Постанова

від 11.12.2024 по справі 903/474/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Справа № 903/474/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників:

прокурор: Немкович І.І.

позивача: не з"явився

відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 (суддя Дем`як В.М., м.Луцьк, повний текст складено 01.11.2024)

за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до відповідача: Приватного підприємства ГРАНДЕКС

про стягнення 2 310 868, 08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства ГРАНДЕКС у якій просить суд стягнути на користь Луцької міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету територіальної громади грошові кошти у сумі 2 310 868,08 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 та ухвалити нове рішення, яким позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства «ГРАНДЕКС» про стягнення 2 310 868,08 грн задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні фактично погодився, що прокурор обґрунтовано звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Луцької міської ради та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення захисту позивачем. Однак, розглянувши спір, Господарський суд Волинської області повністю відмовив у задоволенні позову прокурора.

Прокурор вважає, що наведена в оскаржуваному рішенні його міра обґрунтування щодо відмови в стягненні з відповідача безпідставно збережених ним коштів не відповідає фактичним обставинам справи за №903/474/24. Такий підхід місцевого господарського суду порушує право на справедливий розгляд справи та може свідчити про застосування надмірного формалізму.

Також, прокурор зауважує, що Верховний Суд при розгляді аналогічних спорів строк початок виконання будівельних робіт відраховує від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт (наведене узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до яких право на виконання будівельних робіт надається замовнику саме після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт). Крім того, в матеріалах цієї судової справи міститься акт готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 06.09.2021), підписаний замовником, у пункті 5 якого відповідач зазначив, що будівельні роботи виконано в період з червня 2019 року (початок робіт) по вересень 2021 року (закінчення робіт). З наведеного вбачається, що Відповідач самостійно вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи (їх початок та закінчення).

Прокурор зазначає, що з урахування вимог чинних нормативно-правових актів, зокрема норм п. 16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об`єкта до експлуатації, за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката. Судом першої інстанції досліджувався указаний акт готовності об`єкта до експлуатації та зазначені у ньому відомості (щодо строків будівництва), про що зазначено в оскаржуваному рішенні. Тому, прокурор вважає необґрунтованими доводи суду першої інстанції з приводу не надання прокурором доказів на підтвердження обставин, що будівництво об`єкта розпочалось у червні 2019 року (такими доказами є не лише дозвільний документ №ІУ113191650628, виданий 14.06.2019, а також й акт готовності об`єкта до експлуатації, складений 06.09.2021).

Крім того, прокурор зауважує, що визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок викладений, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17). Водночас, незважаючи на наявні у матеріалах даної справи докази, місцевий господарський суд власного розрахунку суми, що підлягає стягненню (з урахуванням конкретних обставин справи, які судом визнано доведеними), не здійснив. Хоча, як уже раніше зазначалося (позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17), це є процесуальним обов`язком суду.

Поряд з цим, прокурор звертає увагу на те, що зазначаючи у рішенні що у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі з 14.06.2019 до 01.01.2021, суд першої інстанції не зазначив, яку суму пайової участі він вважає доведеною, та не вжив заходи щодо самостійного визначення суми пайової участі, тим самим суд порушив вимоги статей 86, 236, 237 ГПК України.

Щодо не долучення прокурором до позову наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230 прокурор зазначає, що вказаний наказ є нормативно-правовим актом, який опублікований, зокрема, на офіційному порталі Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0230914-21#Text, тому наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230 перебуває у вільному доступі, а відтак не потребує долучення його до справи в якості окремого доказу.

З приводу розрахунку пайової участі прокурор додатково зауважив, що у справі №914/2145/23 (постанова Верховного Суду від 15.08.2024) розрахунок пайової участі у зв`язку із будівництвом відповідачем другої черги об`єкта здійснений прокурором на підставі абз. 2 п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ, з врахуванням величини загальної площі квартир об`єкта будівництва другої черги (згідно з актом готовності об`єкта будівництва (друга черга) до експлуатації від 20.04.2021), а також показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об`єкта в експлуатацію. Із таким розрахунком суд касаційної інстанції погодився, оскільки він відповідав приписам абз. 2 п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ, які підлягають застосуванню і до спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 02.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24. Розгляд справи призначено на 11 грудня 2024 року.

07 грудня 2024 року сформовано та подано через систему «Електронний суд» Приватним підприємством «ГРАНДЕКС» відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує доводи апеляційної скарги та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року у справі №903/474/24 залишити без змін. Просив справу розглядати за відсутності представника відповідача. До відзиву долучено копії листів Виконавчого комітету Луцької міської ради №6.8-7/166/2022 від 16.01.2022; №6.7-7/2190/2023 від 06.08.2023; листів ПП «ГРАНДЕКС» №111 від 29.08.2019; №280 від26.11.2018; договору №56 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцьку від 19.11.2018 укладеного між Луцькою міською радою та ПП «ГРАНДЕКС»; договору №17 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцьку від 20.08.2019 укладеного між Луцькою міською радою та ПП «ГРАНДЕКС»; довідки Управління капітального будівництва Луцької міської ради №12.4-4/04 від 21.01.2019; платіжного доручення №155 від 17.01.2019 на суму 1 887 095,00 грн; витягу з протоколу №111 постійної комісії з питань генерального планування, будівництва, архітектури та благоустрою, житлово-комунального господарства, екології , транспорту та енергозбереження від 20.12.2018; колективного звернення до міського голови Луцької міської ради; актів приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року; платіжного доручення №1095 від 06.11.2019 на суму 1 064 235,00 грн; витягу з урядового порталу; лист Міністерства розвитку громад та територій України №1/15.2.515-21 від 12.02.2021.

11 грудня 2024 року сформовано та подано через систему «Електронний суд» Луцькою міською радою заяву без участі в якій просила справу №903/474/24 розглядати без участі представника Луцької міської ради. Апеляційну скаргу прокурора підтримує, просить задовольнити.

В судовому засіданні 11.12.2024 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 та ухвалити нове рішення, яким позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства «ГРАНДЕКС» про стягнення 2 310 868,08 грн задовольнити повністю.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Приватного підприємства «ГРАНДЕКС» та Луцької міської ради.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення прокурора в судовому засіданні 11.12.2024, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури задовольнити, а рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 21.02.2019 ІУ113191650628 Приватним підприємством «ГРАНДЕКС» здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (І черга (будинок №2))".

Згідно з інформаційної виписки з реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м. Луцьку", Замовник Приватне підприємство «ГРАНДЕКС» (45632, Волинська область, Луцький район, с.Зміїнець, вул. Травнева, буд.9). У розділі "Основна інформація" вказано дозвільний документ на виконання будівельних робіт - ІУ113191650628, дата реєстрації в ЄДЕССБ 14.06.2019. Місце розташування об`єкта будівництва та адреса: Волинська область, Луцький район, Луцька територіальна громада м.Луцьк (станом на 01.01.2021) вул.Рівненська, 113-А (а.с. 32-33).

27 червня 2022 року Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за номером АС01:7756-9226-0166/9812 зареєстровано акт про готовність об`єкта "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул.Рівненська, 113 в м. Луцьку"; (І черга (будинок №2) до експлуатації. Місце розташування об`єкта згідно з документами, що дає право на виконання будівельних робіт: 43020, Волинська область, Луцький район, Луцька територіальна громада, м.Луцьк (станом на 01.01.2021), вулиця Рівненська, б.113а. Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - "Будинки багатоквартирні масової забудови" (а.с. 28-31).

У розділі 5 Акту, зазначено, що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт: червень 2019 року, закінчення робіт: вересень 2021 року.

Згідно з розділом 4 Акту, документ, що дає право на виконання будівельних робіт - виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України - ІУ113191650628 від 14.06.2019.

Відповідно до розділу 6.1 Акту, загальна площа квартир за результатами технічної інвентаризації 8272.6 кв.м.

Згідно п.12 Акту, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX).

Згідно з інформацією розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 23 жовтня 2021 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації Приватному підприємству «ГРАНДЕКС» видано сертифікат №ІУ 123211022748, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації - "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м. Луцьку, (І черга (будинок №2)"; місце розташування об`єкта згідно з документом, що дає право на виконання будівельних робіт: 43020, Волинська область, Луцький район, луцька територіальна громада, мЛуцьк станом на 01.01.2021), вулиця Рівненська , б.113а; Основні показники об`єкта, зокрема загальна площа квартир 8272,6 І черга (будинок №2) (а.с.20).

