Рішення

від 16.12.2024 по справі 947/32432/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/32432/24

Провадження № 2-о/947/623/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Куриленко О.М.

за участю секретаря судового засідання - Сопової А.Є.,

заявника - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі, в порядку окремого провадження, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В :

10 жовтня 2024 року заявник звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання батьком - ОСОБА_1 малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування своєї заяви зазначав, що ОСОБА_1 спільно проживав близько 7 років з ОСОБА_2 , без реєстрації шлюбу. Сторони проживали разом з двома доньками, народженими від перших шлюбів. Також за період спільного проживання у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначає, що спільне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не склалось. ОСОБА_4 пішла від чоловіка, син залишився проживати з батьком. Заявник з сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що 13 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір щодо участі у вихованні дитини та визначення місця проживання дитини. Матір дитини аліменти не сплачує, не має власних доходів, дитину фінансово не забезпечує. Так як батько є єдиним опікуном та законним представником дитини, який утримує дитину, тому стала необхідність підтвердити такий факт в судовому порядку.

Заявник зазначає, що встановлення даного факту необхідне для захисту прав та інтересів дитини, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері, а також для можливості подальшої опіки батьком відносно дитини.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 14.10.2024 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання з викликом сторін на 25.11.2024 року о 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 25.11.2024 року з власної ініціативи залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 у якості заінтересованої особи; запропоновано заінтересованій особі в строк до наступного судового засідання подати до суду пояснення щодо вказаної заяви. Розгляд справи відкладено до 16 грудня 2024 року на 14:00 год.

Заявник ОСОБА_1 у судовому засіданні, призначеному на 16.12.2024 року, заяву підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити.

Заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином.

У судовому засіданні було здійснено допит в якості свідка ОСОБА_5 .

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституцією Україна проголошена соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Зокрема, в її статті 3 людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнані найвищою соціальною цінністю.

За визначенням, яке міститься в частині першій ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України, окреме провадження - це вид непозовного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтереси особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорювальних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (частини третя та четверта ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України).

У переданій на розгляд суду заяві заявник посилається на те, що в нього на вихованні та утриманні перебуває малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підтвердження наведених доводів заявником надано суду наступні докази.

Так, дані свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 , свідчать про те, що батьком ОСОБА_3 є батько - ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 (а.с. 13).

Згідно Договору щодо участі у вихованні дитини та визначення місця проживання дитини, від 13.07.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., батько і матір досягли домовленостей про те, що цим договором порядок утримання дитини батьками визначається наступним чином: дитина відповідно до цього Договору перебуває на повному утриманні батька, тобто батько здійснює самостійне утримання та виховання дитини. Мати цим договором підтверджує, що дитина проживає з батьком з січня 2024 року постійно та перебуває на його повному утриманні. Місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. Сторони домовились, що матір має право на періодичні зустрічі з дитиною з врахуванням режиму дня дитини та батька та стану здоров`я дитини, однак це не змінює місце проживання дитини. Батьки домовились, що матір завчано зручними засобами зв`язку обумовлює з батьком час та місце зустрічі з дитиною. При цьому ОСОБА_6 зобов`язана повернути дитину до батька в завчасно умовлений час. При зміні свого постійного місця проживання, батько зобов`язаний повідомити матір, так як в такому випадку змінюється і місце проживання дитини. Батько заявляє, що в момент укладення цього Договору він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Матір заявляє, що в момент укладення цього Договору вона фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 14-17).

Відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання №Г4-216296-ф/л від 17.12.2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 18.11.2018 року (а.с. 7).

Як вбачається з Відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №921632 від 25.11.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 37).

Згідно Пояснень ОСОБА_5 , наданих адвокату Павленко Альоні Леонідівні, у цій справі, вона працює в ТОВ «ВСЛ» на посаді менеджера з продажу. В цьому Товаристві вона працює близько 5-6 років. Директором Товариства є ОСОБА_1 . Вона знайома з заявником з 2005 року. Зазначає, що завжди підтримувала гарні відносини з родиною заявника та вони неодноразово збирались на свята. Їй відомо, що ОСОБА_7 проживав з ОСОБА_4 близько 7 років. У них народився спільний син ОСОБА_8 . Також в родині проживали доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від перших шлюбів: ОСОБА_9 (22 роки) - донька ОСОБА_7 та ОСОБА_10 (12) - донька ОСОБА_4 . На початку війни ОСОБА_4 з трьома дітьми виїхали за кордон для безпеки дітей. ОСОБА_4 в той час не працювала. ОСОБА_7 повністю утримував всю родину. Наприкінці 2023 року ОСОБА_4 повернулась з ОСОБА_10 та ОСОБА_8 в Україну. Після повернення в Україну, спільне життя її та ОСОБА_7 не склалось. ОСОБА_4 разом з донькою повернулась до Києва. ОСОБА_7 залишився проживати з ОСОБА_8 в Одесі з січня 2024 року. ОСОБА_5 відомо, що батько та син проживають в квартирі, яка належить ОСОБА_7 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Їй відомо, що ОСОБА_7 приділяє багато уваги сину, весь вільний час проводить з дитиною. Серед робочого дня часто відволікається, оскільки водить дитину на різні заняття та секції. Дитина повністю забезпечена усім необхідним батьком. У батька та сина гарні дружні відносини (а.с.18-19).

