Постанова

від 11.12.2024 по справі 203/4116/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9468/24 Справа № 203/4116/22 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року в цивільній справі номер 203/4116/22 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельна компанія «ВАЛГАН», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельна компанія «ВАЛГАН», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ТОВ ТБК «ВАЛГАН», ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 169632,72 доларів США, що за курсом 27,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.02.2021 року складає 4748019,83 грн, станом на 04.02.2021 року за кредитним договором №2007-039 від 23.03.2007 року, яка складається з наступного: 169632,72 доларів США 3% річних від простроченої суми.

20.06.2023 року позивач подав до суду письмову заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд: стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ТОВ ТБК «ВАЛГАН», ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк»: заборгованість за договором №2007-039 від 23.03.2007 року в розмірі 61113,15 доларів США (61113,15 доларів США 3% річних від простроченої суми), а також понесені позивачем судові витрати; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати у розмірі 33514,45 грн; постановити ухвалу про повернення АТ КБ «ПриватБанк» надмірно сплачений судовий збір в сумі 59534,01 грн.

23.11.2023 року від ОСОБА_1 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви, як такої, що не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. В заяві вона вказала, що подавала заявку на отримання кредитних коштів за кредитним договором №2007-039 від 23.03.2007 року як суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець з метою придбання основних засобів, та основне зобов`язання за договором виникло з господарських правовідносин.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду позовної заяви, як такої, що не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельна компанія «ВАЛГАН», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено

частково.

Провадження в цивільній справі №203/4116/22 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельна компанія «ВАЛГАН», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито.

У задоволенні іншої частини вимог клопотання відмовлено.

Роз`яснено позивачу його право звернення з відповідною позовною заявою до господарського суду за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.

Із вказаним судовим рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, стягнути з відповідачів пропорційно судові витрати.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувана ухвала суду прийнята без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що його стороною (позичальником) є ОСОБА_1 , тобто фізична особа. Більше того, зі змісту кредитного договору жодним чином не вбачається, що кредит видано саме для ведення підприємницької діяльності, а також не вбачається вказівки на статус позичальника саме як фізичної особи-підприємця.

Як вбачається із копії заяви на видачу готівки №1 (наявна в матеріалах справи), кредитні кошти за договором видано фізичній особі ОСОБА_1 , на підставі пред`явленого нею документа (паспорт НОМЕР_1 , виданий Індустріальним РВ УМВС України в Дніпропетровській обл. 07.05.2003 року).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2012 року (справа №412/603/2012) стягнуто із фізичної особи ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2007-039 від 23.03.2007 року. Даним рішенням вже встановлено, що кредитні кошти за договором №2007-039 від 23.03.2007 року ОСОБА_1 отримала, як фізична особа, в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, дані обставини не потребують повторного доказування.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, а також суб`єктного складу сторін правочину (кредитного договору від 23.03.2007 №2007-039), АТ КБ «ПриватБанк» як кредитор звернувся до суду з позовом до фізичних осіб позичальника за кредитним договором та поручителя ОСОБА_2 за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є позичальник фізична особа.

Вважає, що судом першої інстанції зроблено суперечливі, необґрунтовані та нічим не підтверджені висновки про те, що ОСОБА_1 виступає у спірних правовідносинах як фізична особа-підприємець, незважаючи на те, що зі змісту кредитного договору та інших доказів у справі вбачається протилежне.

Від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення.

Факт прийняття судами першої (за власною ініціативою, без клопотань жодної із сторін справи), апеляційної та касаційної інстанцій рішень за подібних обставин, між тими самими сторонами: «про залишення позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу в солідарному порядку за кредитним договором від 07 лютого 2007 року №2007-023 без розгляду, як такої, що не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (Ухвала від 28 грудня 2022 року №203/1721/22)». Рішення по справі №203/1721/22 вступили в законну силу.

Як було встановлено судами при розгляді справи №203/1721/22, відповідно до п. 1.2. кредитного договору від 07 лютого 2007 року №2007-023 було визначено, що кредит надається на «ремонт і реконструкцію основних засобів». Досліджені судом докази зокрема - заявка на отримання кредиту також підтвердили, що позичальник виступав, при отриманні кредиту, як суб`єкт підприємницької діяльності. За цих обставин, ухвалою від 28 грудня 2022 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу в солідарному порядку, за кредитним договором від 07 лютого 2007 року №2007-023, залишено без розгляду та повернуто позивачу. Провадження у справі закрито. Судове рішення у справі №203/1721/22 залишено в силі апеляційним судом та Верховним Судом. Воно вступило в законну силу і є чинним.

Пунктом 1.4. кредитного договору від 23 березня 2007 року №2007-039 визначено, що кредит надається на «приобретение основных фондов». Тобто, це не може вважатися споживчім кредитуванням. Зокрема, ці висновки підтверджуються і п. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Зміст заявки на отримання кредиту беззаперечно свідчить про те, (і це достеменно відомо позивачу), що заявку на отримання кредиту відповідачка подавала саме як суб`єкт підприємницької діяльності. Вищенаведене чітко вказує на те, що кредитні кошти заявлялися до отримання саме фізичною особою - підприємцем на цілі, пов`язані із підприємницькою діяльністю.

Отже, як кредит від 07 лютого 2007 року №2007-023, так і кредит від 23 березня 2007 року №2007-039 надавалися позичальникам саме як суб`єктам підприємницької діяльності. Тексти та документальне оформлення цих договорів є тотожними. Це свідчить про правильний висновок суду по справі №203/4116/22. викладений ним в оскаржуваній ухвалі від 14.08.2024 року.

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 28, 29, 31, 32, 33, том 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез`явившихся осіб.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 23.03.2007 року між АТ КБ «ПриваБанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір №2007-039 з метою придбання основних фондів, сума кредиту: 800000,00 доларів США (а.с. 15-17, том 1).

23.03.2007 року між ОСОБА_2 (поручитель) та АТ КБ «ПриватБанк» (кредитор) був укладений договір поруки №2007/039/1 щодо надання поруки за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором №2007-039 від 23.03.2007 року (а.с. 21, том 1).

23.03.2007 року між ТОВ ТБК «ВАЛГАН» (поручитель) та АТ КБ «ПриватБанк» (кредитор) був укладений договір поруки №2007/039/2 щодо надання поруки за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором №2007-039 від 23.03.2007 року (а.с. 21зв, том 1).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та не перебуває у стані припинення (а.с. 237, 238, том 1).

Зі змісту заявки про отримання кредиту від 23.03.2007 року вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до банку для отримання кредиту за програмою мікрокредитування, як суб`єкт підприємницької діяльності, з метою придбання основних фондів (а.с. 158, том 1).

Закриваючи провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає нормам закону.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю,

управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин першої - другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання й виконання правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №916/2791/16 (провадження №12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право передбачено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Судом встановлено, що 23.03.2007 року між АТ КБ «ПриваБанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір №2007-039 з метою придбання останньою основних фондів, сума кредиту: 800000,00 доларів США.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та не перебуває у стані припинення.

Також зі змісту заявки про отримання кредиту від 23.03.2007 року вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до банку для отримання кредиту за програмою мікрокредитування, як суб`єкт підприємницької діяльності, з метою придбання основних фондів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що кредитний договір від 23.03.2007 року №2007-039 укладений з фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, що дає підстави вважати основне зобов`язання таким, яке виникло із господарських правовідносин, тому спір з приводу його неналежного виконання підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання про закриття провадження, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року.

Суддя: