Рішення

від 17.12.2024 по справі 482/1058/20

НОВООДЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17.12.2024

Справа № 482/1058/20

Номер провадження 2/482/51/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Баранкевич В.О., секретар судового засідання Лебедьєва А.В. за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Частій І.І., представника відповідача - адвоката Мірошніченко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нова Одеса, Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання права довічного успадкованого володіння землею, визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання права довічного успадкованого володіння землею, визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 05.04.1991 позивачу рішенням 5-ї сесії ХХІ скликання Новоодеської районної ради народних депутатів, на підставі розробленого Миколаївською філією інституту «Укрземпроект» проекту відведення надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 20,00 га (з них: ріллі 16,00 га, пасовищ 4,00 га), для ведення селянського фермерського господарства в межах Себинської сільської ради Новоодеського району,Миколаївської області. 08.04.1991 на виконання доручення сесії Новоодеської районної ради, Миколаївський філіал інституту «Укрземпроект» здійснив перенесення в натуру (на місцевості) меж земельної ділянки, про що склав відповідний акт встановлення меж та заповнив два бланки Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею встановленого зразка, які передав позивачу 29.04.1991 для подальшої їх реєстрації у встановленому порядку. Після занесення інформації до книги реєстрації державних актів довічного успаковуваного володіння землею, Себинська сільська рада видала позивачу один бланк Державного акту, а другий примірник залишився в сільській раді в архіві. Таким чином, позивач набув право володіння вказаною земельною ділянкою у відповідності до ст.ст.22, 23 ЗКУ в редакції, що була чинна на момент надання земельної ділянки. У цьому ж році, 03.06.1991 фермерське господарство «Надія» було зареєстроване Новоодеським райвиконкомом. В Єдиному режавному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців, про реєстрацію ФГ «Надія» здійснено запис від 09.03.1995 за №15171200000000796, ідентифікаційний код юридичної особі 20902621. Відповідно до Статуту ФГ «Надія» засновником і керівником господарства є ОСОБА_1 позивач у справі. Метою діяльності господарства є отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації та здійснення інших видів діяльності. Господарство є юридичною особою, має рахунки в установах банку, круглу печатку та штамп зі своїм найменуванням. ФГ «Надія» є діючим суб`єктом господарювання, здійснює господарську діяльність з 1991 року по 2020 рік включно, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов`язкові платежі та використовує надану його засновнику землю за цільовим призначенням. Згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр», земельні ділянки права власності (користування) на які виникло до 2004 року, важаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Для внесення відомостей про земельну ділянку позивача до Державного кадастрового реєстру земель згідно цього закону (який введено в дію 01.01.2013) необхідно за заявою власника (користувача) замовити техдокументацію із землеустрою щодо відновлення меж в натурі (на місцевості). Згідно ст.55 ЗУ «Про землеустрій» у складі техдокументації про відновлення меж обов`язково повинна бути копія правовстановлюючого документа на землю тобто Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею. Так як позивач втратив оригінал Державного акту, то звернувся із запитами до районної ради, сільської ради та Новоодеського відділу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про надання йому завіреної належним чином копії Державного акту довічного успадковуваного володіння землею, другий примірник якого було залишено на зберігання після реєстрації та внесення запису в книгу реєстрації Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею. З відповіді від 05.05.2020 року №Р-10/05-57, Новоодеської районної ради, яка приймала свого часу рішення про надання земельної ділянки, вбачається, що посадовими особами, які були відповідальними за діловодство та архівне зберігання до 2005 року, до архіву районної ради та райдержадміністрації, документів, які запрошувалися позивачем не передавали. Себинська сільська рада своїм листом від 15.05.2020 року №239/03-03 підтвердила, що вона здійснювала реєстрацію державних актів на право довічного успадковуваного володіння у книзі реєстрації і видавала у 1991 році позивачеві Державний акт, але надати завірену копію акту не може, так як книгу реєстрації та другі примірники бланків актів передано на зберігання до архіву Новоодеського районного відділу Держокмзему України, на підставі Указу Презедента України від 05.01.1996 року №3496. Натомість, на звернення позивача до Новоодеського відділу Держгеокадастру, останнього повідомили листом від 24.02.2020 року №449/177-20, що Державний акт на право постійного користування землею йому не видавався, так як відсутній запис у книзі реєстрації актів на право постійного користування, незважаючи на те, що позивач просив надати копію не акта на право постійного користування землею а копію державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею. Таким чином, позивач позбавлений можливості отримати засвідчену копію Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та вирішити питання належності йому земельної ділянки в позасудовому порядку, й тому змушений був звернутися до суду. Втрата Державного акту унеможливлює реалізувати його право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки, що перебуває у володінні позивача в межах норм безоплатної приватизації (ст.ст.31,121 ЗКУ, ст.13 ЗУ «Про фермерське господарство»), а також внести інформацію про земельну ділянку до Державного кадастрового реєстру та присвоїти ділянці кадастровий номер, зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У травні 2020 року позивачу стало відомо, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надало без згоди позивача у власність всю його земельну ділянку десятьом особам в розмірі по 2,0000 га кожній особі, для ведення особистого селянського господарства. На публічній кадастровій карті наявні вказані ділянки, яким присвоєно наступні кадастрові номери: 1) 4824884800:01:000:0114; 2) 4824884800:01:000:0115; 3) 4824884800:01:000:0116; 4) 4824884800:01:000:0117; 5) 4824884800:01:000:0118; 6) 4824884800:01:000:0119; 7) 4824884800:01:000:0121; 8) 4824884800:01:000:0122; 9) 4824884800:01:000:0123; 10)4824884800:01:000:0124. Вказані ділянки розташовані на місті, відведеної позивачеві раніше земельної ділянки, згідно оголошення в районній газеті «Промінь» від 16.05.2020 року №20 виставлені їхніми власниками на продаж. В подальшому з інформаційних довідок Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачеві стало відомо про реєстрацію права власності вказаних десятьох земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу від 18.05.2020 та 19.05.2020 року за громадянкою ОСОБА_2 , які оформлені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Боненко Т.Л., а саме: - Договір купівлі- продажу №1825 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0114; - Договір купівлі- продажу №1827 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0115; - Договір купівлі- продажу №1821 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0116; - Договір купівлі- продажу №1823 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0117; - Договір купівлі- продажу №1828 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0118; - Договір купівлі- продажу №1822 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0119; - Договір купівлі- продажу №1820 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0121; - Договір купівлі- продажу №561 від 19.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0122; - Договір купівлі- продажу №1824 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0123; - Договір купівлі- продажу №1826 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0124. 28.05.2020 року на підставі розробленої на замовлення ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділених ділянок та відомостей з Державного земельного кадастру, державний реєстратор виконавчого комітету Новоодеської міської ради Гузь Т.А. зареєструвала дві земельні ділянки, (які сформовані шляхом об`єднання раніше викуплених десятьох земельних ділянок ОСОБА_2 ) - по 10,0000 га кожна яким присвоєно наступні кадастрові номери: 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127. 29.05.2020 року було направлено адвокатський запит до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з метою отримання інформації стосовно припинення (у встановленому порядку згідно ч.5 ст.116 ЗКУ) права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 20,0000 га, яка була надана ОСОБА_1 у володіння у 1991 році для ведення фермерського господарства і за рахунок якої передано ГУ Держгеокадастру у власність десятьом громадянам для ведення особистого селянського господарства. На який отримано відповідь 09.06.2020 року №29-14-0.22-3961/2-20, з якої вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не приймалося рішення щодо припинення права довічного успадковуваного володіння земельної ділянки площею 20,0000 га, яка перебувала у володінні громадянина ОСОБА_1 з посиланням на те, що відповідно до даних Державного реєстру земель, а саме: журналів реєстрації державних актів на право власності на землю, державних актів на право постійного користування землею, державних актів на право власності на земельну ділянку, державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, інформація щодо видачі відповідного акту громадянину ОСОБА_1 відсутня. Незважаючи на звернення позивача та звернення його представника - адвоката Частій І.