Відповідно до Характеристики ОСОБА_1 - батька ОСОБА_3 , вихованця старшої групи №2, наданої Одеським закладом дошкільної освіти «Ясла-садок» №15 від 16.07.2024 року №01-21/71, ОСОБА_1 - інтелігентний, спокійний впевнений в собі чоловік. Він активно займається вихованням свого сина. ОСОБА_7 чітко слідкує за режимом дитини, завжди вчасно приводив і забирав свого сина з садочка, також чітко слідкує за його здоров`ям. Активно цікавився життям дитини у садочку. Батько робить все для того, щоб ОСОБА_8 був розвиненою дитиною, водить його на різні секції та додаткові заняття. ОСОБА_7 є моральною підтримкою для свого сина, тактичний, терплячий, вміє знаходити компромісні рішення і вчить цьому свою дитину (а.с. 22).

Згідно Довідки логопеда ОСОБА_11 , ОСОБА_3 відвідує заняття з логопедом з 07.11.2023 року. Дитину на заняття приводить тато - ОСОБА_1 . Інші родичі ніколи присутні не були. Маму дитини логопед не знає. ОСОБА_12 відвідує заняття регулярно - 2 рази на тиждень. Батько дитини завжди постійно цікавиться змінами та прогресом сина, реагує на рекомендації, разом із сином виконують їх (а.с. 23).

Відповідно до Довідки, виданої адміністративним директором ФК «Форма» - Барносовою Т.Ю., ОСОБА_3 , 2018 року народження, відвідує заняття з спортивної гімнастики. ОСОБА_8 почав займатися з 05.02.2024 року. ОСОБА_1 єдиний хто приводить і забирає дитину на заняття. Інших родичів, чи то маму ніколи не бачили. Батько ОСОБА_8 - ОСОБА_1 оплату здійснює вчасно, цікавиться досягненнями сина, піклується про його розвиток (а.с. 24).

Згідно Довідки від 16.07.2024 року №133, виданої головою правління ГО ДСК «Тигрьонок» Негатуровим, ОСОБА_3 , 2018 року народження, відвідує заняття з карате. Тимофій почав займатися з січня 2024 року. ОСОБА_1 єдиний хто приводить і забирає дитину на заняття. Інших родичів, а також маму дитини ніколи не бачили. Батько ОСОБА_8 - ОСОБА_1 оплату здійснює вчасно, цікавиться досягненнями сина, піклується про його розвиток (а.с. 25).

Відповідно до Характеристики, наданої головою правління ЖБК «Київський-16» від 16.07.2024 року №270, за адресою: АДРЕСА_2 проживає родина в складі: власник квартири: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 в шлюбних відносинах не перебуває, проживає разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 з січня 2024 року постійно і по теперішній час. ОСОБА_7 самостійно виховує сина ОСОБА_8 . Мати дитини проживає тривалий час окремо в місті Києві. Відносини в родині доброзичливі, довірливі. Батько дитини бере активну участь у вихованні сина. З сусідами ввічливий. ОСОБА_13 завжди відгукується на прохання надати допомогу. Малолітній син ОСОБА_8 охайно одягнений, батько піклується про зовнішній вигляд дитини. Син ОСОБА_8 вихований, завжди ввічливий зі старшими та сусідами, відвідує дошкільних заклад. Як людина ОСОБА_7 характеризується з позитивної сторони. Скарги від сусідів не надходили. В родині будь-які сварки чи конфліктні ситуації відсутні (а.с. 26).

Матеріали справи містять спільні фотографії заявника ОСОБА_1 разом із сином - ОСОБА_3 (а.с. 27-28).

Згідно Довідки логопеда-дефектолога І.І. Майорової-Гусар від 05.12.2024 року, протягом 2024 року ОСОБА_3 відвідував корекційно-логопедичні заняття з метою покращення навчального процесу. Заняття забезпечував та сплачував батько дитини - ОСОБА_1 (а.с. 45).

Згідно Довідки від 05.12.2024 року №182, виданої головою правління ГО ДСК «Тигрьонок» Негатуровим, ОСОБА_3 , 2018 року народження, відвідує заняття з карате. Тимофій почав займатися з січня 2024 року. Оплата в місяць за заняття складає 1500 гривень. ОСОБА_1 єдиний хто приводить і забирає дитину на заняття. Інших родичів, а також маму дитини ніколи не бачили. Батько ОСОБА_8 - ОСОБА_1 оплату здійснює вчасно, цікавиться досягненнями сина, піклується про його розвиток (а.с. 46).

Відповідно до Довідки, виданої адміністративним директором ФК «Форма» - Барносовою Т.Ю. 02.12.2024 року, ОСОБА_3 , 2018 року народження, отримав спортивно-оздоровчі послуги (відвідування секції спортивної гімнастики та персональних тренувань в басейні) на суму 11340 гривень. Оплату наданих послуг здійснив ОСОБА_1 (а.с. 47).

Згідно Довідки, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський ліцей гуманітарної педагогіки імені В.О. Сухомлинського» - Оленою Данилюк від 10.12.2024 року №01-14/35, ОСОБА_3 , 2018 року народження, навчається в ліцеї в 1 класі «Б» з 02 вересня 2024 року. Оплата за місяць складає 14000 гривень. ОСОБА_1 єдиний, хто приводить і забирає хлопчика на уроки, займається вихованням сина, приймає участь в житті ліцею і класу. Інших членів родини в навчальному закладі не бачили. Батько ОСОБА_8 - ОСОБА_1 оплату здійснює вчасно, заборгованості не має (а.с. 48).

Згідно Довідки, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський ліцей гуманітарної педагогіки імені В.О. Сухомлинського» - Оленою Данилюк від 10.12.2024 року №01-14/34, ОСОБА_3 , 2018 року народження, відвідує заняття з обробки дерева з вересня 2024 року. Оплата за місяць складає 2400 гривень. ОСОБА_1 єдиний, хто приводить і забирає хлопчика на заняття. Батько ОСОБА_8 - ОСОБА_1 оплату здійснює вчасно, заборгованості не має (а.с. 49).

Згідно Довідки, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський ліцей гуманітарної педагогіки імені В.О. Сухомлинського» - Оленою Данилюк від 03.12.2024 року №01-14/29 ОСОБА_3 , учень 1 класу «Б» Одеського ліцею гуманної педагогіки відвідує гурток «Майстерня з обробки дерева», організований на базі закладу. Період відвідування - з 02.09.2024 року. Час і день відвідування: понеділок, середа, п`ятниця з 16.30-17.30 год. (а.с. 50).

Згідно характеристики директора та класного керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський ліцей гуманітарної педагогіки імені В.О. Сухомлинського», учень навчається у школі з 1 вересня 2024 року. Зарекомендував себе як активний, допитливий учень. Має навчальні досягнення достатнього рівня. Навчається не в повну міру, потребує допомоги з боку вчителя. Має довільну змішану пам`ять, помірно запам`ятовує учбовий матеріал. Має здібності до вивчення математики та трудового навчання. На уроках уважний, виконує всі завдання, допомагає товаришам. Має добрий загальний розвиток. Хлопчик скромний, енергійний, самостійний, турботливий, вразливий до думки оточуючих. Намагається дотримуватися правил поведінки, совісний. Підтримує дружні стосунки з багатьма учнями свого класу і інших старших класів. До школи хлопчика водить тато. Хлопчик доглянутий, має усе необхідне для навчання, тато приймає участь в житті школи і сина, відвідує збори батьків, приймає активну участь в житті класу і школи (а.с. 51).

