Постанова

від 11.12.2024 по справі 918/680/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Справа № 918/680/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі № 918/680/24 (суддя Марач В.В., повний текст рішення складено 09.09.2024)

за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби

до відповідачів: 1) Тараканівської сільської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно"

про визнання недійсними договорів про надання послуг та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників сторін:

прокурор - Немкович І.І.;

позивача - не з`явився;

відповідача - 1 - не з`явився;

відповідача - 2 - Курись О.П.;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Західного офісу Держаудитслужби (далі - позивач, Держаудитслужба) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Тараканівської сільської ради (далі - відповідач - 1, Сільська Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" (далі - відповідач - 2, ТОВ "Крез-Дубно"), в якому просить визнати недійсними договори підряду № 385 від 07.10.2021, № 13/422 від 05.11.2021, № 172 від 28.07.2022, № 292 від 21.11.2022, які укладені між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Крез-Дубно" та стягнути із ТОВ "Крез-Дубно" в дохід держави 377 410 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що упродовж 2021-2022 ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез-Дубно" в особі ОСОБА_2 укладені спірні договори підряду № 385 від 07.10.2021, № 13/422 від 05.11.2021, № 172 від 28.07.2022, № 292 від 21.11.2022. В той же час, керівником засновником (50 % статутного внеску) та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи ТОВ "Крез-Дубно" є близька особа до ОСОБА_1 - її рідний дядько ( ОСОБА_2 ). Прокурор вказує, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді сільського голови Тараканівської сільської ради та відповідно до підпунктів "б", "в" п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", будучи суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону і в частині обов`язків із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 28 Закону, порушила встановлені Законом вимоги: 1) не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів, чим 08.10.2021, 08.11.2021, 22.11.2022, 29.07.2022 (наступний робочий день після підписання договір, не пізніше якого мала повідомити про наявність реального конфлікту інтересів) вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення; 2) вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів 07.10.2021, 07.11.2021, 21.11.2022, 28.07.2022 (дати укладення, підписання спірних договорів), чим вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Прокурор зазначає, що постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04.10.2025 у справі № 559/3203/23, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19.01.2024, голову Тараканівської сільської ради ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП. Зазначеними судовими рішеннями встановлено факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез-Дубно" в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.

З огляду на викладене, укладення спірних договорів підряду за умов реального конфлікту інтересів вочевидь не сумісна з добросовісністю та принципами здійснення державних закупівель, а тому вказані договори не відповідають принципам здійснення публічних закупівель, суперечать інтересам держави і суспільства та підлягають визнанню недійсними, а кошти сплачені за договорами стягненню із ТОВ "Крез-Дубно" в дохід держави.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 позов задоволено.

Суд першої інстанції зазначив, що прокурор довів факт укладення оспорюваних договорів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та за наявності умислу у обох сторін, а відповідачі вказаного не спростували, тому дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Крез - Дубно" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/680/24, в якій відповідач-2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- невідповідність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для представництва прокурора та недоведеність прокурором наявності підстав для представництва та невідповідність висновків суду першої інстанції щодо підстав для визнання договорів недійсними;

- суд першої інстанції не наводить мотивів неврахування та не застосування правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. п. 28-31 постанови від 10.06.2021 у справі №910/114/19; суд першої інстанції свідомо уникає спростування щодо незастосування правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. п. 34-40 постанови від 10.06.2021 у справі №910/114/19;

- положення ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" для визнання особи пов`язаною, не вимагають виключно встановлення факту наявності родинних зв`язків між керівниками учасників процедури закупівлі. Визначальним є перевірка можливості здійснення контролю над учасниками процедури закупівлі, тобто впливу на господарську діяльність учасника закупівлі, у тому числі у зв`язку з наявністю родинних зв`язків, але не виключно;

- судом першої інстанції не оцінено наслідки укладання оспорюваних договорів щодо встановлення негативних наслідків для замовника публічної закупівлі Тараканівскої сільської ради Дубенського району, про що вказує та обставина, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не наведено обставин щодо відсутності потреб замовник публічної закупівлі у проведені публічної закупівлі предметами яких є предмети оспорюваних договорів, чи потреба замовника у закупівлі таких предметів по нижчий ціні, ніж ціна оспорюваних договорів;

- на день звернення прокурора із позовною заявою до суду встановлений ст. 250 ГК України річний строк сплив. Апелянт звертається до правових висновків Верховного Суду щодо правомірності застосування адміністративно-господарських санкцій передбачених ст. 208 ГК України та строків їх застосування. Вказує, що саме вказана правова позиція підлягає до застосування у даній справі, оскільки в поданій прокурором позовній заяві ставиться питання про застосування наслідків недійсності оспорюваних договорів саме з підстав передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 30.09.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.

Листом від 30.09.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Рівненської області.

03.10.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Крез-Дубно" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі № 918/680/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.11.2024 о 15:30 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 20.11.2024 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у судовій справі - Петухова М.Г., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 відкладено розгляд справи на 11.12.2024 о 15:45 год.

Керівник Дубенської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:

- стверджуючи, що прокурором у скерованому позивачу листі № 51-2041вих-24 не ставилось питання про проведення перевірок, не наведено виключних обставин для прийняття письмового рішення щодо перевірки закупівель, на підставі яких укладено спірні договори, та не надано звернень правоохоронного органу до позивача про проведення планових чи позапланових ревізій, скаржник не вказує норму закону, якою на прокурора покладено відповідний обов`язок. Більш того такі твердження апеляційної скарги не узгоджуються з приписами ст. 19 Конституції України, ст. 93 КПК України та ст. ст. 23-24 Закону України "Про прокуратуру", які не містять конкретних вимог до таких повідомлень. Крім цього, судові рішення у справі № 559/3203/23 містяться у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, та позивач у справі за періодичного опрацювання відомостей ЄДРСР мав можливість самостійно виявити порушення;

- прокуратурою як того вимагає законодавство, повідомлено Західний офіс Держаудитслужби (уповноважений орган) про виявлені порушення інтересів держави та надано можливість самостійно на них відреагувати, чого позивачем не зроблено. Як наслідок, при поданні даного позову прокурор не замінює позивача, не є його альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не залишились незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян мешканців Тараканівської територіальної громади, які зацікавлені в раціональному, ефективному та прозорому витрачанні бюджетних коштів на потреби громади;

- порушення норм Закону України "Про запобігання корупції" під час укладання оспорюваних договорів встановлено постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04.10.2023 у справі № 559/3203/23, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19.01.2024, та є порушенням правового господарського порядку;

- посилання скаржника на незастосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги у справі № 910/114/19 стосувалися лише визнання договору недійсним без застосування наслідків недійсності та за відсутності обвинувальних вироків чи постанов про притягнення до адміністративної відповідальності щодо службових осіб сторін договору;

- відсутність рішення Антимонопольного комітету України про порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції не спростовує факту притягнення голови Тараканівської сільської ради за вчинення адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією;

- представники відповідачів, укладаючи оспорювані договори, усвідомлювали, що від імені іншої сторони діє їх близька особа, тому укладені між ними оспорювані договори суперечить приписам ст. 28 Закону України "Про запобігання корупції", ст. 5, п. 7 ч. 1 ст. 17, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. ст. 5, 207 ГК України, а відтак інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання їх недійсними. Оскільки кошти в сумі 377 410 грн сплачено ТОВ "Крез-Дубно" на підставі правочинів, що суперечить інтересам держави і суспільства, при наявності умислу у обох сторін, отримані за оспорюваними договорами послуги (роботи) фактично на даний час перебувають у володінні держави (територіальної громади), тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримані ТОВ "Крез-Дубно" бюджетні кошти за оспорюваними договорами повинні стягуватися в дохід держави;

- в апеляційній скарзі ТОВ "Крез-Дубно" звертає увагу, що ст. 228 ЦК України є тотожною за змістом ст. 208 ГК України. Також, посилаючись на висновок Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 вказує, що наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 208 ГК України, є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави, а отже, у розумінні ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями. А тому, в даному випадку пропущені строки позовної давності, адже адміністративно-господарські санкції мають застосовуватись протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через рік з дня порушення. Проте вказані твердження скаржника є безпідставними та помилковими, оскільки правовідносини, які були предметом розгляду судової справи, на яку посилається позивач, не є подібними справі № 918/680/24; хоча застосування наслідків недійсності правочину, встановлених ст. 228 ЦК України, і мають ознаки, притаманні конфіскації майна, категорично відсутні підстави для ототожнення застосування наслідків недійсності правочину адміністративно-господарськими санкціями в розумінні ГК України.

В судових засіданнях представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити.

Прокурор в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, упродовж 2021-2022 років ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез-Дубно" в особі Метелюка І.М. укладені договори, а саме:

- без використання електронної системи закупівель договір підряду № 385 від 07.10.2021 на проведення поточного ремонту адміністративного приміщення Тараканівської сільської ради за адресою: вул. Юридика, 1-А, с. Плоска Дубенського району (ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-08-000780-b), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 43 849,00 грн (трансакції №№ 216554702, 217417701);

- без використання електронної системи закупівель договір підряду № 13/422 від 05.11.2022 на виготовлення кошторисної документації на технічне обслуговування водовідвідного каналу в с. Великі Загорці для захисту від підтоплення водами присадибних ділянок та сільськогосподарських угідь (UA-2021-11-07-000026-с), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму на суму 763,00 грн (трансакція № 218441121);

- без використання електронної системи закупівель договір про надання послуг № 292 від 21.11.2022 з проведення поточного ремонту Плосківської гімназії Тараканівської сільської ради для облаштування місць тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб (ідентифікатор закупівлі UA-2022-11-22-001877-а, який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 144 349,00 грн (трансакції №№ 245513237, 246844569, 247667350);

- за результатами проведення спрощеної закупівлі уповноваженої особи договір № 172 від 28.07.2022 з проведення ремонту споруд цивільного захисту (протирадіаційного укриття) Птицької гімназії (ідентифікатор закупівлі UA-2022-07- 13-007211-а), який відповідно до інформації з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів виконаний на суму 188 449,00 грн (трансакції №№ 238989290, 240430354, 241291757, 241291742).

Постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04.10.2025 у справі №559/3203/23, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19.01.2024, голову Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. І, 2 ст. 172-7 КУпАП.

У справі № 559/3203/23 суд встановив факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез - Дубно" в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді сільського голови Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області та відповідно до підпунктів "б", "в" п. 1 ч. 1 ст. З Закону України "Про запобігання корупції", будучи суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону і в частині обов`язків із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 28 Закону, порушила встановлені Законом вимоги:

- не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів, чим 08.11.2021, 22.11.2022, 29.07.2022 (наступний робочий день після підписання договір, не пізніше якого мала повідомити про наявність реального конфлікту інтересів) вчинила, правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів 07.11.2021, 21.11.2022, 28.07.2022 (дати укладення, підписання спірних договорів), чим вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Предметом позову у справі є вимоги керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до Тараканівської сільської ради та ТОВ "Крез-Дубно" про визнання недійсними договорів підряду № 385 від 07.10.2021, № 13/422 від 05.11.2021, № 172 від 28.07.2022, № 292 від 21.11.2022, які укладені між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Крез-Дубно" та стягнення із ТОВ "Крез-Дубно" в дохід держави 377 410 грн.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У контексті вищенаведеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам, права яких порушуються, а з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку, коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову, а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, що за своїм змістом може мати різний характер.

При цьому якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямоване на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов`язане саме зі з`ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19.

Верховний Суд звертає увагу, що критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність компетентного органу про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 16.08.2018 у справі № 910/21265/17).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини перша, третя статті 7 Закону України Про публічні закупівлі).

Пунктами 8, 10, 11, 12 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

Колегія суддів зазначає, що у даній справі прокурор звернувся до суду із вимогами про визнання недійсними договорів № 385 від 07.10.2021, № 13/422 від 05.11.2021, № 172 від 28.07.2022, № 292 від 21.11.2022, які укладені між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Крез-Дубно" та стягнення із ТОВ "Крез-Дубно" в дохід держави 377 410 грн коштів, які сплачені на виконання вказаних договорів.

При цьому прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Західного офісу Державної аудиторської служби України. В обґрунтування підстав для представництва прокурор вказує на бездіяльність органу уповноваженого від імені держави здійснювати відповідні повноваження.

Суд звертає увагу на те, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із даним позовом, прокурор зазначає, що даний позов має на меті захист інтересів держави, порушених унаслідок укладення спірних правочинів, які не відповідають визначеним законодавством принципам. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб`єктів господарювання. Як вказує прокурор, порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Із матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Держаудитслужби із листом, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні оспорюваних договорів, а також просив надати інформацію щодо проведення моніторингу чи перевірки процедури закупівлі та про звернення до суду з відповідним позовом /т.1, а.с. 40-41, 43 (на звороті)/.

В той же час, Західний офіс Держаудитслужби у листі від 20.06.2024 № 131720-17/165-2024 повідомив прокурора, що заходи державного фінансового контролю за вищезазначеними процедурами закупівлі не проводилися, відтак заходи цивільно-правового характеру не вживалися.

Тобто, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.

Разом з тим, не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Одночасно суд звертає увагу на те, що єдиною ефективною підставою повернення втрачених коштів бюджету є застосування юридичних наслідків недійсності правочину. У свою чергу, належним способом досягнення такої мети є визнання угод недійсними у судовому порядку. За змістом ст. 215 ЦК України та ст. 202 ГК України виключно до компетенції суду належить питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, зокрема у сфері публічних закупівель.

Таким чином, Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).

Отже, орган Держаудитслужби може і має бути позивачем за відповідним позовом про визнання недійсним договору, укладеного із порушенням законодавства, зокрема у сфері публічних закупівель. Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, а також в низці інших судових справ.

В той же час, стверджуючи, що прокурором у скерованому позивачу листі № 51-2041вих-24 не ставилось питання про проведення перевірок, не наведено виключних обставин для прийняття письмового рішення щодо перевірки закупівель, на підставі яких укладено спірні договори, та не надано звернень правоохоронного органу до позивача про проведення планових чи позапланових ревізій, апелянт не вказує норму закону, якою на прокурора покладено відповідний обов`язок. Більш того, такі твердження апеляційної скарги не узгоджуються з приписами ст. 19 Конституції України, ст. 93 КПК України та ст. ст. 23-24 Закону України "Про прокуратуру", які не містять конкретних вимог до таких повідомлень.

Щодо суті позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних договорів та застосування наслідків їх недійсності, то суд зазначає наступне.

Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад. Його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.

Даний Закон передбачає можливість здійснювати закупівлі без застосування порядку спрощених закупівель та процедур закупівель. Такі винятки дозволяють укладати прямі договори з обраним замовником постачальником товарів, надавачем послуг чи виконавцем робіт. Ці закупівлі визначають як закупівлі без використання електронної системи закупівель.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" в разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, вартість яких не перевищує 50 тисяч гривень, замовник повинен дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель та може використовувати електронну систему закупівель, у тому числі електронні каталоги для закупівлі товарів. У разі здійснення таких закупівель без використання електронної системи закупівель замовник обов`язково оприлюднює в електронній системі закупівель відповідно до статті 10 цього Закону звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель.

Принципи здійснення публічних закупівель та недискримінація учасників визначені ст. 5 Закону: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням... Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.

Учасники процедур закупівлі, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом (ч. 5 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі").

Конкурентна процедура закупівлі (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників за процедурами закупівлі відкритих торгів (п. 13 ч. 1 ст. 1Закону України "Про публічні закупівлі").

Оголошуючи проведення відкритих торгів, замовник мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товару, а здійснити його придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендеру.

Стаття 17 Закону України "Про публічні закупівлі" визначає підстави для відмови в участі у процедурі закупівлі і згідно п. 7 ч. 1 замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі в процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником конкурентної процедури закупівлі або участь у переговорній процедурі бере учасник, який є пов`язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з уповноваженою особою (особами), та/або з керівником замовника.

Замовник може відмовитися від укладання договору шляхом застосування процедури відміни тендеру згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник відміняє тендер у разі: 1) відсутності подальшої потреби в закупівлі товарів, робіт чи послуг; 2) неможливості усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель, обов`язково із описом таких порушень, які неможливо усунути.

Згідно з ч. 5 ст. 33 Закону України "Про публічні закупівлі" з метою забезпечення права на оскарження рішень замовника до органу оскарження договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Частина 6 статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає, що замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України "Про публічні закупівлі" за порушення вимог, установлених Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників… несуть відповідальність згідно із законами України.

В той же час, Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Статтями 1, 4 цього Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що конкуренція - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно - господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренцію та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Разом з тим, згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський голова є головною посадовою особою територіальної громади села (ч. 1 ст. 12), розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою (п. 13 ч. 4 статті 42 Закону); представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства (п. 14 ч. 4 ст. 42 Закону); укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради (п. 16 ч. 4 ст. 42 Закону). Сільський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень (ч. 5 ст. 42 Закону). Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, гласності, колегіальності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб (ст.4 Закону).

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Абзацами 1 - 3 ч. 2 ст. 20 ГК України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 №922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Верховний Суд у п. п. 32, 33 постанови від 10.06.2021 по справі № 910/114/19 вказав, що визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог. Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію. Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково-технічного прогресу. Ефективна економіка своєю чергою забезпечує високу та динамічну продуктивність капіталу як інвестиційну складову та результативність праці, як соціальну складову, що є запорукою зростання загального добробуту. Проте, порушення учасниками публічних закупівель законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне із основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить і до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві. Через вчинення відповідачами антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки. Таким чином дії відповідачів спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.

Матеріалами справи підтверджується, що упродовж 2021-2022 років ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез-Дубно" в особі ОСОБА_2 укладені договори підряду без використання електронної системи закупівель № 385 від 07.10.2021 на суму 43 849,00 грн; № 13/422 від 05.11.2022 на суму 763 грн; № 292 від 21.11.2022 на суму 144 349 грн № 172 від 28.07.2022 на суму 188 449 грн.

В той же час, постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04.10.2025 у справі № 559/3203/23, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19.01.2024, голову Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. І, 2 ст. 172-7 КУпАП.

Так, суд у справі № 559/3203/23 встановив, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді сільського голови Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області та відповідно до підпунктів "б", "в" п. 1 ч. 1 ст. З Закону України "Про запобігання корупції", будучи суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону і в частині обов`язків із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 28 Закону, порушила встановлені Законом вимоги:

- не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів, чим 08.11.2021, 22.11.2022, 29.07.2022 (наступний робочий день після підписання договір, не пізніше якого мала повідомити про наявність реального конфлікту інтересів) вчинила, правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 КУпАП;

- вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів 07.11.2021, 21.11.2022, 28.07.2022 (дати укладення, підписання спірних договорів), чим вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Таким чином, суд у справі № 559/3203/23 встановив факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез - Дубно" в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.

Згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене, судове рішення у справі № 559/3203/23, яке набрало законної сили про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , є обов`язковим для господарського суду, що розглядає дану справу в частині, якою встановлено факт підписання ОСОБА_1 від імені Тараканівської сільської ради із ТОВ "Крез - Дубно" в особі ОСОБА_2 оспорюваних договорів в умовах реального конфлікту інтересів.

Колегія суддів зазначає, що в діях відповідачів вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. При цьому завідомо суперечлива мета дій відповідачів полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.

Отже, оскільки представники відповідачів, укладаючи оспорювані договори підряду № 385 від 07.10.2021, № 13/422 від 05.11.2022, № 292 від 21.11.2022, № 172 від 28.07.2022, усвідомлювали, що від імені іншої сторони діє їх близька особа, тому укладені між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Крез-Дубно" договори суперечить приписам ст. 28 Закону України "Про запобігання корупції", ст. 5, п. 7 ч. 1 ст. 17, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. ст. 5, 207 ГК України, а відтак інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання їх недійсними.

Посилання скаржника на незастосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги у справі № 910/114/19 стосувалися лише визнання договору недійсним без застосування наслідків недійсності та за відсутності обвинувальних вироків чи постанов про притягнення до адміністративної відповідальності щодо службових осіб сторін договору.

Окрім того, суд вказує, що відсутність рішення Антимонопольного комітету України про порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції, не спростовує факту притягнення голови Тараканівської сільської ради за вчинення адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Також в апеляційній скарзі ТОВ "Крез-Дубно" звертає увагу, що ст. 228 ЦК України є тотожною за змістом ст. 208 ГК України. Також, посилаючись на висновок Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 вказує, що наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 208 ГК України, є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави, а отже, у розумінні ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями. А тому, в даному випадку, пропущені строки позовної давності, адже адміністративно - господарські санкції мають застосовуватись протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через рік з дня порушення. Проте, вказані твердження скаржника є безпідставними, оскільки правовідносини, які були предметом розгляду судової справи, на яку посилається позивач, не є подібними справі № 918/680/24; хоча застосування наслідків недійсності правочину, встановлених ст. 228 ЦК України, і мають ознаки, притаманні конфіскації майна, відсутні підстави для ототожнення застосування наслідків недійсності правочину адміністративно - господарськими санкціями в розумінні ГК України.

В той же час, доводи відповідача - 2 про те, що голова Тараканівської селищної ради не мала іншого вибору, окрім як підписати договори згідно Закону України "Про публічні закупівлі", бо переможця визначила уповноважена особа, а тому сільська голова не приймала рішення в умовах реального конфлікту інтересів, не заслуговує на увагу, оскільки Законом України "Про публічні закупівлі" учасник, який: 1) пов`язаний із іншими учасниками; 2) та/або уповноваженою особою; 3) та/або з керівником замовника, не мав навіть права приймати участі в процедурах закупівлі (ч. 3 ст. 3, п. 5-6 ч. 1 ст. 5, п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі"). Також п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про публічні закупівлі" надає повноваження замовнику відмінити тендер через неможливість усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства в сфері публічних закупівель.

Отже, ОСОБА_1 , якщо би діяла добросовісно в інтересах сільської ради, а не близької особи, яка мала на меті отримання прибутку, зобов`язана була відмовити в укладенні ще першого договору від 07.10.2021; одразу мала повідомити уповноважену за організацію та здійснення закупівель особу, яка їй підпорядковується та підготувала проект договору на пряму закупівлю, що контрагент очолюваний і заснований її рідним дядьком. Натомість, вона підписала 4 договори - три прямі та один за результатом закупівлі 07.10.2021, 28.07.2022, 05.11.2021, 21.11.2022 на загальну суму 379 095 грн, не повідомила нікого про конфлікт інтересів та прийняла рішення й вчинила дії в його умовах.

Вищезазначене свідчить про наявність у вказаної особи під час вирішення питання про підписання договорів із ТОВ "Крез-Дубно" приватного інтересу, зумовленого родинними стосунками з керівником останнього, який полягав у її зацікавленості в одержанні доходу ТОВ "Крез-Дубно". Реалізація ОСОБА_1 службових повноважень як сільського голови Тараканівської сільської ради під час вирішення питання про укладання договорів із ТОВ "Крез-Дубно" відбувалась під впливом суперечності між її приватним інтересом і повноваженнями сільського голови, що в розумінні Закону України "Про запобігання корупції" є реальним конфліктом інтересів.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції та позицією прокурора, що потенційний конфлікт інтересів існував лише до моменту підписання договору, а під час його укладення він перетворився на реальний, про який не було повідомлено.

З аналізу правової природи публічних закупівель як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення таких закупівель, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз.2 ч.5 ст.216 ЦК зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (п.48) сформулював такий правовий висновок: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Як встановлено апеляційним судом, оспорювані договори про закупівлю товарів (робіт, послуг) є виконаними, що підтверджується матеріалами справи та їх учасниками.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 зазначила, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в ст. 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину, визнаного таким судом, є обов`язковими та не можуть бути проігноровані його сторонами.

Як вже зазначалось, згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як встановлено апеляційним судом, ТОВ "Крез-Дубно" за спірними договорами одержано грошові кошти в сумі 377 410 грн, що не оспорюється сторонами та підтверджується звітами про виконання договорів.

В той же час, відповідачі, маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення оспорюваних договорів, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяли участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі знівелювавши змагальність у ній.

Отже, вищенаведене свідчить, що недійсні правочини було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та за наявності умислу у обох сторін на укладення таких договорів, а тому грошові кошти в сумі 377 410 грн, які були Тараканівською сільською радою перераховані ТОВ "Крез-Дубно" на їх виконання, підлягають стягненню з останнього у дохід держави.

В той же час, суд зазначає, що послуги (роботи), надані (виконані) за оспорюваними договорами фактично на даний час перебувають у володінні держави (територіальної громади), а відтак не потребують повторного стягнення в дохід держави.

Щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 цього Кодексу встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, до вимог про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорювані договори укладалися в період з 07.10.2021 по 28.07.2022, тому перебіг позовної давності мав би закінчитися по спливу трьох річного строку від дат такого укладення.

В той же час, суд зазначає, що розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.202012 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також вказаний Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. На момент звернення прокурора до суду з даним позовом дія воєнного стану в України продовжується.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор із даним позовом звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Таким чином, апелянтом, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі № 918/680/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Крез-Дубно" - без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крез-Дубно" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі № 918/680/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.