Прокурор зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

На момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності було виключено на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні (далі Закон №132-ІХ).

Поряд з цим, прокурор посилаючись на судову практику Верховного Суду зазначає, що законодавець під час внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін. Так, зокрема, якщо станом на 01.01.2020 об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX. Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Враховуючи наведене, прокурор вважає, що відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію сплатити пайовий внесок. Проте, зважаючи на норми абз. 2 п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який підлягає сплаті до місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади складає 2 310 868,08 грн (8 272,6 квадратних метрів х 13 967 грн = 115 543 404 грн; 115 543 404 грн х 2% = 2 310 868,08 гривні), відповідач не сплатив.

Таким чином, прокурор зазначає, що невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію надає право позивачу на стягнення цих коштів, відповідно до ст.1212 ЦК України.

Листом від 03.04.2024 №53-2868вих24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури звернувся до Луцької міської ради з проханням у строк, не пізніше 12.04.2024 надати до окружної прокуратури інформацію з приводу надходження до бюджету Луцької територіальної громади коштів - пайової участі від замовників будівництва указаних у листі об`єктів, з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді (а.с.14-15).

У відповідь, листом №1.1-9/1653/2024 від 11.04.2024 Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури про те, що звернення про укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька і надходження до бюджету Луцької міської територіальної громади коштів пайової участі на спірний об`єкт будівництва від замовника будівництва не надходили. Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту на об`єкти будівництва за класом наслідків СС3, видала Державна інспекція архітектури та містобудування України. Відповідно інформація про сплату пайової участі повинна була зазначатися у сертифікаті про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (пп. 6, п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 20.09.2019 № 132-IX). Луцька міська рада не володіє вищезазначеною інформацією, відповідно заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались. Орієнтовні розрахунки пайової участі щодо кожного із об`єктів будівництва, проведено з урахуванням норм Закону України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" із зазначенням розрахунку ПП "ГРАНДЕКС" (а.с.16-17).

Листом від 16.04.2024 №53-3365вих24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури звернувся до Луцької міської ради з проханням у строк, не пізніше 24.04.2024 надати до окружної прокуратури витребувану листом від 03.04.2024 інформацію та повідомити про вжиті та заплановані Луцькою міською радою заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення з об`єктів господарювання до місцевого бюджету безпідставно збережених грошових коштів - пайової участі (при цьому, у разі невжиття таких заходів - повідомити про причини) (а.с.11-12).

У відповідь, листом №1.1-9/1830/2024 від 23.04.2024 Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури, що у листі від 11.04.2024 № 1.1-9/1653/2024 зазначено, що замовники будівництва не звертались до органу місцевого самоврядування щодо укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, відповідно, кошти до бюджету територіальної громади не надходили. На об`єкти будівництва, віднесені до класу наслідків СС3, сертифікати про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів видала Державна інспекція архітектури та містобудування України. Відповідно інформація щодо сплати пайової участі повинна була зазначатися у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (пп. 6, п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 20.09.2019 №132-IX). Луцька міська рада не володіє вищезазначеною інформацією, відповідно заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались. У попередньому листі виконавчий комітет Луцької міської ради надав орієнтовні розрахунки пайової участі щодо кожного із об`єктів будівництва, проведені з урахуванням норм Закону України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та рішення Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85 "Про затвердження у новій редакції Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька", яке є нормативно-правовим актом та обов`язковим до виконання на відповідній території (а.с.18).

Листом від 25.04.2024 №53-3710вих24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури повідомив Луцьку міську раду про ініціювання звернення до Господарського суду Волинської області із позовом в інтересах держави, в особі Луцької міської ради про стягнення із замовника будівництва Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів пайової участі (а.с.24).

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановах від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.

У постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Луцької міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Луцька міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Крім цього, порушення у діях відповідача можуть призвести до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Луцька.

Луцька окружна прокуратура Волинської області, відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру, поінформувала Луцьку міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 03.04.2024 №53-2868вих-24 та від 16.04.2024 №53-3365вих-24).

