Ухвала

від 12.12.2024 по справі 346/4599/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/4599/24

Провадження № 1-в/346/394/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника адміністрації колонії ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції подання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Данилівці Тернопільського (до 17.07.2020 р. - Зборівського) району Тернопільської області області, жителю с. Тустоголови Тернопільського (до 17.07.2020 р. - Зборівського) району Тернопільської області області, засудженому вироком Апеляційного суду Тернопільської області від 06.04.2006 року за п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 187 КК України, на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання визнаечно у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна,

ВСТАНОВИВ:

в поданні зазначено, що за час тримання в Київському слідчому ізоляторі засуджений не допускав порушень встановленого порядку відбування покарання, дисциплінарні стягнення не накладались, заохочення не застосовувались. Із 14.11.2005 року засуджений відбував покарання в державній установі «Чортківська установа виконання покарання (№26)» в секторі максимального рівня безпеки. За час відбування покарання допускав порушення встановленого порядку відбування покарання, за що на засудженого накладено три стягнення, які на даний час погашені, застосовано два заохочення.

З 29.09.2022 року засуджений відбуває покарання в державній установі «Коломийська виправна колонія (№41)» в секторі тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. За час відбування покарання засуджений не допускав порушень встановленого порядку відбування покарання, дисциплінарні стягнення на нього не накладались,, застосовано три заохочення. Він працевлаштований у виробничій майстерні установи, поставлені завдання виконує добросовісно, у відносинах з представниками адміністрації колонії тактовний, ввічливий, в індивідуальних бесідах відвертий. Виконавчі листи про майнові стягнення із засудженого в зазначену установу не надходили.

Тому адміністрація вказаної установи, розглянувши матеріали особової справи та характеристику, надану начальником сектору, начальником відділення соціально-психологічної служби, вважає, що наявні підстави для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, так як засуджений фактично відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі та став на шлях виправлення.

Представник адміністрації колонії в судовому засіданні подання підтримав із зазначених підстав, та вказав, що не було жодного факту про відмову засудженого від дорученої йому роботи.

Засуджений в судовому засіданні просить задовольнити подання.

Захисник наполягає на задоволенні подання, оскільки засуджений своєю поведінкою довів, що став на шлях виправлення. Строк більш м`якого покарання у виді позбавлення волі захисник просить визначити як мінімальний.

Прокурор не заперечила щодо задоволення вказаного подання, оскільки в судовому засіданні встановленні законні підстави для цього.

Вивчивши матеріали, наявні в особовій справі засудженого, заслухавши вказаних учасників, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Згідно з положеннями ч.1 ст.539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Згідно з правилами ч.1 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК України).

Відповідно до положень ч.5 цієї статі покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Отже, можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким обумовлена наявністю двох складових: засуджений став на шлях виправлення та відбув певну частину строку покарання в залежності від ступеня його тяжкості. Перша умова вважається головною для прийняття рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, про що вказано і в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким».

Загальні принципи, встановлені в практиці ЄСПЛ щодо покарання у виді довічного позбавлення волі, були резюмовані у рішенні у справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» наступним чином: «Відповідні принципи та висновки, які слід з них зробити, детально викладені в рішенні у справі Вінтера (п. п. 103-122; недавно резюмовані у рішенні у справі «Мюррей проти Нідерландів [ВП]», №10511/10, п.п. 99-100, ECHR 2016). Конвенція не забороняє призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Проте, щоб таке покарання було сумісним зі ст. 3, повинна існувати «de jure і de facto» можливість його пом`якшення, що означає, що в ув`язненого повинна бути як перспектива звільнення, так і можливість перегляду міри покарання. В основі такого перегляду повинна лежати оцінка наявності законних пенологічних підстав для триваючого тримання ув`язненого під вартою в місцях позбавлення волі. Ці підстави включають покарання, стримування, захист громадськості і реабілітацію. Баланс між ними не обов`язково є статичним і може змінюватися в ході відбування покарання, таким чином, первинні підстави, що обґрунтовують тримання під вартою в момент призначення покарання, можуть втратити своє значення після тривалого періоду відбування покарання. Слід підкреслити важливість такої підстави як реабілітація, оскільки акцент в сучасній європейській карній політиці робиться на реабілітаційній меті позбавлення волі, як це відображено у практиці держав-учасниць, у відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, і у відповідних міжнародних матеріалах (рішення у справі Вінтер та інші, цитоване вище, п. п. 59-81). Аналогічні міркування справедливі також в контексті ст. 3 з огляду на те, що повага до людської гідності вимагає від пенітенціарних органів прагнення до реабілітації осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Отже, перевірка, яка вимагається Конвенцією, повинна дозволяти враховувати будь-який прогрес, досягнутий ув`язненим на шляху до реабілітації, і включати оцінку того, чи був такий прогрес настільки значним, що подальше тримання під вартою більше не може бути обґрунтованим законними пенологічними підставами. Тому перевірка, обмежена гуманітарними міркуваннями, є недостатньою. Критерії та умови, викладені у національному законодавстві, які стосуються такої перевірки, повинні мати достатній ступінь ясності та визначеності, а також враховувати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не лише загальною вимогою верховенства права, а й забезпечує можливість реабілітації; ув`язненого може бути позбавлено такої можливості, якщо процедура перегляду законності і обґрунтованості покарання і наявності підстав для звільнення є незрозумілою або нечіткою. Таким чином, особи, засуджені до довічного позбавлення волі, мають право з моменту призначення покарання знати, що вони повинні зробити для того, щоб могло бути розглянуте питання про їх звільнення, та за яких умов, в тому числі, коли буде розглянуто питання про перегляд законності і обґрунтованості покарання або коли ув`язненим може бути подано відповідне клопотання. Що стосується характеру перевірки, Суд підкреслив, що визначення форми такої перевірки (чи повинна вона здійснюватись судовими органами чи органами виконавчої влади), не відноситься до його завдань, з урахуванням свободи розсуду, яка надається державам-учасницям. Таким чином, кожна держава повинна визначити форму проведення перевірки законності та обґрунтованості покарання (органами виконавчої влади чи судовими органами)». Крім того, у справі «Матійошайтіс та інші проти Литви» особлива увага приділялася питанням забезпечення можливостей для соціальної адаптації та реабілітації засуджених до довічного позбавлення волі в період відбування покарання. Суд дійшов висновку, що умови тримання в установах виконання покарань осіб, засуджених до довічного позбавлення волі не сприяють реабілітації.

Відповідно до довідки про заохочення та стягнення на засудженого 09.11.2025 р., 10.11.2015 р. та 08.02.2022 р. до останнього застосовано стягнення у вигляді догани та суворої догани за невиконання розпорядку дня: загальна команда підйом; за порушення правил користування планшетним пристроєм; вказані стягнення були погашені.

Поряд з тим, 08.04.2019 р., 06.01.2021 р., 04.07.2023 р., 03.01.2024 р. та 02.07.2024 р. до засудженого застосовано заохочення у вигляді подяки за сумлінну поведінку, виконання покладених обов`язків та додержання правил поведінки, встановлених КВК України та правилами внутрішнього розпорядку колонії, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці у 3, 4 кварталах 2023 р. та 2 кварталі 2024 р., дотримання правил внутрішнього розпорядку та активну участь у культурно-виховних заходах ПДВВ «Духовне відродження», активну участь у конкурсі до дня Святого Миколая «Подарунок від Святого Миколая» (а. с. 5).

Крім того, згідно зі змістом характеристики засудженого, наявної в особовій справі, він бере активну участь у програмах/заходах, не допускає порушень, має бажання змінити своє життя та підтверджує це активними вчинками, бере активну участь у програмах, залучений до програм диференційованого виховного впливу «Творчість» (а. с. 2-4).

Судом встановлено, що ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 19.12.2017 р. засудженому у строк відбування основного покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано період попереднього ув`язнення з 29.10.2005 р. по 27.07.2006 р. та з 17.06.2010 р. по 13.08.2010 р. з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду цього подання засуджений з урахуванням вказаного зарахування в строк відбування основного покарання строку попереднього ув`язнення відбув більше 15-ти років позбавлення волі.

Судом також встановлено, що засуджений частково визнав свою вину у вчинених злочинах, вказана значна кількість застосованих заохочень свідчить про те, що він прагнув досягнути виправлення, а не мав за мету уникнути відповідальності за вчинені злочини, з урахуванням того факту, що жодних процедур для пом`якшення довічного позбавлення волі не існувало до 18.10.2022 року. Крім того, суттєвими є ті обставини, що засуджений протягом переважного часу відбування покарання залучався до суспільно корисної праці, а також за час відбування покарання із власної ініціативи був залучений до програми диференційованого впливу.

Отже, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх вважати, що засуджений довів, що став на шлях виправлення.

Враховуючи вище викладене, а також вчинення засудженим умисного особливо тяжкого злочину проти життя, здоров`я особи, умисних тяжких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також розбійного нападу, суд вважає за доцільне замінити покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на строк двадцять років.

Таким чином, подання підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 82 КК України, ст. ст. 336, 371, 372, 376, 537, 539 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

подання задовольнити.

Замінити ОСОБА_6 основне остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, визначене вироком Апеляційного суду Тернопільської області, ухваленим 06.04.2006 року за п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 187 КК України, більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на строк 20 (двадцять) років.

Строк відбуття засудженим ОСОБА_6 більш м`якого покарання у виді позбавлення волі обчислювати з дня заміни покарання у виді довічного позбавлення вказаним більш м`яким покаранням, тобто з 12.12.2024 року.

На ухвалу суду може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області протягом семи днів з дня її оголошення , а засудженим - з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 16.12.2024 року о 14:30 год.

Головуючий суддя : ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3