Ухвала

від 09.12.2024 по справі 757/36475/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/6053/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 757/36475/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засіданняОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30.08.2024 року задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12022100060001390 від 14.10.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 365-2 КК України та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ - НОМЕР_1 в полімерному чохлі; флеш накопичувач «Kingston».

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30.08.2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30.08.2024 року є незаконною, такою, що постановлена з порушенням права на захист ОСОБА_9 , а тому підлягає скасуванню.

В судове засідання прокурор та представник не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час призначеного судового розгляду.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора та представника, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим відділом Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100060001390, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.10.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 365-2 КК України.

Досудовим розслідуванням зазначено, що арбітражним керуючим ОСОБА_10 , яка була призначена керуючим санацією ВАТ, за попередньою змовою з групою інвесторів розроблено план санації, який із порушенням встановленої процедури погоджено колишнім першим заступником Міністра охорони здоров`я ОСОБА_11 та затверджено ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021. Згідно з вказаним планом передбачено обмін вимог кредиторів ДПІ у Деснянському районі ГУ ДПС у м. Києві, АТ «Укртранснафта», Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Хімія поверхні» НАН України, ТОВ «Київсоцпроект», ТОВ «Будова-Центр-1», ВАТ «Броварський завод будівельних конструкцій», ВАТ «Гідромеханізація», ПП «Украгротехцентр», ФОП ОСОБА_12 , ТОВ «Луїза ЛТД» на загальну суму 54 246 792,35 грн на активи боржника між інвесторами та ВАТ відповідно. Водночас, для реалізації плану санації використано звіт про незалежну оцінку об`єктів незавершеного будівництва ВАТ, яким встановлено вартість нерухомого майна ВАТ без врахування права користування земельною ділянкою площею 21,36 га. Як наслідок, інвестори отримали поза конкурсом переважне право на отримання земельної ділянки площею 21,36 га без врахування її фактичної вартості. За результатами проведення судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 19.01.2024 судовим експертом ТОВ «Експертно-технічний центр «Статус» ОСОБА_13 з`ясовано, що вартість нанесених державі збитків становить понад 300 млн. грн. До того ж, в ході здійснення досудового розслідування, встановлено, що у 2006 році ОСОБА_14 (колишній заступник секретаря РНБО), ОСОБА_15 (колишній радник Віце-Прем`єр Міністра України) та інші невстановлені особи шляхом зловживання своїм службовим становищем та погроз примусили колишнього голову правління ВАТ ОСОБА_16 започаткувати договірні відносини з підконтрольним їм ТОВ «Київсоцпроект» та передати на доопрацювання проект будівництва РКЛ. Відповідно до даних досудового розслідування відповідний проект не потребував доопрацювання та, серед іншого, вартість такого доопрацювання була значно завищена. У подальшому ТОВ «Київсоцпроект» виставлено ВАТ рахунок за вказані роботи на суму понад 29,7 млн грн (фактично зазначені роботи не виконувалися), що призвело до неплатоспроможності ВАТ та штучної заборгованості перед вказаним товариством.

Таким чином, в матеріалах досудового розслідування міститься інформація щодо реалізації протиправної схеми та можливої причетності до неї колишнього заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_2 , який надав вказівки довіреним особам щодо укладення фіктивної угоди між ВАТ та підконтрольним останнім ТОВ «Київсоцпроект» (код ЄДРПОУ 33603643) з метою створення штучної заборгованості ВАТ та подальшого протиправного відчуження об`єктів незавершеного будівництва комплексу Республіканської клінічної лікарні під час процедури банкрутства.

01.08.2024 року під час проведення обшуку на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва №757/28458/24-к від 02.07.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ - НОМЕР_1 в полімерному чохлі; флеш накопичувач «Kingston».

01.08.2024 року вищезазначені речі постановою старшого слідчого Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_17 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12022100060001390 від 14.10.2022 року.

14.08.2024 року (клопотання датоване 01.08.2024 року) прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12022100060001390 від 14.10.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 365-2 КК України на тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ - НОМЕР_1 в полімерному чохлі; флеш накопичувач «Kingston».

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року вказане клопотання прокурора задоволено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.

Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.

Як вбачається зі змісту клопотання, прокурор зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.

Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінальних проваджень та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси фізичної особи з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

На підставі викладеного посилання апелянта на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки слідчим надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що вищезазначене майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376,404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30.08.2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12022100060001390 від 14.10.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 365-2 КК України та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки «iPhone» ІМЕІ - НОМЕР_1 в полімерному чохлі; флеш накопичувач «Kingston», - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4