Постанова

від 12.12.2024 по справі 389/3995/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2024 року м. Кропивницький

справа № 389/3995/23

провадження № 22-ц/4809/1567/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря - Бойко В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - Знам`янська міська рада, ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Знам`янська окружна прокуратура Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2024 року у складі судді Українського В. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заяви

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою та просив встановити факт, що він є єдиною особою, на утриманні якого перебуває інвалід ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що сусід ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є пенсіонером та інвалідом другої групи.

Заявник з ОСОБА_2 знайомий з самого дитинства, останній часто був гостем у ОСОБА_1 , товаришував та мав дружні відносини із батьком заявника.

Після погіршення стану здоров`я ОСОБА_2 заявник почав навідуватись до нього та допомагати по господарству.

У ОСОБА_2 були виявлені порушення функцій організму, через які він не може самостійно пересуватися та самообслуговуватись, внаслідок чого потребує сторонньої допомоги, що підтверджується висновком № 844 виданим КНП «Знам`янська лікарня імені А. В. Лисенка» Знам`янської міської ради.

Так як ОСОБА_2 не може самостійно повноцінно пересуватись та самообслуговуватись і потребує соціальної послуги з догляду на професійній основі, заявник повністю виконує ці функції: прибирає житло, готує їжу, купує ліки, та продукти харчування, сплачує комунальні послуги.

Оскільки ОСОБА_1 для вирішення соціальних питань необхідно офіційно закріпити за собою статус особи, який фактично виконує функції піклувальника та є єдиною особою, на утриманні якого знаходиться інвалід, останній звернувся до суду з відповідною заявою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є єдиною особою, на утриманні якого знаходиться інвалід ІІ групи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення суду мотивовано тим, що встановлення факту перебування на утриманні заявника інваліда ІІ групи, який потребує стороннього догляду підтверджується наявними в справі доказами; факт, про який просить заявник, породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення; встановлення зазначеного факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Знам`янська окружна прокуратура Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради просить рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2024 року скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не встановив місце фактичного проживання заявника та місце його роботи, а також не надав належної правової оцінки тому факту, що ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_2 .

В рішенні суду не встановлено, чи ОСОБА_2 працевлаштований, чи отримує пенсію та чи може він себе самостійно утримувати та самостійно обслуговувати без сторонніх осіб, не дивлячись на те, що він є особою з інвалідністю 2 групи безстроково, та чи відповідає вимогам закону медичний висновок.

Також, судом першої інстанції для визначення юридичного характеру факту не з`ясовано мету його встановлення, враховуючи воєнний стан і те, що заявник може бути мобілізований, та не залучив до участі у справі як заінтересовану особу ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскаржуваним рішенням не було встановлено чи звертався ОСОБА_1 із заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Знам`янської міської ради про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, чи звертався до місцевого органу опіки та піклування для отримання рішення про можливість призначення опікуна/піклувальника ОСОБА_2 .

Крім того, станом на день ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_2 отримував послуги в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знаам`янської міської територіальної громади з 01.07.2021 за рахунок бюджетних коштів, які надавала ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції не врахував, що порядок встановлення факту здійснення догляду за особою, яка такого догляду потребує, визначений положеннями ЗУ «Про соціальні послуги», у зв`язку з чим, відповідно до ст. 315 ЦК України, такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.

Відзиви на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Черниш Г. Р. підтримала доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представники Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджуєтьсяя розпискою, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою та довідками про доставку електронного документу.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААВ № 864374 ОСОБА_2 є інвалідом першої групи безстроково, протипоказана важка та помірна фізична праця, нервовопсихічне навантаження.

Відповідно до консультативного висновку № 5338 Держаної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова» ОСОБА_2 встановлений діагноз «комбінований аортальний порок серця з преобладанням стеноза».

Згідно із висновком № 844 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 29.09.2023, виданим Знам`янською міською лікарнею встановлено, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відповідно до довідки квартального комітету №14 м. Знам`янки від 27.09.2023, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , разом з батьком, матір`ю та сестрою.

Відповідно до довідки квартального комітету № 14 м. Знам`янки від 02.10.2023, ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 , одиноко.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органівта осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 ЗУ «Про прокуратуру»).

Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 ЗУ «Про прокуратуру»).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у ЗУ «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також уразі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного ЗУ «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила про те, що, «звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.»

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Процедура, передбачена абзацами третім ічетвертим частини четвертої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. З ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 5 ст. 64 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, ШЛЯХОМ забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Відповідно до пункту 13 частини 4 статті 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до ч. З ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Статтею 11 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. З ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про соціальні послуги» фінансування надання соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань) та інших джерел, не заборонених законом.