І., яка у своєму запиті від 29.05.2020 року просить надати відповідь щодо припинення права довічного успадковуваного володіння землею, Відповідач -1 та керівник його структурного підрозділу в своїх відповідях не згадують про відсутність запису про реєстрацію Державного акту ОСОБА_1 в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею. З отриманих відповідей від Відповідача 1 та від керівника його структурного відділу, ця книга відсутня (не збереглася) в архіві відділу, та вони ототожнюють право довічного успадковуваного володіння землею з правом постійного користування. Позивач звертає увагу на те, що як можна знайти запис про реєстрацію державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею в перелічених Відповідачем 1 книгах реєстрації, у яких цей запис взагалі не може бути, бо не передбачений затвердженою формою державних актів, а саме головне, що згідно ч.1 ст.50 ЗКУ (в редакції від 18.12.1990 року), взагалі не передбачалося у 1991 році надання громадянам земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у постійне користування, а лише в довічне успадковуване володіння або в оренду. Зазначає, що наразі рішення 5 сесії ХХІ скликання Новоодеської районної ради від 05.04.1991 року про надання ОСОБА_1 земельної ділянки у довічне успадковуване володіння на сьогоднішній день чинне, і не скасовувалося. Після прийняття вказаного рішення та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), начальником відділу землекористування, землеустрою і охорони ґрунтів Новоодеського райвиконкому надано довідку від 08.04.1991 року про внесення змін начальником вищевказаного відділу в земельно-облікові документи. Таким чином, інформація про зменшення площі колгоспу «Перемога» та про появу нового землеволодільця гр. ОСОБА_1 було занесено у звіті району ще у 1991 році в порядку ведення Державного земельного кадастру. У 2014 році на вимогу Новоодеського відділення Вознесенської державної податкової інспекції відділом Держземагенства у Новоодеському районі надано довідку від 12.02.2014 року №0400, якою підтверджується що згідно облікових даних за гр. ОСОБА_1 числиться земельна ділянка в межах Себинської сільської ради площею 20,0000 га, тому числі: 16,0000 га ріллі, 4,0000 га пасовища, згідно Державного акта та земельно- кадастрової документації наявної у відділі. Зазначене підтверджує те, що позивач отримав у встановленому порядку земельну ділянку у володіння в 1991 році та безперешкодно її використовува на підставі виданого у встановленому порядку Державного акту на землю. Позивач вказує, що спірна земельна ділянка фактично використвується ним для ведення фермерського господарства, що також підтверджується податковою декларацією від 18.02.2020 року та актом обстеження здійсненого Себинською сільською радою від 10.06.2020 року. Будь які погоджувальні документи, які свідчать про належне вилучення у позивача земельної ділянки, у Відповідача 1, на момент прийняття рішення про надання у власність десятьом громадянам земельних ділянок не має. Беручи до уваги ситуацію, яка склалася, позивач без рішення суду про визнання за ним права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку надану йому у встановленому законом порядку, не має можливості захистити порушене право на земельну ділянку в зв`язку з передачею вказаної земельної ділянки Відповідачем 1 іншим особам без згоди позивача. ГУ Держгеокадастром у Миколаївській області 17.04.2020 року №7646-сг, видано наказ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без змін цільового призначення», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельну ділянку загальною площею 20,0000 га наступним громадянам: - ОСОБА_3 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0116); - ОСОБА_4 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0118); - ОСОБА_5 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0121); - ОСОБА_6 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0119); - ОСОБА_7 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0117); - ОСОБА_8 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0123); - ОСОБА_9 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0114); - ОСОБА_10 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0124); - ОСОБА_11 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0115); - ОСОБА_12 земельна ділянка плошею 2,0000 га, в тому числі рілля 2,0000 га (кадастровий номер 4824884800:01:000:0122). Вказані ділянки передані із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка була спочатку безоплатно набута десятьма особами у власність внаслідок незабезпечення Відповідачем 1 законного надання земельних ділянок, що призвело до подальшого відчуження спірної земельної ділянки Відповідачу 2.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить суд: 1) визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння землею загальною площею 20,0000 га, в тому числі 16,0000 га ріллі, 4,0000 га пасовищ, наданої на підставі рішення 5-ї сесмії ХХІ скликання Новоодеської районної ради народних депутатів від 05.04.1991 року для ведення селянського фермерського господарства в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколавїської області.

2) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.04.2020 року №7646-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельну ділянку загальною площею 20,0000 га десятьом громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. 3) скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36705544, №36703924 від 28.05.2020 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ін.№52466628 та ін.№52464691 від 01.06.2020 року, на земельні ділянки за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га за ОСОБА_2 . 4) витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 20,0000 га за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Також просить стягнути з Відповідача 1 на його користь судові витрати.

Також до суду було подано заяву про уточнення позовних вимог, посилаючись на позицію Великої палати Верховного суду у п.п.38,39 Постанови від 21.08.2019 р. (справа 911/3681/17) про те, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того скільки разів це майно було відчужене до того як воно потрапило у володіння останнього набувача і для такого витребування оспорювання рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника але при цьому позивач у межах розгляду справи про витребовування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення органу виконавчої влади без заявлення вимоги про його скасування. Позивач уточнив позовні вимоги та просить суд: 1) визнати незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.04.2020 року №7646-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельну ділянку загальною площею 20,0000 га десятьом громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

2) скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36705544, №36703924 від 28.05.2020 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ін.№52466628 та ін.№52464691 від 01.06.2020 року, на земельні ділянки за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га за ОСОБА_2 .

3) витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Також просить стягнути з відповідача 1 на його користь судові витрати.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мірошніченко А.О., проти задоволення позову заперечив та вказав, що ОСОБА_1 не має державного акту, що посвідчує його право на володіння та користування земельною ділянкою. Позивач не реалізував своє право на отримання земельної ділянки, що вбачається з документів, що їм надані до суду, про що свідчить відсутність як державного акту, так і даних з книг реєстрації, що позивачу видавався державний акт на право володіння земельною ділянкою. А тому, позивач не може ототожнювати земельну ділянку, на яку вважає, що має право володіння та користування із земельними ділянками, які належать на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , доказів того, що це одні й самі земельні ділянки, якими користувався ОСОБА_1 , суду не надано. У зв`язку з цим представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мірошніченко А.О., просив відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Представник ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з`явився, належним чином неодноразово був повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили.

Представник виконкому Новоодеської міської ради Миколаївської області в судове засідання не з`явився, належним чином неодноразово був повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили.

Судом встановлено, що 05.04.1991 позивачу рішенням 5-ї сесії ХХІ скликання Новоодеської районної ради народних депутатів, на підставі розробленого Миколаївською філією інституту «Укрземпроект» проекту відведення надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 20,00 га (з них: ріллі 16,00 га, пасовищ 4,00 га), для ведення селянського фермерського господарства в межах Себинської сільської ради Новоодеського району, Миколаївської області. (т.1, а.с.14). Згідно листа ДП «Миколаївський інститут землеустрою» № 01-13/200 від 30.04.2020, акту про встановлення меж ділянки в натурі від 08.04.1991 філією інституту землеустрою «Укрземпроект» 08.04.1991 здійснено встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок гр. ОСОБА_1 20,0 га, з них: 16,0 га ріллі та 4,0 га пасовищ для ведення фермерського господарства, про що складено відповідний акт про встановлення меж (т.1, а.с.26, 88) та заповнив два бланки Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею встановленого зразка, які передав позивачу 29.04.1991 для подальшої їх реєстрації у встановленому порядку. (т.1, а.с.28-30). З 1991 року ОСОБА_1 користувався вказаною земельною ділянкою, сплачував податки, подавав до державних органів звітність ФГ «Надія», головою якого він є, податкові декларації (т.1, а.с.15-23). 03.06.1991 фермерське господарство «Надія» було зареєстроване Новоодеським райвиконкомом. В Єдиному режавному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців, про реєстрацію ФГ «Надія» здіснено запис від 09.03.1995 за №15171200000000796, ідентифікаційний код юридичної особі 20902621. Відповідно до Статуту ФГ «Надія» засновником і керівником господарства є ОСОБА_1 позивач у справі. ФГ «Надія» є діючим суб`єктом господарювання, здійснює господарську діяльність з 1991 року по 2020 рік включно, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов`язкові платежі та використовує надану його засновнику землю за цільовим призначенням. 12.02.2014 за № 0400 ОСОБА_1 видано довідку Відділом Держземагентства у Новоодеськму районі Миколаївської області для пред`явлення у Новоодеське відділення Вознесенської ОДПІ про те, що відповідно земельно-кадастрової документації станом на 12.02.2014 за ФГ «Надія», голова Руденко Микола Петрович, в адмінмежах Новоодеського району за межами населених пунктів числяться земельні ділянки загальною площею 20,0000 га, в тому числі с/г угідь 20,0000 га: з них ріллі 16,0000 га, пасовищ 4,0000 га на території Себинської сільської ради. Цільове призначення для ведення фермерського господарства. Категорія земель землі сільськогосподарського призначення. До вказаної довідки доданий додаток від 12.02.2014 за № 0400 про те, що відділ Держземагентства у Новоодеському району Миколаївської області повідомляє, що за ФГ «Надія» голова Руденко Микола Петрович, числиться земельна ділянка в межах Новоодеського району Миколаївської області, а саме: земельна ділянка площею 20,00 га, з них: 16,00 га ріллі та 4,00 га пасовищ для ведення селінського (фермерського) господарства в межах території Себинської сільської ради, відповідно державного акту на право постійного користування землею (т.1, а.с.24-25). Тобто? судом встановлено, що у 2014 році у відділі Держземагентства у Новоодеському районі Миколаївської області були в наявності відомості щодо наявності у ОСОБА_1 державного акту на земельну ділянку та права володіння земельною ділянкою ФГ «Надія», головою якого є ОСОБА_1 24.02.2020 за № 449/177-20 ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області надає довідку про те, що державний акт площею 20 га гр. ОСОБА_1 не видавався. Державний акт на земельну ділянку площею 20 га у відділі відсутній. (т.1 а.с.68) та 09.06.2002 за № 29-14-0.22-3961/2-20 надає відповідь про те, що Головним управлінням не приймалося рішення щодо припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою пощею 20,00 га, яка перебувавлв у володінні громадянина ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, оскільки відповідно до даних Державного реєстру земель, а саме журналів реєстрації державних актів на право власності на землю, державних актів на право постійного користування землею, державних актів на право власності на земельну ділянку, державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, інформація щодо видачі відповідного акту громадянину ОСОБА_1 відсутня. (т.1, а.с.72). 05.05.2020 за № Р-10/05-57 Новоодеською районною радою Миколаївської області ОСОБА_1 надано відповідь, що надати витяг про реєстрацію державного акту на право довічного володіння земельною ділянкою на території Себинської сільської ради неможливо, у зв`язку з тим, що документація посадовими особами районної ради, відповідальними за діловодство та архівне зберігання документів Новоодеської районної ради до 2005 року до архіву районної ради не передавалась (т.1, а.с.69). 15.05.2020 за № 239/03-03 Себинська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області надає ОСОБА_1 відповідь, що у 1991 році реєстрація та видача ОСОБА_1 державного акту на право довічного успадковуваного володіння здійснювалось сільською радою. Книга реєстрації державних актів в сільській раді відсутня, так як вона була передана на зберігання до архіву Новоодеського райвідділу Держкомзема України на підставі Указу Президента «Створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 05.01.1996 № 3496, разом із другими екземплярами Державних актів. (т.1, а.с.71). Згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр», земельні ділянки права власності (користування) на які виникло до 2004 року, важаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Таким чином, позивач позбавлений можливості отримати засвідчену копію Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та вирішити питання належності йому земельної ділянки в позасудовому порядку. У 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надало без згоди позивача у власність всю його земельну ділянку десятьом особам в розмірі по 2,0000 га кожній особі, для ведення особистого селянського господарства. На публічній кадастровій карті наявні вказані ділянки, яким присвоєно наступні кадастрові номери: 1) 4824884800:01:000:0114; 2) 4824884800:01:000:0115; 3) 4824884800:01:000:0116; 4) 4824884800:01:000:0117; 5) 4824884800:01:000:0118; 6) 4824884800:01:000:0119; 7) 4824884800:01:000:0121; 8) 4824884800:01:000:0122; 9) 4824884800:01:000:0123; 10) 4824884800:01:000:0124. (т.1, а.с.75-86). Вказані ділянки розташовані на місці, відведеному позивачеві раніше земельної ділянки, згідно оголошення в районній газеті «Промінь» від 16.05.2020 року №20 виставлені їхніми власниками на продаж. (т.1, а.с.94). З інформаційних довідок Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, відомо про реєстрацію права власності вказаних десятьох земельних ділянок на підставі договорів купівлі- продажу від 18.05.2020 та 19.05.2020 року за громадянкою ОСОБА_2 , які оформлені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Боненко Т.Л., а саме: - Договір купівлі- продажу №1825 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0114;