Листом №1.1-9/1830/2024 від 23.04.2024 Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив прокурора, що Луцькою міською радою заходів щодо стягнення коштів пайової участі не вживались.

Таким чином, прокурор зазначив, що позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Луцькою окружною прокуратурою Волинської області повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову (лист від 25.04.2024 №53-3710вих-24).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.

Щодо позовних вимог Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства ГРАНДЕКС про стягнення про стягнення 2 310 868, 08 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 в позові відмовлено. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, послався на те, що у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі 14.06.2019 до 01.01.2021 року. Між тим, прокурор не подав докази на підтвердження обставин, що будівництво розпочалось саме 14.06.2019. Вказана дата відображена у витязі з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, яка є фактичною датою видачі дозволу на виконання будівельних робіт (а.с.32), однак не підтверджує дату початку будівництва. Водночас, прокурор, здійснюючи розрахунок суми пайового внеску як безпідставно збережених коштів застосовує ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України та відсоток (2%) за 2021 рік, тоді як вказане значення відсотка згідно п.2 встановлено законом лише для застосування у 2020 році. Прокурор подаючи позов до суду та в судовому засіданні не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію (2021 рік) та застосування в 2021 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року. Крім того, здійснюючи такий розрахунок лише послався на наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 № 230 та не надав його до матеріалів справи. Між тим, в даному випадку наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 № 230 є доказом на підставі якого визначено суму позову, а не лише нормативним документом.

Проте, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем 14.06.2019 отримано дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ113191650628, а 23.10.2021 - сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.

Приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) встановлено наступне:

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:

"- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 04.02.2021 у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону №3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

-зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування."

Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону N 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону N 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, у даному випадку, обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

Колегія суддів зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тобто, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

З матеріалів справи вбачається, що між Луцькою міською радою та Приватним підприємством «ГРАНДЕКС» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька щодо об`єкта будівництва: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку №2 на вул.Рівненській, 113а (І-ша черга будівництва)» не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися (натомість, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX).

В період із 14.06.2019 по 23.10.2021 Приватне підприємство «ГРАНДЕКС», згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 21.02.2019 №ІУ 113191650628, було здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку; (І-ша черга (будинок №2)". Клас наслідків (відповідальності): СС3.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 30.06.2022 у справі №927/774/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №908/2846/19, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 17.11.2021 у справі №910/2605/20.

Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на дату видачі дозволу на виконання будівельних робіт) право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, з урахуванням приписів ч.1 ст.37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання будівельних робіт надається замовнику після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт.

Поряд з цим, згідно ч.2 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи наявний акт готовності об`єкта до експлуатації від 06.09.2021, підписаний уповноваженими особами, зокрема відповідачем (замовником будівництва), у пункті 5 якого зазначено, що будівельні роботи виконано в період з червня 2019 року (початок робіт) по вересень 2021 року (закінчення робіт).

Таким чином, відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, самостійно вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи.

Натомість, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував наведеного, чим порушив вимоги статей 14, 79, 86, 236, 237 ГПК України.

Таким чином, враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14.06.2019 та акту готовності об`єкта до експлуатації від 06.09.2021 будівництво об`єкта розпочалося в червні місяці 2019 року, тобто до набрання чинності як Законом №132-ІХ в цілому (17.10.2019), так і до набрання чинності його окремої частини - п. 13 р. І (01.01.2020), відповідач зобов`язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01.01.2020 звернутися до Міськради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта та очікувати від Міськради відповідного розрахунку та примірника договору, чого як вбачається з матеріалів справи відповідач не зробив, відповідно порушив норму ст. 40 Закону № 3038-VI щодо обов`язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об`єкта і до 01.01.2020 була чинною.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у червня 2019 року, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, відповідач до Луцької міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку №2 на вул.Рівненській, 113а (І-ша черга будівництва)» не звернувся.

У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22.

Суд апеляційної інстанції також звертається до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21 про те, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 р. та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону №3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020 р., але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 р. з метою уникнення сплати пайової участі.

Таким чином, прокурором доведено обов`язок відповідача, як замовника будівництва здійснити оплату пайової участі щодо об`єкта будівництва до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п.4 ч.2 р.ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.

Враховуючи наведене, у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі за розрахунком, право міськради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок міськради зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі міськради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.

Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення об`єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, колегія суддів зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

Щодо визначення розміру даної пайової участі колегія суддів зазначає наступне.

У позовній заяві розрахунок розміру пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, проведено на підставі Закону №132-ІХ, сертифікату готовності об`єкту до експлуатації від 23.10.2021 №IУ123211022748 та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (термін наказу дії з 10.09.2021 по 16.12.2021, тобто показники діяли на дату прийняття об`єкту в експлуатацію - 23.10.2021).

Згідно даних сертифікату від 23.10.2021 №IУ123211022748 загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 8272,6 кв.м. Вказана загальна площа квартир також вказана і в акті готовності об`єкта до експлуатації від 06.09.2021.

Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської області становить 13967 грн.

В абзаці другому пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.

Отже, для законодавця саме фактор будівництва будинку з метою створення житла є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі. А відтак, зазначений критерій підлягає застосуванню і при визначенні вартості спорудження житла. При цьому визначення такої вартості відбувається за допомогою застосування опосередкованого методу тобто з врахування спорудження саме житлової площі.

Зазначене відповідає положенням наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230, яким затверджено саме показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, при чому опосередковуючим чинником для житлових будинків є саме площа квартир.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що прокурор, подаючи позов до суду не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію (2021 рік) та застосування в 2021 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року.

Отже, пайова участь при зведені об`єкта «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м. Луцьку; (І черга (будинок № 2))», що повинна бути сплачена відповідачем, має становити: 2 310 868, 08 грн (8272,6 кв.м. х 13967 грн = 115 543 404,20 грн) (115 543 404,20 грн х 2% = 2 310 868, 08 грн), де: 8272,6 кв.м. загальна площа квартир, м2 (відповідно до даних акту готовності об`єкта до експлуатації від 06.09.2021 та сертифікату ІУ123211022748 від 23.10.2021); 13967 грн. - вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), грн. (відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230 по Волинській області станом на 01.07.2021); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків (п. п. 2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).

Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 2 310 868, 08 грн.

Колегія суддів, перевіривши наведений прокурором розрахунок, дійшла висновку, що розрахунок є обґрунтованим та сума розміру пайової участі відповідає заявленому прокурором до стягнення з відповідача розміру пайової участі в позовній заяві.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що прокурор здійснюючи розрахунок суми пайового внеску як безпідставно збережених коштів застосовує ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України та відсоток (2%) за 2021 рік, тоді як вказане значення відсотка згідно п.2 встановлено законом лише для застосування у 2020 році, оскільки Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 з подібними правовідносинами переглядаючи в касаційному порядку судові рішення попередніх інстанцій також погодився з застосуванням ставки опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України та відсотку (2%) за 2021 рік, а саме: «З тексту позовної заяви вбачається, що розрахунок пайової участі у зв`язку з будівництвом другої черги об`єкта здійснений прокурором на підставі абз. 2 п. 2 р. II Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, з врахуванням величини загальної площі квартир об`єкта будівництва другої черги згідно з актом від 20.04.2021 та показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01.10.2020 згідно з наказом Мінінфраструктури від 16.12.2020 №311 ((3 777,46 кв. м. * 13 160,00 грн. * 2 % = 994 227,00 грн).

Такий розрахунок визнаний судом першої інстанції обґрунтованим та арифметично правильним, з чим погоджується суд касаційної інстанції, оскільки він відповідає приписам абз. 2 п. 2 р. II Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.».

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обмежившись наведенням власного висновку щодо відсутності наявності підстав для стягнення з відповідача коштів пайової участі, не перевірив розрахунок пайового внеску у зв`язку з будівництвом першої черги об`єкта з точки зору відповідності його приписам абз. 2 п. 2 р. II Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, та не надав такому розрахунку належної оцінки, щодо відповідності його абз. 2 п. 2 р. II Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX та наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230, без наведення мотивів такого висновку, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Твердження суду першої інстанції, що прокурор, здійснюючи розрахунок лише послався на наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 № 230 та не надав його до матеріалів справи, між тим, в даному випадку наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 № 230 є доказом на підставі якого визначено суму позову, а не лише нормативним документом, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в базі даних нормативно-правової інформації «Законодавство України», а доступ до такої бази даних на офіційному вебсайті Верховної Ради є вільним.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що вказаний наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 № 230 є підзаконним нормативно-правовим актом, який опублікований, зокрема, на офіційному порталі Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0230914-21#Text, тому перебуває у вільному доступі, а відтак не потребує долучення його до справи в якості окремого доказу.

