Ухвала

від 16.12.2024 по справі 380/3575/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

справа №380/3575/24

адміністративне провадження №К/990/46891/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року

у справі №380/3575/24

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В :

15 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із березня 2022 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової допомоги у разі звільнення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із березня 2022 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової допомоги у разі звільнення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 14 жовтня 2024 року Восьмим апеляційним адміністративним судом постановлено оскаржувану ухвалу. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 13 листопада 2024 року, а скаргу подано 05 грудня 2024 року.

В той же час, скаржник заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та зазначає, що строк пропущено через недофінансування військової частини щодо оплати судового збору з причин незалежних від відповідача.

Верховний Суд, не ставлячи під сумнів важливості вчинених відповідачем дій, звертає увагу скаржника, що частиною першою, другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.

Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21, від 14 лютого 2023 року у справі №240/462/22 та від 20 квітня 2023 року у справі №440/7433/21.

Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов`язків.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Суд зауважує, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з касаційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, самих посилань на обставини, пов`язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов`язків, що також передбачає частина друга статті 49 КАС України.

Відсутність коштів на сплату судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження. Відповідна процедура виділення та погодження коштів на сплату судового збору була запроваджена і встановлена державою в особі законодавця, тому, виходячи з принципу «належного урядування», державний орган має дотримуватися такої процедури.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.

Усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду (справи № 806/2321/16, № 826/24448/15, № 806/2950/15, № 200/11691/19-а, № 405/7262/17, № 1440/1822/18, №0840/3465/18 та низці інших), щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неможливість сплати судового збору за подання касаційної скарги, як на поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження, у зв`язку з їх безпідставністю.

У постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Крім того, скаржник звернувшись до Верховного Суду з пропуску строку, та вказавши, що такий пропуск відбувся у зв`язку відсутністю фінансування, скаржник так і не сплатив судовий збір, а заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

Також, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України, в зв`язку з відсутності документу про сплату судового збору.

В той же час, в касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів виходить з такого.

Так, статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ).

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Статтею 8 Закону №3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб`єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.

Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б відстрочити сплату судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб`єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов`язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги - відсутні.

Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, особа, яка звертається до суду касаційної інстанції, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов`язку.

Подані заявником докази не містять безсумнівних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок скаржника, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж нового строку. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 зроблено висновок, що суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду стосується і суб`єкта владних повноважень. При цьому, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником задля сплати судового збору та причини, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

З огляду на наведене суд вважає, що заява скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає, оскільки незадовільне матеріальне забезпечення суб`єкта владних повноважень, не є належною правовою підставою для цього в розумінні положень частини першої статті 8 Закону №3674-VІ.

За вказаних обставин та з урахуванням встановленого наведеними законодавчими приписами режиму правового регулювання питання відстрочення сплати судового збору, визначених законодавцем умов та підстав для цього, заявлене відповідачем клопотання задоволенню не підлягає.

Принагідно, суд зазначає, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач звернувся до суду у 2024 році, судами попередніх інстанцій було задоволено вимогу майнового характеру.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (надалі - №3674-VI) у редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України №3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року становив 3028 грн 00 коп.

Частиною третьою статті 4 Закону України №3674-VI установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 1937,92 грн.

Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів та надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.

Реквізити для сплати судового збору:

ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;

код отримувача ЄДРПОУ: 37993783;

банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;

код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";

призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)".

Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ :

1. Визнати неповажними, зазначені Військовою частиною НОМЕР_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

2. Відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

3. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі №380/3575/24 - залишити без руху.

4. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до Суду:

- заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів;

- документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.

5. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали, зокрема, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані судом неповажними або відсутністю клопотання про поновлення цього строку, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

6. У разі невиконання вимог ухвали в установлений судом строк в іншій частині, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко ,

Судді Верховного Суду