Згідно Довідки, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський ліцей гуманітарної педагогіки імені В.О. Сухомлинського» - Оленою Данилюк від 05.12.2024 року №01-14/35 ОСОБА_14 навчається в Одеському ліцеї гуманної педагогіки ім..В.О.Сухомлинського з 02.09.2024 р. по цей час. На виконання договору №24\09-16 від 01.09.2024 ТОВ «Одеський ліцей гуманної педагогіки імені В.О. Сухомлинського» згідно із замовленням Замовника надає послуги з навчання за Дитиною, проведення занять з позашкільної освіти, зокрема, проводиться гурток «Майстерня з обробки дерева». Послуги Виконавця за зазначеним договором в повному обсязі сплачує тато Дитини (Замовник) у повній відповідності до умов зазначеного договору. За вказаний час відвідування ліцею Дитиною Замовник зарекомендував себе як відповідальний й чуйний батько, а також як людина, що сумлінно виконує свої договірні зобов`язання. Пан ОСОБА_7 проявляє активну участь у житті своєї Дитини, активно займається її розвитком, вихованням та навчанням, цікавиться передовим педагогічним досвідом, впроваджує його у своїй сім`ї, для чого неодноразово зверталася за порадами до Виконавиці та рекомендованих Виконавицею осіб, запитувала й отримувала поради щодо додаткових авторитетних джерел з питань освіти й розвитку дитини (книг, вебінарів, відеоматеріалів тощо). І що особливо хотілося б підкреслити: він не лише запитує й отримує поради щодо гармонійного виховання та навчання Дитини, а й справді послідовно їх виконує. Дитина характеризується з позитивного боку: він є комунікабельною, легко налагоджує зв`язки з дорослими та ровесниками, є старанною та допитливою, має широкий кругозір. За час навчання у Дитини відзначається значне розширення словникового запасу підвищення загального рівня розвитку. Дитина постійно демонструє високий ступінь прив`язаності до свого батька (а.с. 53-54).

Згідно Довідки ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВСЛ» від 09.12.2024 року №1/г ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , працює в ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВСЛ», за посадою «Директор», якому встановлено робочий графік з 08:00 до 17:00, з можливістю залишання робочого місця на деякий час, у зв`язку з самостійним доглядом за дитиною. Дозвіл надано на основі Протоколу загальних зборів учасників № 9 від 09.12.2024 року (а.с. 55).

Згідно Довідки ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВСЛ» від 09.12.2024 року №4, ОСОБА_1 працює в ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВСЛ» з 19.06.2017 р. На даний момент займає посаду директор. Дохід за період з 01.12.2023 р. по 30.11.2024 р. склав 264 080,42 грн. (а.с. 56).

Відповідно до ПРОТОКОЛУ № 9 Загальних зборів учасників ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВСЛ» надано директору ОСОБА_1 дозвіл залишати своє робоче місце в разі необхідності на деякий час (а.с. 57).

Згідно Договору оренди транспортного засобу від 03.07.2024 року, ОСОБА_5 , що діє від імені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білик В.В. 03.07.2024 року за реєстром №835 (Орендодавець) - з однієї сторони, та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВСЛ», код платника податків згідно з ЄДРПОУ - 41274329, в особі директора Головченко Сергія Вікторовича, ІНФОРМАЦІЯ_5 (орендар) - з другої сторони, уклали договір оренти автомобіля марки HYUNDAI HD 065, рік випуску 2006, що належить власнику на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 . виданого ТСЦ 5142 22.01.2021 року, строком на три роки за плату 360000 гривень (а.с.58-59).

Заявником надано також податкові декларації за 2023-2024 роки, що підтверджують його дохід (а.с. 60-70).

Згідно Довірки Резерв+, сформованої 15.10.2024 року, ОСОБА_1 , згідно Постанови ВЛК від 28.07.2022 року, непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (а.с. 72).

Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії від 28.07.2022 року №135, ОСОБА_1 не придатний до військової служби (а.с. 73).

Надаючи оцінку вказаним доказам у цілому та кожному окремо, суд вважає їх належними, достовірними, достатніми та допустимими, а також такими, що підтверджують факт проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також перебування дитини на утриманні і вихованні батька, що свідчить про належне виконання батьком своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітньою дитини.

Судом під час розгляду справи, за клопотанням заявника, було здійснено допит в якості свідка колеги по роботі заявника - ОСОБА_5 . Згідно її пояснень, вона працює в ТОВ «ВСЛ» на посаді менеджера з продажу. Знайома з заявником з 2005 року. Зазначає, що завжди підтримувала гарні відносини з родиною заявника. ОСОБА_7 повністю утримував всю родину. Наприкінці 2023 року дружина заявника - ОСОБА_4 повернулась з дітьми в Україну та її спільне життя з ОСОБА_7 не склалось. ОСОБА_4 разом з донькою повернулась до Києва. ОСОБА_7 залишився проживати з ОСОБА_8 в Одесі з січня 2024 року. ОСОБА_5 відомо, що батько та син проживають в квартирі, яка належить ОСОБА_7 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Їй відомо, що ОСОБА_7 приділяє багато уваги сину, весь вільний час проводить з дитиною, в той час як мати участі в утриманні та вихованні дитини не приймає. Серед робочого дня часто відволікається, оскільки водить дитину на різні заняття та секції. Дитина повністю забезпечена усім необхідним батьком. У батька та сина гарні дружні відносини.