Враховуючи відкритість та достовірність бази даних нормативно-правової інформації «Законодавство України» на офіційному вебсайті Верховної Ради судом апеляційної інстанції перевірено наявність та зміст наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230 та текст вказаного наказу долучений до матеріалів справи (а.с.193-194).

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що ним сплачено пайову участь під час будівництва багатоквартирного будинку за адресою: вул. Рівненська, 113 в м. Луцьку (І-ша черга будівництва) відповідно до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька №56 від 19.11.2018 р., укладеного з Луцькою міською радою, на суму 1 887 095,00 грн. (платіжне доручення №155 від 17.01.2019 р.), а також за ІІ-у чергу будівництва - відповідно до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька №17 від 20.08.2019 року, укладеного з Луцькою міською радою, на суму 1 064 235,00 грн. (платіжне доручення №1095 від 06.11.2019 року), оскільки вказані договори стосуються сплати пайової участі щодо об`єкта будівництва «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку №1 на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (І-ша черга будівництва), а у даній справі №903/474/24 об`єктом будівництва є нове будівництво багатоквартирного житлового будинку №2 (І-ша черга будівництва), місце розташування якого: вул. Рівненська, б.113а в м.Луцьку.

Поряд з цим, колегія суддів в силу приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України не приймає та не враховує в апеляційному провадженні додані до відзиву на апеляційну скаргу: копії листів Виконавчого комітету Луцької міської ради №6.8-7/166/2022 від 16.01.2022; №6.7-7/2190/2023 від 06.08.2023; листів ПП «ГРАНДЕКС» №111 від 29.08.2019; №280 від26.11.2018; договору №56 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцьку від 19.11.2018 укладеного між Луцькою міською радою та ПП «ГРАНДЕКС»; договору №17 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцьку від 20.08.2019 укладеного між Луцькою міською радою та ПП «ГРАНДЕКС»; довідки Управління капітального будівництва Луцької міської ради №12.4-4/04 від 21.01.2019; платіжного доручення №155 від 17.01.2019 на суму 1 887 095,00 грн; витягу з протоколу №111 постійної комісії з питань генерального планування, будівництва, архітектури та благоустрою, житлово-комунального господарства, екології , транспорту та енергозбереження від 20.12.2018; колективного звернення до міського голови Луцької міської ради; актів приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року; платіжного доручення №1095 від 06.11.2019 на суму 1 064 235,00 грн; витягу з урядового порталу; лист Міністерства розвитку громад та територій України №1/15.2.515-21 від 12.02.2021, оскільки вказані докази не надавалися відповідачем до суду першої інстанції і ПП "ГРАНДЕКС" не наведено обґрунтування щодо об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Водночас, судова колегія звертає увагу, що вищевказані докази подавались відповідачем до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву (а.с.84-103), проте суд першої інстанції керуючись приписами ч.ч. 1-2 ст.118 ГПК України відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання відзиву, а відзив на позовну заяву залишив без розгляду, що в свою чергу розцінюється колегією суддів, як неподання відповідачем до суду першої інстанції вищевказаних доказів.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Заступника керівника Волинської обласної прокуратури, скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

У зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі, судові витрати за його подання покладаються на відповідача. Враховуючи задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі №903/474/24 скасувати та ухвалити нове рішення:

« 1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства ГРАНДЕКС (вул.Травнева, 9, с.Зміїнець, Луцький район, Волинська область, 45632, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204) грошові кошти у сумі 2 310 868,08 грн для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.

3. Стягнути з Приватного підприємства ГРАНДЕКС (вул.Травнева,9, с.Зміїнець, Луцький район, Волинська область, 45632, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 27 730,41 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.».

3. Стягнути з Приватного підприємства ГРАНДЕКС (вул.Травнева,9, с.Зміїнець, Луцький район, Волинська область, 45632, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 41 595,61 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Волинської області видати накази на виконання даної постанови.

5. Справу №903/474/24 повернути Господарському суду Волинської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "17" грудня 2024 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.