- Договір купівлі- продажу №1827 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0115; - Договір купівлі- продажу №1821 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0116; - Договір купівлі- продажу №1823 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0117; - Договір купівлі- продажу №1828 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0118; - Договір купівлі- продажу №1822 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0119; - Договір купівлі- продажу №1820 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0121; - Договір купівлі- продажу №561 від 19.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0122; - Договір купівлі- продажу №1824 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0123; - Договір купівлі- продажу №1826 від 18.05.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 4824884800:01:000:0124. (т.1, а.с.44-67). 28.05.2020 року на підставі розробленої на замовлення ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділених ділянок та відомостей з Державного земельного кадастру, державний реєстратор виконавчого комітету Новоодеської міської ради Гузь Т.А. зареєструвала дві земельні ділянки, (які сформовані шляхом об`єднання раніше викуплених десятьох земельних ділянок ОСОБА_2 ) - по 10,0000 га кожна яким присвоєно наступні кадастрові номери: 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127. Таким чином, аналізуючи та оцінюючи докази, суд вважає, що ОСОБА_1 в 1991 році набув право довічного успадковуваного володіння землею загальною площею - 20,00 га, у тому числі 16,00 га- ріллі, 4,00 га пасовищ. ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу Української РСР (далі ЗК Української РСР) від 18 грудня 1990 року та на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року. ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року передбачав існування специфічного речового права на земельну ділянку та можливість для фізичних осіб бути суб`єктами права довічного успадковуваного володіння землею. Так, відповідно до статті 6 цього Кодексу громадянам у довічне успадковуване володіння могли надаватися землі для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказане положення було продубльовано у частині першій статті 50 цього Кодексу, відповідно до якої громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Окремо законодавець виділяв іншу правову конструкцію право постійного користування земельною ділянкою, підстави виникнення якого передбачено у статті 7 цього Кодексу. Таким чином, починаючи з 1990 року, законодавець чітко розмежовував поняття права постійного користування та права довічного успадковуваного володіння, правові режими яких не визнавалися тотожними. При цьому кодекс передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, наданої для ведення сільського (фермерського) господарства - право довічного успадковуваного володіння. Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею. Разом з тим, ЗК України № 2196-XII у редакції від 13 березня 1992 року виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачив надання земель лише у постійне та тимчасове користування. Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. Так, відповідно до статті 7 Кодексу земельні ділянки у постійне користування надавалися громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Втім, виключення з Кодексу правил про право довічного успадковування володіння не означало припинення цього права, як і не було передбачено його автоматичного переходу в іншу організаційну форму. Як суб`єктивне право, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виникло свого часу відповідно до закону, могло бути припинене лише з підстав, передбачених законом, проте в законі таких підстав наведено не було. Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України. У подальшому Закон України у редакції від 25 жовтня 2001 року, починаючи з 1 січня 2002 року, обмежив коло суб`єктів права постійного користування землею виключно юридичними особами і зобов`язав постійних землекористувачів до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди (пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року). У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу. Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; - пункту 6 постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-ХII «Про земельну реформу» з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. За таких обставин особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння. На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право. Таким чином, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін в повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 3132; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Аналіз зазначених змін у земельному законодавстві свідчить про наявність певної правової колізії, у тому числі щодо розмежування різних правових конструкцій, як то право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок про те, що хоч дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. Крім того, при вирішенні питання щодо права довічного успадковуваного володіння важливо враховувати також норми спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», що був прийнятий 20 грудня 1991 року та діяв до введення в дію Закону України «Про фермерське господарство». Зазначеними законами встановлений особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство. Згідно з цими законами однією з основних особливостей правового статусу фермерського та селянського (фермерського) господарств є те, що для створення фермерського господарства як юридичної особи, громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», а вже потім зареєструвати і вести фермерське господарство. Позиція суду щодо набуття ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння землею також грунтується на тому, що ОСОБА_1 у 1991 році створив ФГ «Надія» та зареєстрував його вже після отримання земельної ділянки, яка саме з цією метою йому і надавалася. Так як ОСОБА_1 набув право довічного успадковуваного володіння землею та має його з 1991 року по сьогоднішній день, то визнавати за ним це право в судовому порядку немає потреби і це не є ефективним способом захисту порушених прав. Велика палата Верховного Суду у п.п.38,39 Постанови від 21.08.2019 р. (справа 911/3681/17) зазначила, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того скільки разів це майно було відчужене до того як воно потрапило у володіння останнього набувача і для такого витребування оспорювання рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника але при цьому позивач у межах розгляду справи про витребовування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема на незаконність зазначеного рішення органу виконавчої влади без заявлення вимоги про його скасування. Тому враховуюче викладене позовні вимоги позивача щодо визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.04.2020 року №7646-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельну ділянку загальною площею 20,0000 га десятьом громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36705544, №36703924 від 28.05.2020 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ін.№52466628 та ін.№52464691 від 01.06.2020 року, на земельні ділянки за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га за ОСОБА_2 не підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що не є ефективними способами захисту.

Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельних ділянок за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. Власник (володілець) має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником або володільцем свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18, провадження№ 61-6415св19). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦКУкраїни, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18). Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19).

Як встановлено в судовому засіданні земельна ділянка, надана ОСОБА_1 в 1991 році на праві довічного успадковуваного володіння землею, вибула із володіння ОСОБА_1 не з його волі. Його право не припинялося та не скасовувалося в передбаченому Законом порядку. Тому його позовна вимога про витребування земельних ділянок у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за кадастровими номерами: 4824824884800:01:000:126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області підлягає задоволенню.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7 лютого 2014 року, передбачено, що згідно із ст. 387 ЦК України та ч.3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Згідно із частиною першою та п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України). Згідно зістаттею 80ЦПК Українидостатніми єдокази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування.Питання продостатність доказівдля встановленняобставин,що маютьзначення длясправи,суд вирішуєвідповідно досвого внутрішньогопереконання. У Постанові Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 902/1068/20 зазначається, що у цивільних (господарських) справах стандартом доказування є «перевага доказів», стандарт також відомий як «баланс ймовірностей», де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром. Як зазначає суд, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ОСОБА_1 надані суду докази, які підтверджують отримання ним права довічного успадковуваного володіння землею в 1991 році, користування земельною ділянкою з 1991 року, подання до державних органів звітів та податкових декларацій за ці роки, відведення йому земельної ділянки в натурі, створення ФГ "Надія", яке користувалося спірною земельною ділянкою. Щодо тотожності земельних ділянок, якою користувався ОСОБА_1 , та на сьогоднішній день власником яких є ОСОБА_13 , то суд вважає, що це та сама земельна ділянка. До 2020 року, до передачі цієї земельної ділянки у власність десятьом особам, вказаною земельною ділянкою користувався ОСОБА_1 та його ФГ "Надія", що підтверджується Актом про встановлення меж ділянки в натурі від 08.04.1991 та Схемою перенесення в натуру проекту відводу земель до вказаного Акту (т.1, а.с.88-90), Актом обстеження земельної ділянки, що знаходиться у довічному успадковуваному володінні гр. ОСОБА_1 в межах Себинської сільської ради Новоодеського району від 10.06.2020 (т.1, а.с.87).

Отже, враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 76, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання права довічного успадкованого володіння землею, визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки задовільнити частково.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 20,0000 га за кадастровими номерами: 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127, розташовані в межах території Себинської сільської ради Миколаївського (колишнього Новоодеського) району Миколаївської області.

В задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння землею загальною площею 20,0000 га, в тому числі 16,0000 га ріллі, та 4,0000 га пасовищ, наданої на підставі рішення 5-ї сесії ХХІ скликання Новоодеської районної ради народних депутатів від 05.04.1991 року для ведення селянського фермерського господарства в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району, Миколаївської області, щодо визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.04.2020 року №7646-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність земельну ділянку загальною площею 20,0000 га громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення селянського господарства, розташованих в межах території Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та щодо скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36705544 та за №36703924 від 28.05.2020 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ін.№52466628 та ін.№52464691 від 01.06.2020 року, на земельні ділянки за кадастровими номерами: 4824884800:01:000:0126 та 4824884800:01:000:0127, загальною площею 20,0000 га за ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя В.О.Баранкевич