із займаної посади відповідно до пункту 7 статті 40 КЗпП України, за появу на роботі 31 жовтня 2021 року в нетверезому стані.

Факт перебування позивача на робочому місці у нетверезому стані підтверджується наданими відповідачем доказами, а саме проведеним тестом на стан алкогольного сп`яніння, який показав позитивний результат -0,45 проміле.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо незгоди з результатом вказаного тесту, оскільки він був тверезий ним не спростовані, доказів протилежного до суду не надано.

Відповідно до п. 5.1 Положення про оплату праці контролерів пасажирського транспорту відповідача за порушення Правил трудового розпорядку пов`язаного з появою на робочому місці в нетверезому стані передбачено позбавлення премії 100% (а.с.110-112).

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про законність наказу й у частині позбавлення позивача премії за жовтень 2021 року, остільки це питання врегульовано окремим Положенням про оплату праці.

Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_3 не є лікарем-наркологом, а тому некомпетентна робити медичні огляди та висновки по них, а також не є посадовою особою підприємства, а тому не уповноважена самостійно приймати рішення про недопущення будь-кого до роботи є безпідставними, необґрунтованими, остільки вони спростовуються долученими до справи доказами.

Відповідно до довідки від 07 вересня 2021 року, виданої ДП «Український науково-дослідний інститут медицини транспортного Міністерства охорони здоров`я України» Київська міжрегіональна філія МОЗ України, ОСОБА_3 як працівник «Філія КП «Київпастранс» Дарницьке трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо зареєстрована до Бази даних медичних працівників, що проводять щозмінні передрейсові та післярейсові медичні огляди водіїв транспортних засобів за № 11216024 (а.с. 104 т.1).

Крім того у справі також наявне свідоцтво ДП «Український науково-дослідний інститут медицини транспортного Міністерства охорони здоров`я України» Київська міжрегіональна філія МОЗ України про підвищення рівня професійної компетентності медичних працівників, що проводять щозмінні передрейсові (післярейсові) медичні огляди водіїв транспортних засобів, що видано ОСОБА_3 07 вересня 2021 року (а.с. 105 т.1).

Згідно п.2.11 посадової інструкції фельдшера з проведення передрейсового огляду водіїв, затвердженої 25.12.2016року в.о. директора Дарницького трамвайного ремонтно- експлуатаційного депо, фельдшер зобов`язаній відстороняти від роботи водіїв, контролерів, касирів та працівників структурних підрозділів депо у разі виявлення працівників , що керують транспортними засобами або знаходяться на робочому місці в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або під дією ліків, які впливають на реакцію, увагу та здатність керувати машинами та механізмами (а.с. 99 т.1).

Таким чином, фельдшер ОСОБА_3 , установивши за допомогою газоаналізатора «Алконт М», факт перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння, з урахуванням установлення 0,45% проміле парів алкоголю, правомірно склала акт про вихід позивача на роботу у стані алкогольного сп`яніння за наслідками чого його було відсторонено від виконання трудових обов`язків з наступним припиненням трудових відносин.

Факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння підтверджено також даними долученої до справи доповідної, а також акту за участі працівників депо (а.с. 77, 78 т.1).

Отже, під час звільнення позивача з роботи порушень відповідачем норм трудового законодавства не допущено, а тому відсутні підстави до визнання незаконними скасування наказів № 63 від 01 листопада 2021 року «Про порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 » та № 299 К-2 від 01 листопада 2021 року «Про припинення трудового договору» в зв`язку з відсутністю дії порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, а також відповідно й поновлення на роботі та стягнення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимоги про поновлення строку.

Не підлягає до задоволення й вимога щодо зобов`язання відповідача видати дублікат трудової книжки без запису про його звільнення оскільки її оригінал позивачем отримано особисто у відділі кадрів підприємства 11 листопада 2021 року, що ним не спростовано.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що права позивача не були порушені відповідачем та не було надано доказів на підтвердження своїх вимог.

Однак, враховуючи порушення норм процесуального права, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення (неналежне повідомлення позивача про розгляд справи), за наведених підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням по справі нового судового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: