Рішення

від 17.12.2024 по справі 388/1820/24

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 388/1820/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

розглянув у спрощеному провадженні у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Долинське міське комунальне господарство» при Долинській міській раді про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до Комунального підприємства «Долинське міське комунальне господарство» при Долинській міській раді (далі КП «ДМКГ») та просить стягнути з нього на свою користь 32393,23 грн заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Позов мотивує тим, що перебував з відповідачем у трудових правовідносинах.

19 липня 2024 року був звільнений згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На день звільнення йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 32393,23 грн.

Заборгованість із заробітної плати до цього часу невиплачена.

Позивач стверджує, що внаслідок дій відповідача отримав емоційні страждання, порушення звичайного способу та ритму життя через неможливість забезпечити себе продуктами харчування, сезонним одягом, здійснити оплату комунальних послуг, необхідність поновлення порушеного права в судовому порядку, а тому має право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач у встановлений строк не надіслав до суду відзив на позовну заяву.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що згідно з наказом (розпорядженням) КП «ДМКГ» від 12 липня 2024 року № 46, ОСОБА_1 звільнено з посади з 19 липня 2024 року за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до довідки КП «ДМКГ» від 2 вересня 2024 року № 1102/01-08, існує заборгованість із заробітної плати стосовно ОСОБА_1 у сумі 32393,23 грн.

Довідкою КП «ДМКГ» від 2 вересня 2024 року № 1103/01-08 підтверджується, що його заробітна плата у травні 2024 року становила 13115,44 грн, у червні 2024 року становила 6557,72 грн, а всього за цих два місяці 19673,16 грн. Відпрацьовано днів за цей період 32 (а. с. 7).

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до роз`яснень, викладених вп. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом установлено, що 32393,23 грн заробітної плати належної позивачеві при звільненні, не було виплачено йому в день звільнення.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою КП «ДМКГ» від 2 вересня 2024 року № 1103/01-08, середньоденна заробітна плата позивача становить 583,54 грн.

Отже, зазначена суму 583,54 грн повинна бути помножена на 107 (число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком по день ухвалення судом цього рішення), що дорівнює 62438,78 грн.

Як роз`яснив пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, суд визначає суму, що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року (справа № 712/9213/18) доходила до висновку, що визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом пунктів 6, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при застосуванні норм КЗпП щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції України потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зважаючи на те, що у цій справі суд установив факт невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з квітня 2024 року по липень 2024 року, а після цього невиплату цих сум заробітної плати в момент звільнення, тобто у порушення ст. 116 КЗпП України, станом на момент здійснення провадження у справі існує заборгованість відповідача із заробітної плати перед позивачем, відповідно зазначене безпосередньо свідчить про тривале порушення прав працівника, а тому враховуючи характер та обсяг страждань, яких міг зазнати позивач у зв`язку із порушенням його прав, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, здійснення додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку із невиплатою заробітної плати, виходячи також із засад розумності, виваженості та справедливості, суд уважає, що позивач заслуговує на відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

За змістом ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Отже, це рішення суду у відповідній частині підлягає негайному виконанню.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до переконання про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до КП «ДМКГ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, моральної шкоди.

За змістомч.1ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач у цій справі поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн та 6000 грн на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на його користь.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 36, 94, 116, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 430 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Долинське міське комунальне господарство» при Долинській міській раді про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, моральної шкоди.

Стягнути з Комунального підприємства «Долинське міське комунальне господарство» при Долинській міській раді (місцезнаходження за адресою: вул. Нова, 80-а, м. Долинська, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28500, ідентифікаційний код: 36188893) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в розмірі 32393,23 грн, 62438,78 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, 5000 грн моральної шкоди, 7211,20 грн судових витрат, а всього 107043,21 грн (сто сім тисяч сорок три гривні двадцять одну копійку).

Визначена судом сума заробітної плати та середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішення у частині стягнення заробітної плати у межахсумиплатежузаодинмісяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський