Постанова

від 16.12.2024 по справі 460/2261/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Нор У.М.

16 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/2261/24 пров. № А/857/28472/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б. , Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 460/2261/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, у якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність, яка виразилась у невиплаті за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

-зобов`язати нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

-визнати протиправною бездіяльність, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року - 14 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абз.3, 4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426,48 грн. в місяць.

-зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року - 14 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абз.3, 4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426,48 грн. в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

-зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.09.2024р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Одночасно суд зобов`язав 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, суд визнав протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року - 14.12.2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абз. 4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Крім того, суд зобов`язав 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, суд визнав протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Одночасно , суд зобов`язав 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, апелянт 5-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Просить суд, Рівненського окружного адміністративного суду від 25.09.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 14.12.2018р. проходив службу у 5-му державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.

Витягом з наказу начальника ГУДСНС у Рівненській області №295 від 14.12.2018 (по особовому складу) ОСОБА_1 заступника начальника 9 державної пожежно-рятувальної частини (м. Березне) 5 державного пожежно-рятувального загону (м. Сарни) Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області звільнено зі служби цивільного захисту та знято з усіх видів забезпечення з 14.12.2018р.

04.12.2023р. Позивач звернувся із заявою до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області в якій просив надати інформацію про суми нарахованої та виплаченої індексації грошових доходів починаючи з січня 2016 року.

З письмової відповіді відповідача від 29.12.2023р. видно, що за період проходження служби здійснювалося нарахування ОСОБА_1 із зазначенням з 01.01.2016р. базовий місяць серпень 2013 року та з 2018 року базовий березень 2018 року. Однак, дана індексація не виплачувалася позивачу.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що до складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад, оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Вказані положення ч.3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей кореспондуються із приписами ч.1 ст.2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991р. №1282-ХІІ, згідно яких індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

ст.4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

ч.2 ст.5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За правилами ч.6 вказаної статті Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України..

ч.1 ст.9 Закону України Про індексацію грошових доходів населення передбачено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Положення вказаного Закону кореспондуються із приписами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.

В ст.18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000р. №2017-III видно, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Слід враховувати, що відповідно до положень п.п. 2, 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових ( далі Постанова 1078).

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.

Початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.

При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

В п.10-2 Порядку від 17.07.2003р. №1078 видно, що для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007р. №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 вказана постанова набрала чинності з 01 січня 2008 року.

З січня 2008 року - 28 лютого 2018 року посадовий оклад за посадою позивача не змінювався.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017р. №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.

Тобто, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період: 01.01.2016 р - 28.02.2018 р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21 та, з огляду на типовість спірних правовідносин в цій частині, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню у цій справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Стосовно зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за період: 01.03.2018р. - 14.12.2018р. (звільнення), з урахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у межах спірних правовідносин відповідач безпідставно не врахував норми абз. 4, 5, 6 п.5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року).

При цьому, у апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у зв`язку з тим, що величина індексу споживчих цін 01.03.2018р. - 30.11.2018р. не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилася. Нарахування і виплата індексації грошового забезпечення розпочалась з грудня 2018 року і продовжувалася по день виключення зі списків особового складу. У зв`язку з підвищенням розмірів посадових окладів усіх категорій військовослужбовців з 01.03.2018р. позивачу встановлений базовий місяць березень 2018 року.

Аналіз викладених вище норм Порядку № 1078 вказує, що цей нормативно-правовий акт передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, "поточної" та "індексації-різниці".

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абз.2 п.1-1, абз. 6 п.5 Порядку № 1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз. 2, 5 п.4 Порядку № 1078).

З 01.12.2015р. в абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

абз. 3, 4 п.5 Порядку №1078 в редакціях, які застосовувались з 01.12.2015р. передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

абз. 3, 4 п.5 Порядку №1078 в редакціях, які застосовувались з 15.03.2018р. передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу ) сума цієї індексації нараховується, тому абз.6 п.5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз п.1, абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз.3, 4, 6 п.5 Порядку №1078, колегія суддів дійшла висновків, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п.5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Водночас, з аналізу абз.3, 4 п.5 Порядку № 1078 апеляційним судом встановлено, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу відповідачу необхідно було вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.

З огляду на абз.4 п. 5 Порядку № 1078 ОСОБА_1 має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Для визначення розміру індексації-різниці відповідач повинен був застосувати абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 та встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як зазначено судом вище, в такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21, від 20.04.2023р. у справі №320/8554/21, від 11.05.2023р. у справі №260/6386/21, від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що 5-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018р. - 14.12.2018р. (дати звільнення) та не вирішував питання щодо наявності у останнього права не цей вид індексації за спірний період.

Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку слід визнати протиправними дії 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області щодо не нарахуванні та невиплаті в період: 01.03.2018р. 14.12.2018р. індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, та зобов`язати 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Колегія суддів зазначає, що за змістом абз.7 п. 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000р. № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Із змісту ст.1-ст.4 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050) видно, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошові забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати № 2050, Кабінет Міністрів України прийняв Порядок № 159, відповідно до п. 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

п.3 - п.4 Порядку № 159, передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т. ч. сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Використане у ст.3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014р. у справі №21-518а14, від 11.07.2017р. у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018р. у справі №522/5664/17, від 21.06.2018р. у справі №523/1124/17, від 03.07.2018р. у справі №521/940/17, від 05.10.2018р. у справі №127/829/17, від 12.02.2019р. у справі №814/1428/18, від 08.08.2019р. у справі №638/19990/16-а, від 29.03.2023р. у справі №120/9475/21-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Із врахуванням того, що індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати індексації, а тому позов у цій частині позову є обґрунтованими.

Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів звертає увагу на таке.

Визначення умов та механізму щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), встановлений Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44 (далі Порядок № 44).

Згідно п.2-п.5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" .

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, в даному випадку суб`єкт владних повноважень має здійснити позивачу грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних за період з 01.01.2016р. - 14.12.2018р., оскільки у наведеному періоді у останнього був статус військовослужбовця та він виконував обов`язки під час проходження служби.

Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом, колегія суддів звертає увагу на таке.

ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 19.07.2022р.) передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013р. №8-рп/2013 і №9-рп/2013, дійшовши висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями ст.ст.1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19.07.2022р., ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).

Отже, до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), рішення від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Тобто, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч.1 ст.58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абз.3 п.2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999р. №1-рп/99, абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення від 05.04.2001р. № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст.8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз.6 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017р. № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005р. №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (п. 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004р., заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч.3 ст.22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

На момент звільнення позивача зі служби 14.12.2018р. ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на вказане, за обставин цієї справи право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічний підхід стосовно дотримання строків звернення до суду викладений Верховним Судом у постановах від 27.04.2023р. у справі № 300/4201/22 та від 20.11.2023р. у справі № 160/5468/23, ухвалі Верховного Суду від 22.01.2024р. в справі №990/235/23.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. В іншій частині судове рішення не оскаржується.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 5-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 460/2261/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель