Ухвала

від 11.12.2024 по справі 214/7128/24

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/7128/24

2/214/4037/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ткаченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Фастовець Ю.Ю.,

представника позивача Петрушкевича О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження заяву відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гагаріна, 37» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків (платежів) за утримання будинку та прибудинкової території,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСББ «Гагаріна, 37» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість зі сплати внесків (платежів) за утримання будинку та прибудинкової території, що виникла по АДРЕСА_1 у розмірі 39143,53 грн., посилаючись на належність вказаного приміщення відповідачу та невиконання нею зобов`язань по оплаті внесків.

Ухвалою суду від 30 вересня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.

До суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки вважає, що розгляд даного спору належить проводити не за цивільним судочинством, а за господарським. Так, нежитлове приміщення, на яке нараховано заборгованість за начебто надані послуги, використовується нею для здійснення підприємницької діяльності з надання послуг салоном краси населенню, між нею та позивачем можуть існувати виключно лише господарські правовідносини, оскільки надання будь-яких послуг позивачем їй здійснювалися б для забезпечення нежилого приміщення, яке використовується не для задоволення власних побутових потреб споживача, а в комерційних цілях. Позивачу добре відомо про розміщення в нежитловому приміщенні салону краси та необхідність звернення до господарського суду. Вона як ФОП з 2001 року веде господарську діяльність тв. даному житловому приміщенні, яке нічого спільного з будинком не має (централізоване опалення введено окремо, світло підключено окремо, самостійне прибирання при домової території, тощо). Вона навіть орендувала частину при домової території, яка фактично досі в неї в користуванні, так як вона її не повертала за актом приймання-передачі та самотужки забезпечувала її прибирання і належно виконувала правила благоустрою. Таким чином, оскільки як на час надання послуг, так і на час звернення до суду з цим позовом, вона має статус суб`єкта господарювання і характер правовідносин між сторонами фактично не змінився, просить задовольнити клопотання.

У судовому засіданні представник позивача Петрушкевич О.В. проти клопотання заперечував, вказавши, що ОСББ «Гагаріна, 37» звертається до відповідача, як до споживача послуг, а не як до суб`єкта господарювання і правовідносини, що виникли між сторонами, носять цивільно-правовий характер, а отже справа підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За положеннями частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини першоїстатті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або відмовиться від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання, перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, відповідно до нормативів норм, стандартів, порядків і правил. Виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Указані правові висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Так, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення позивача до суду з позовом, ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, з 02.10.2001 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Криворізька північна об`єднана ДПІ; основний вид діяльності: 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач здійснює свою підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наданими до суду письмовими доказами (свідоцтвом платника єдиного податку свідоцтвом про присвоєння категорії, рішеннями міськвиконкому, висновками комунальних підприємств міста, тощо), а отже спірне нежитлове приміщення використовується відповідачем у її господарській діяльності протягом усього періоду надання послуг, за який позивач просить стягнути заборгованість.

Отже, у справі, що розглядається, характер правовідносин, які виникли між сторонами договору свідчить про його спрямованість на здійснення сторонами підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів відповідача саме як учасника господарських відносин - фізичної особи-підприємця.

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, суд дійшов висновку, що даний спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду з розгляду подібних правовідносин у постанові від 19 лютого 2024 року в справі № 212/1128/20 (провадження № 61-9116св23).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд вважає необхідним провадження у справі закрити.

При цьому суд вважає необхідним роз`яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (частина 2 статті 256 ЦПК України).

Керуючись ст. 255-256 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити заяву відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі повністю.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гагаріна, 37» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків (платежів) за утримання будинку та прибудинкової території на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 17 грудня 2024 року.

Суддя А.В. Ткаченко