Ухвала

від 17.12.2024 по справі 348/2972/24

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

Справа №348/2972/24

2/348/1351/24

17 грудня 2024 року м. Надвірна

Суддя Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Бурдун Т.А., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, , треті особи- Служба у справах дітей Делятинської та СП,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Брайляк Е.Я., звернувся до суду з позовом, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, вважаю, що таку слід залишити без руху з наступних підстав:

Відповідно до ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

При вирішенні питання щодо можливості прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд, передусім, виходить з того, що позовна заява повинна бути подана з додержанням вимог, визначених ст. ст.175,177 Цивільного процесуального кодексу України.

Вважаю, що зазначену позовну заяву слід залишити без руху, оскільки її подано з порушенням вимог, викладених у статті 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Частиною першою статті 121 Сімейного кодексу України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятоюстатті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях150,151 Сімейного кодексу України.

За приписами частини другої статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої четвертої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно із частиною другою статті 15 Сімейного кодексу України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з ч. 3 ст. 175 ЦПКУкраїни позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні;виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Отже, позовне провадження це вид провадження усудовому процесі, у якому розглядається спір двох сторін (позивачатавідповідача), який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, оскільки не містить вимог позовного характеру. В своєму позові позивач просить встановити факт, що має юридичне значення, однак не зазначає, які його права, свободи чи інтереси порушені, не визнаються або оспорюються відповідачем. Взагалі не зрозуміло, в чому полягає суть спору між сторонами.

Також позивач зазначив період, з якого відповідачка не приймає участь у вихованні та утриманні дитини, однак не зазначив доказів на підтвердження такої обставини.

Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року в праві №201/5972/22, однак в цій постанові суд виснував, щодля підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першоюстатті 15 СК України«невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Таким чином, факт одноосібного виховання батьком дитини може бути встановлено лише як одна з обставин, що складає предмет доказуванняу спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини,однак не може бути встановлено в результаті задоволення самостійної вимоги позовної заяви.

Відповідно дост.185 ЦПК Українисуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175і177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суд акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із позовом (заявою) повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Дотримання вимог ст. ст.175,177 ЦПК Українипри пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Враховуючи зазначене, залишення позову без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позовної заяви.

При таких обставинах, відповідно дост.185 ЦПК України, вважаю, що позовна заява підлягає залишенню без руху та позивачу сліднадатистрок для усунення недоліків.

Керуючись ст. 185 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, , треті особи- Служба у справах дітей Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 -залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Роз`яснити, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною і та буде повернута.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Т.А.Бурдун