Рішення

від 12.12.2024 по справі 210/6057/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/6057/24

Провадження № 2/210/1858/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 грудня 2024 року м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - судді Вікторович Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Біди А.В.,

позивач за первісним позовом

відповідач за зустрічним ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом

та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

представник відповідача за первісним позовом

позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визначення місця проживання дитини з батьком, -

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2024 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою її проживання, у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням нею дітей без участі батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини зх. усіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, до досягнення повноліття, стягнути сплачений судовий збір за звернення до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 24.04.2010 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбних відносин вони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач бажає самостійно займатися вихованням та утриманням дітей, забезпечувати їх матеріально та піклуватись про них. Зазначила, що має постійний дохід та постійне місце проживання, в якому створені належні умови для проживання дітей та її розвитку. На момент звернення до суду з вказаним позовом діти проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на її повному матеріальному утриманні. Відповідач проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 . Проте він постійно без її дозволу та попередження забирає дітей, погрожує, що поїдуть з ними в невідомо напрямку, у зв`язку з чим, вона звернулась до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами загального позовного провадження. (а.с. 27)

31 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визначення місця проживання дитини з батьком, в якому відповідач за первісним позовом просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою його проживання, у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням ним дітей без участі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сплачений судовий збір за звернення до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що протягом останніх років їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з ним, за адресою: АДРЕСА_3 та знаходиться на його повному матеріальному утриманні, в зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку відмовилась від проживання з їх донькою, від її утримання та виховання. Відповідач проживає окремо з їх спільною донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте відповідач постійно погрожує забрати у нього доньку ОСОБА_3 , тобто не визнає права нашої дитини і його право на спільне проживання, в зв`язку з чим, він звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року прийнято зустрічну позовну заяву та об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Закрито підготовче судове засідання та призначено справу за об`єднаними позовними заявами до судового розгляду. (а.с. 64-65)

Присутня у судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 визнала заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом, від свого позову відмовилась та просила суд визначити місце проживання їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком.

Присутній у судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом підтримали та просили суд позов задовольнити, в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просили відмовити.

Представники третьої особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради в судовому засіданні присутні не були, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд заслухавши пояснення учасників по справі, дослідивши долучені сторонами до матеріалів справи докази дійшов наступних висновків.

Так, 24 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, про що Виконкомом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис №08. Після державної реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.04.2010 року (а.с. 16)

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_3 , про що виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 15 жовтня 2010 року складено відповідний актовий запис №54. Батьками ОСОБА_3 зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15.10.2010 року. (а.с. 15)

ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_4 , про що виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 04 квітня 2017 року складено відповідний актовий запис №8. Батьками ОСОБА_4 зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 04.04.2017 року. (а.с. 17)

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади №2024/013034568 від 29.10.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 59)

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади №2024/013034850 від 29.10.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 59)

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 28.11.2024 року складеного комісіє у складі головних спеціалістів служби у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради Фігурної Л.М. та Шабраш С.С. , було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 за даною адресою у квартирі є три кімнати. Умови проживання задовільні, в квартирі виконаний сучасний ремонт, житло обладнано необхідними меблями, побутовою технікою. Газопостачання, водопостачання та електропостачання в наявності. Ванна кімната та туалет сумісні. Квартира чиста, охайна. Для виховання та розвитку дитини створені належні умови, для неповнолітньої ОСОБА_1 ОСОБА_3 виділено окрему кімнату, в наявності місце для сну, робоче місце обладнане комп`ютером. В наявності готова їжа та необхідний запас продуктів, одяг за сезоном. За вказаною адресою проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 донька. За результатами бесіди і ставлення членів сім`ї до рішення прийняти на виховання дитину зазначено, що за даною адресою створено необхідні умови для перебування, проживання, навчання та розвитку неповнолітньої ОСОБА_3 з батьком.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки стосовно батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року)).

Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 718/1796/16-ц (провадження № 61-19885св18), від 02 липня 2020 року у справі № 428/13225/15-ц (провадження № 61-64св19), від 19 травня 2021 року у справі № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).

Вирішення спору з дотриманням найкращих інтересів дитини має місце тоді, коли дитині були надані процесуальні права і гарантії, тлумачення закону здійснено на користь дитини, а також належним чином забезпечені потреби, інтереси та бажання дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За частинами другою-четвертою статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

З огляду на викладені норми, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах позовних вимог має з`ясувати, чи виконав ОСОБА_2 як відповідач за первісним позовом, обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, та чи довела ОСОБА_1 , що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Виходив з того, що між батьками дитини було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини, мати дитини ОСОБА_1 не заперечує проти проживання дитини з батьком, а до суду звернулася з позовом про визначення місця проживання дитини лише тоді, коли не змогла досягнути згоди з батьком дитини щодо подальшого спілкування.

Суд не встановив, що за час проживання дитини з батьком у дитини погіршився стан здоров`я чи психологічний стан, чи те, що батько не піклується про дитину, чи не забезпечує її всім необхідним. Суд також урахував висновок органу опіки і піклування, який рекомендував визначити місце проживання дитини з батьком.

Матеріали справи не містять доказів, а суди не встановили, що батько дитини неналежно виконує батьківські обов`язки щодо участі у вихованні неповнолітньої ОСОБА_3 .

За таких обставин, зважаючи на найкращі інтереси дитини, її прихильність до батька, особу матері, з якою дочка тривалий час спільно не проживає, суд вважає за доцільне визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з матір`ю призведе до зміни місця проживання малолітньої, порушення її усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її найкращим інтересам.

За встановлених у цій справі фактичних обставин, а саме соціалізація неповнолітньої дитини та її інтеграція в умови проживання з батьком (без матері) за її власним бажанням, з урахуванням найкращих інтересах дитини буде подальше проживання з батьком, оскільки її повернення до матері у спосіб визначення місця проживання з позивачкою суперечитиме інтересам неповнолітньої ОСОБА_3 .

Щодо заяви позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про відмову від позову.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 205 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про закриття провадження по справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю підлягає закриттю, у зв`язку з відмовою позивача від позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 257, 259, 263, 264, 273, 280-283, 288 ЦПК України, ст.ст. 19, 24, 55 56, 105, 110, 112, 141, 160, 161, 171 СК України, ст.ст. 15, 29 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», суд -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю - закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визначення місця проживання дитини з батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , за адресою його проживання, у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням ним дітей без участі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Н. Ю. Вікторович