Судом враховується, що згідно зі статтею 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Досліджуючи вищевказані пояснення свідка, судом встановлено, що ОСОБА_5 є колегою по роботі заявника, якій відомо про обставини життя заявника, свідчення якої не містять суперечностей між собою, є логічними та послідовними, а також узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судом обставинами, за наслідком чого враховуються і приймаються судом як належні.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи викладені положення, надаючи оцінку наданим заявниками по справі доказам, на підставі яких судом встановлені вищевикладені обставини, суд вважає належними, достовірними, допустимими та достатніми.

Надані до суду докази підтверджують викладені заявниками обґрунтування на підтвердження заявлених вимог, а також не суперечать між собою в їх сукупності.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 11 Закону «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч. 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України це може бути один із батьків, баба, дід або інші родичі дитини, а також орган опіки та піклування.

При цьому, згідно зі ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 151 СК України батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Узагальнюючи оцінку доводів та аргументів сторін у цій справі, належить в першу чергу зазначити, що правовідносини, котрі включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Отож, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Як вбачається, надані заявником до суду докази підтверджують обставини і фактичну домовленість, яка викладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у договорі від 13.07.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., щодо самостійного виховання та утримання малолітнього сина батьком, що в свою чергу має місце у часі та не змінилось станом на час ухвалення даного рішення суду.

Щодо встановлення даного факту в судовому порядку в рамках окремого провадження, судом приймається до уваги, що статтею 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов, суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

З`ясовуючи у межах пред`явлених вимог питання щодо необхідності встановлення факту самостійного виховання та утримання заявником малолітнього сина, за наслідком невиконання матір`ю даних обов`язків, суд не вбачає підстав для встановлення спору про право, приймаючи визнання матір`ю дитини цих обставин, що свідчить про безспірність даного питання і його урегульованість.

Приймаючи викладені положення законодавства вбачається, що батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто визначено в добровільному позасудовому порядку шляхом укладення нотаріально посвідченого договору від 13.07.2024 року, який є чинним та дійсним, місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , разом з батьком, як і визнання обов`язку батька з самостійного виховання і утримання дитини. З наявних в матеріалах справи доказів та встановлених обставин вбачається, що батько дійсно здійснює належне самостійне виховання і утримання малолітнього ОСОБА_3 , дбаючи про його життя, проживання, виховання, утримання, зростання, тощо.

Крім того, як вбачається, заявником, як і матір`ю дитини не порушувалось питань щодо наслідків невиконання відповідних батьківських обов`язків, що свідчить про відсутній спір з даного питання та відсутнього волевиявлення сторін по справі з настання відповідних наслідків.

За наслідком чого суд доходить до висновку, що встановлення заявленого факту самостійного виховання і утримання ОСОБА_1 свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується належними доказами, не впливатиме на взаємовідносини матері із сином, оскільки не позбавляє матір батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків. Мати не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування із дитиною.

Заявником у заяві зазначено, що заявлений до встановлення факт, має юридичне значення та необхідний для забезпечення ОСОБА_1 , як батьком інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_3 , який проживає разом з ним, а також для підтвердження ним наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, як особи яка самостійно виховую та утримує малолітню дитину, на підставі належних документів, які повинні підтверджувати ці обставини, у відповідності до положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які: самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Згідно Переліку документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , що є додатком №5 до відповідного «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, визначено, що до документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину відносяться рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Отже, виходячи з положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, підтвердженням самостійного виховання та утримання особою дитини є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Тобто, за наявності умов факту самостійного виховання та утримання дитини одним з батьків, суд може встановити відповідний факт, що впливає на права особи, як військовозобов`язаного.

За наслідком чого, судом встановлено, що встановлення заявленого факту, має для ОСОБА_1 юридичне значення, а саме для реалізації заявником права з подання документів для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підтвердження відповідного факту належними документами визначеними положеннями Порядку №560.

При вирішенні питання щодо можливості застосування при розгляді цивільної справи окремого провадження правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в цивільній справі №201/5972/22 у постанові від 11 вересня 2024 року, згідно якої не можуть бути встановлені в порядку окремого провадження факту самостійного виховання дитини батьком.

Згідно ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у цивільній справі №154/3029/14-ц: «Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21))».

Суд вважає, що не підлягає застосуванню вказаний висновок в рамках розгляду цієї справи, оскільки як вбачається висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду за правовідносинами, які виникли у заявника у вказаній справі станом на час його звернення до суду з заявою, що як вбачається з наявною інформації по справі №201/5972/22 мало місце 29.08.2022 року.

Разом з тим, як вбачається, метою звернення заявника в цій справі в частині вимог про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є обставини, які виникли внаслідок прийняття Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, який передбачає необхідність надання особою, на підтвердження факту самостійного виховання і утримання нею малолітньої дитини, рішення суду про встановлення цього факту самостійного виховання дитини, як документа на підтвердження у особи підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У відповідності до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22, вбачається, що останні не охоплюють питання встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, у разі підтвердження відповідних обставин належними доказами, який в свою чергу породжує юридичні наслідки, тобто від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, що обумовлено прийняттям Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, який передбачає надання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, як документа на підтвердження у особи підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У даному випадку предметом дослідження суду є встановлення певного юридичного факту який породжує у заявника можливість підтвердити свої права за п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, у порядку передбаченому Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Судом враховується, що будь-яких обставин, які б свідчили про наявність предмету спору між батьками з вказаного приводу матеріали справи не містять, а навпаки матір`ю дитини відносно якої заявлено відповідний факт, підтверджено викладені обставини.

Крім того, судом враховується, що не порушення заявником наслідків неприйняття матір`ю дитини участі у вихованні та утриманні дитини, у встановлені законом способи, у тому числі шляхом порушення питань з позбавлення батьківських прав, тощо, підтверджує відсутнє волевиявлення у батьків настання відповідних наслідків та спору між ними стосовно їх виконання/невиконання батьківських обов`язків, одночасно враховуючи їх спільну домовленість щодо виховання і утримання дитини.

Доказів на підтвердження порушення цим фактом прав третіх осіб, а також малолітньої дитини, матеріали справи не містять.

Заяв з боку заінтересованих осіб про наявність спору з цього приводу або відомостей про наявність позасудового розгляду вказаного питання до суду не надходило, тому розгляд справи здійснено у порядку цивільного судочинства.

Суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для стверджень про наявність спору про право за наслідком отримання відстрочки від призову між заявником та територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, оскільки останній не є суб`єктом отримання такої відстрочки, а на виконання своїх повноважень, визначених Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та на підставі документів, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, приймає рішення стосовно надання чи відмови у наданні особі відстрочки відповідно до наданого нею переліку необхідних документів.

Крім того, судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, повноваження суб`єктів владних повноважень визначені Конституцією та законами України. При здійсненні своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства вони діють на підставі та в межах наданих їм повноважень, у тому числі й щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Такі повноваження щодо встановлення того чи іншого факту мають бути чітко визначені у відповідних нормативно-правових актах. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідним суб`єктом владних повноважень виключає повноваження суду щодо встановлення такого факту в судовому порядку.

Саме тому Велика Палата Верховного Суду в Постановах від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі №370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.

Ураховуючи, що у цих правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 та частини другої статті 315 ЦПК України.

Крім того, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що як вбачається, в умовах режиму воєнного стану, законодавцем постійно удосконалюється законодавство, а вищим колегіальним органом виконавчої влади України - Каабінетом Міністрів України було винесено Постанову від 16 травня 2024 року №560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за наслідком чого передбачено установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

Дана постанова є чинною та не оскаржена в судовому порядку передбаченому законодавством.

Тобто, у такий спосіб установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту здійснюється безпосередньо судом.

Приймаючи викладене, оскільки для підтвердження у особи права на оформлення відстрочки від призову на підставі положень п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, є необхідним надання належних документів передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, а саме - надання особою рішення про встановлення відповідного факту, а чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження, що в свою чергу обумовлено також тим, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, перелік яких не є вичерпним, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, суд вважає що заявлені заявниками вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в рамках окремого провадження.

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи, судом враховується, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Приймаючи вищевикладене в цілому, відповідно до зазначених норм матеріального, процесуального й міжнародного права, а також враховуючи, що заявлені заявником факт підтверджується наданими до заяви доказами, які є належними, достатніми, достовірними та допустимими, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, за наслідком чого заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення підлягає задоволенню, а заявлений факт встановленню судом.

У відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 77-80, 263, 296, 300, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. М. Куриленко