Постанова

від 04.12.2024 по справі 599/1133/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/1133/19Головуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В. Провадження № 22-ц/817/905/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

за участю секретаря Сович Н.А.,

представника апелянта адвоката Жеребецької І.О.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивачки адвоката Ізай Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №599/1133/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року, ухвалене суддею Снігурським В.В., дату складення повного тексту не зазначено, в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

31 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що її дядько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав 19 вересня 2018 року заповіт на її користь, в якому заповів їй усе своє майно.

Зазначає, що звернувшись до нотаріуса для оформлення спадщини, їй було відмовлено з тих підстав, що вона не може пред`явити правовстановлюючого документа на право власності на спадкове майно.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності, в порядку спадкування за заповітом на наступне спадкове майно, яке належало ОСОБА_5 :

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.7916 га (кадастровий номер 6122687600:01:001:0009), яка розташована на території Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 656959 від 14 грудня 2002 року;

- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0.2665 га (кадастровий номер 6122687600:01:001:0508), яка розташована на території Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 656959 від 14 грудня 2002 року.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 , як особа, яка не була залучена до участі у справі, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вважає, що рішення суду було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження обставин справи.

Зокрема зазначає, що ОСОБА_1 на час смерті спадкодавця ОСОБА_7 не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця і факт проживання з спадкодавцем не встановлено, а тому для прийняття спадщини позивачці необхідно будо до 6-ти місяців з дня відкриття спадщини подати заяву про прийняття спадщини за заповітом.

Вказує, що прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватися належними та допустимими доказами, а саме:

копії документів із спадкової справи;

довідки з селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Однак, як зазначає апелянт, в матеріалах справи відсутні докази відкриття спадкової справи за заявою ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 , а також відсутні докази звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строки, встановлені ст.1270 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просив закрити апеляційне провадження у справі, оскільки вважає, що з оскаржуваним рішенням суду апелянтка була ознайомлена ще 04 травня 2022 року.

Зазначає, що у справі №599/254/22 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, апелянтка отримала відзив на позов з додатками.

Також вказує, що в апеляційній скарзі не наведено доводів щодо того, яким чином спірним судовим рішенням вирішувались права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_6 і чим порушені її права.

В судовому засіданні апелянт просила задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Позивачка та її представник просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а апеляційне провадження закрити.

Заслухавши доповідача, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційне підлягає закриттю, виходячи з таких підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 - дядько позивачки, якому на праві власності належали дві земельні ділянки, а саме:

- земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.7916 га (кадастровий номер 6122687600:01:001:0009), яка розташована на території Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 656959 від 14 грудня 2002 року;

- земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0.2665 га (кадастровий номер 6122687600:01:001:0508), яка розташована на території Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №656959 від 14 грудня 2002 року.

На випадок смерті ОСОБА_7 розпорядився належним йому майном, склавши 19 вересня 2018 року заповіт, згідно якого заповів все належне йому майно позивачці.

Свідоцтво про право на спадщину позивачка у нотаріуса отримати не може у зв`язку з втратою правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Згідно довідки Панасівської сільської ради Зборівського району №312 від 28 травня 2019 року, на день смерті ОСОБА_7 за місцем реєстрації його в житловому будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , був зареєстрований лише померлий ОСОБА_7 .

Згідно довідки Панасівської сільської ради Зборівського району №313 від 28 травня 2019 року, на день смерті ОСОБА_7 з ним без реєстрації проживала ОСОБА_1 і вели разом спільне господарство.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачці в отриманні свідоцтва про право на спадщину нотаріусом відмовлено, однак вона є спадкоємцем майна згідно заповіту і прийняла спадщину до неї правомірно перейшли права та обов`язки (спадщина), отже за нею слід визнати право власності на спадкове майно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, під час судового розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, мотивувальна частина якої була змінена постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року, а в решті постанову апеляційного суду залишено без змін, у справі №599/254/22 в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , Залозецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - відмовлено.

Тобто, наведеними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено відсутність у ОСОБА_6 підстав для поновлення строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а отже і права на прийняття спадщини.

Таким чином, враховуючи наведені вище встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що звертаючись у серпні 2024 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року, у апелянтки ОСОБА_6 були відсутні правові підстави для його оскарження, оскільки будь-яких її прав чи інтересів оскаржуваним рішенням не порушено.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність закриття апеляційного провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, у відповідності до якої суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Керуючись ст.ст.362, 367, 368, 374, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року в цивільній справі №599/1133/19 за позовом ОСОБА_3 до Панасівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно, закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 16 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді