Рішення

від 16.12.2024 по справі 369/14803/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14803/24

Провадження № 2/369/7488/24

РІШЕННЯ

Іменем України

16.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/14803/24 за позовом ОСОБА_1 до Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила суд:

визнати за ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 право власності на спадкове майно, а саме на 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,8 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина, яку позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги прийняла у визначений законодавством строк.

Так, позивач вказує, що інших спадкоємців, які прийняли спадщину ні за законом, ні за заповітом немає.

До майна померлого, серед якого є 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відкрита спадкова справа у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова Івана Сергійовича за №184/2023 та зареєстрована у Спадковому реєстрі за №75217552.

3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 померлому належали на підставі Договору дарування від 21 липня 1982 року.

Інші 2/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 08 липня 2004 року.

Стаття 1297 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, свідоцтво про право на спадщину на 3/5 частини житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 позивачу видане не було, так як позивачем було підтверджено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вищезазначену частину житлового будинку яке виникло відповідно до Закону, який діяв на момент виникнення права (1982 рік), але за життя чоловік позивачки ОСОБА_3 не здійснив державної реєстрації права власності у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим 21 серпня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.09.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі. Крім цього, в подальшому судом було постановлено ухвали про заміну неналежного відповідача на належного, а також закриття підготовчого провадження та призначення справу до розгляду по суті.

10.12.2024 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» зареєструвала заяву, у якій просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутності.

13.12.2024 року позивач через канцелярію суду зареєструвала заяву, у якій просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутності, вказувала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

16.12.2024 року сторони в судове засідання не з`явилися, проте в матеріалах справи вбачаються заяви від позивача та представника відповідача, у яких вони вказували, що не заперечують розглядати справу за їх відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина, яку позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги прийняла у визначений законодавством строк до майна померлого, серед якого є 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відкрита спадкова справа у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова Івана Сергійовича за №184/2023 та зареєстрована у Спадковому реєстрі за №75217552.

Згідно наданої приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. копії спадкової справи № 184/2023 вбачається, що єдиним спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , який прийняв спадщину є позивач - ОСОБА_1 .

3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 померлому належали на підставі Договору дарування від 21 липня 1982 року.

Інші 2/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 08 липня 2004 року.

Стаття 1297 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, свідоцтво про право на спадщину на 3/5 частини житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 позивачу видане не було, так як позивачем було підтверджено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вищезазначену частину житлового будинку яке виникло відповідно до Закону, який діяв на момент виникнення права (1982 рік), але за життя чоловік позивачки ОСОБА_3 не здійснив державної реєстрації права власності у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим 21 серпня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або заповітом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 1 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оскільки позивач позбавлена можливості здійснити своє право на спадкування за законом, таке право підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 247, 259, 263-265, 268, 273,ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 право власності на спадкове майно, а саме на 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 144,8 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Гостомельська селищна військова адміністрація Бучанського району Київської області, код ЄДРПОУ 44825757, адреса: 08290, Київська область, Бучанський район, смт Гостомель, вулиця Свято-Покровська, буд. 125.

Третя особа: ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 16.12.2024 року.

Суддя А.В. Янченко