У відповідності до п. 4 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 за № 859, розмір компенсації відповідно до статті 13 ЗУ «Про соціальні послуги» обчислюється як різниця між прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць, установленим законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та середньомісячним сукупним доходом фізичної особи, яка надає соціальні послуги, за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до п. 1.1 ч. 1 Положення про управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Знам`янської міської ради (далі - Положення), управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Знам`янської міської ради є самостійним структурним підрозділом Виконавчого комітету Знам`янської міської ради, утворюється Знам`янською міською радою і в межах громади забезпечує виконання покладених на управління завдань.

Відповідно п. 1.2 ч. 1 Положення управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, наказами та іншими нормативно-правовими документами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями Знам`янського міського голови, іншими нормативно-правовими актами в межах своїх повноважень, а також цим Положенням.

Згідно п. 1.3 ч. 1 Положення працівники управління є посадовими особами органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3.1.2 Положення управління соціального захисту населення Знам`янського міськвиконкому організовує роботу з призначення та виплату компенсацій фізичним особам, які надають соціальні послуги.

Таким чином, Знам`янська міська рада є розпорядником бюджетних коштів за рахунок яких здійснюються виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та надаються такі послуги, а прийняття рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг в межах Знам`янської територіальної громади належить до виключної компетенції управління соціального захисту населення виконавчого комітету Знам`янської міської ради.

У постанові від 03 червня 2024 року у справі № 183/8338/21, провадження № 61-198сво24 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суд зазначив: «Участь прокурора в судовому процесі повинна бути виправданою та лише з підстав, передбачених законом.

Представництво інтересів прокурором в цивільному судочинстві слід відрізняти від інституту представництва, тому прокурор не може розглядатися як представник в контексті ситуації, яка описана у запиті, а виступає самостійним суб`єктом та діє на підставі статей 56-57 ЦПК України.

У визначених законом випадках прокурор може за своєю ініціативою в інтересах держави в інтересах відповідача вступити у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, зокрема, після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Саме бездіяльність відповідача (неподання відзиву, неявка у судове засідання, неподання заяви про перегляд заочного рішення) і свідчать у своїй сукупності про бездіяльність органу державної влади, на який законом покладено обов`язок представлення інтересів держави у відповідних правовідносинах, що становить собою суб`єктивну складову підстави участі прокурора в цивільному судочинстві».

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 931/322/23 (провадження № 61-9052 св 24).

Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.

У справі, що переглядається, Знам`янська окружна прокуратура Кіровоградської області вступила у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що прийняте судом першої інстанції рішення про встановлення юридичного факту може призвести до неефективного та нераціонального використання бюджетних коштів, а приймаючи рішення про встановлення юридичного факту, суд першої інстанції взяв на себе дискреційні повноваження управління соціального захисту населення виконавчого комітету Знам`янської міської ради.

При цьому, у відповідності до частини четвертої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» Знам`янською окружною прокуратурою Кіровоградської області попередньо повідомлено Знам`янську міську раду та виконавчий комітет Знам`янської міської ради про здійснення представництва інтересів у суді шляхом подачі апеляційної скарги у справі № 389/3995/23, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 69-70, 72-73).

На лист прокуратури Знам`янська міська рада повідомила, що проти подання апеляційної скарги в її інтересах не заперечує (а. с. 71), а виконавчий комітет Знам`янської міської ради повідомив, що не має права оскаржувати рішення у зазначеній справі (а. с. 74).

Отже, в цій справі Знам`янською окружною прокуратурою Кіровоградської області дотримано порядок, передбачений статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», та доведено підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області в суді.

Щодо встановлення факту, що має юридичне значення

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час уразі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:

- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.

Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.

Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.

Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 не може самостійно повноцінно пересуватись та самообслуговуватись, посилався необхідність закріплення за ним статусу особи, який фактично виконує функції піклувальника ОСОБА_2 і є єдиною особою, на утриманні якого перебуває ініалід, для вирішення низки соціальних питань (а. с. 1-2).

Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено ЗУ «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.

Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 частини шостої статті 16 ЗУ «Про соціальні послуги» ).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 ЗУ «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги (пункт 10 частини першої статті 1 ЗУ «Про соціальні послуги»).

За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).

Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 ЗУ «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 ЗУ «Про соціальні послуги»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;

2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;

3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до положень частини четвертої статті 11 ЗУ «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров`я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї надання базових соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім`ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.

Згідно із частиною шостою статті 15 ЗУ «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.

Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).

Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.

Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад.

Зокрема, догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи/сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду (пункт 1 частини шостої статті 16, частина перша статті 19, стаття 20, частини перша, четверта статті 21 ЗУ «Про соціальні послуги» ).

Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587).

Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого по суті просить заявник, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.

До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права, дійшов помилкового висновку про те, що факт, який просив встановити заявник, може бути встановлений в судовому порядку, та розглянув справу по суті, не врахувавши, що розгляд зазначеної заяви віднесено до повноважень інших органів і за законом вона не підлягає судовому розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин апеляційна скарга Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради підлягає задоволенню, рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2024 року скасуванню, а провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, закриттю.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради та виконавчого комітету Знам`янської міської ради задовольнити.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Знам`янська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник