Рішення

від 10.12.2024 по справі 904/3330/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024м. ДніпроСправа № 904/3330/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Кшенської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна", м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємеця Лисікова Павла Михайловича, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про стягнення грошових коштів

Представники:

Від позивача: Воронов Юрій Вікторович - посвідчення № 2827, від 16.12.2020, адвокат

Від відповідача: Татьков Вадим Анатолійович - посвідчення № 5524 від 13.06.2019, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи підприємця Лисікова Павла Михайловича (далі - відповідач) суму попередньої оплати в розмірі 18 985, 61 грн.

Ухвалою від 02.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

17.09.2024 від відповідача через систему " Електронний суд" надійшов відзив на позов.

18.09.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява, в які він просить відзив залишити без розгляду, оскільки він поданий відповідачем з пропуском встановленого строку та без подання заяви про його поновлення.

Ухвалою від 18.09.2024 призначено судове засідання для розгляду справи з викликом сторін на 01.10.2024.

В судовому засіданні 01.10.2024 Позивач надав пояснення по справі та зазначив, що третій особі поставлено інший товар, а видаткова накладна №0815 від 15.08.2022р. підроблена.

Відповідач в судовому засіданні підтримав свої заперечення

Ухвалою від 01.10.2024 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/3330/24 за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 21.10.2024. Позивачу та Відповідачу надано докази отримання (поставки) іншого товару за спірним договором.

03.10.2024 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якому просить : прийняти та врахувати при вирішенні спору по справі № 904/3330/24 відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" на відзив ФОП Лисікова Павла Михайловича.

18.10.2024 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких просить: у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТКД Україна про стягнення заборгованості у сумі 18 985,61 грн. відмовити в повному обсязі.

Частиною 3 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи надсилаються (надаються) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Крім того, п. 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

В порушення цього, відповідачем не надано доказів направлення позивачу заперечень з додатками, таким чином, суд не приймає їх до розгляду.

В судовому засіданні 21.10.2024 Позивач та Відповідач проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечили.

Ухвалою від 21.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 19.11.2024.

19.11.2024 позивач подав через систему «Електронний суд» пояснення по справі клопотання про доручення доказів.

19.11.2024 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті, оглушувалась перерва до 10.12.2024.

10.12.2024 в судовому засіданні продовжено розгляду справи по суті.

Сторони підтримали свої правові позиції

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

10.12.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки оплаченого товару.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що згідно з видатковою накладною від 15.08.2022 р. № 0815, позивач отримав замовлений товар. Відповідач надіслав рахунок на оплату від 15.08.2022 р. № П-0815, який був сплачений позивачем.

Відповідач вказує, що факт отримання товару позивачем підтверджується, сплатою за інкрементний поворотний енкодер IRC 125/250KBЮ, кінцевим одержувачем ПРАТ Нікопольський ремонтний завод, згідно з рахунком № 206 від 16.08.2022, договору № 20190247 від 18.11.2019.

ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Щодо наданого відповідачем рахунку № 206 від 16 серпня 2022 року, виписаного Позивачем та банківську виписку по рахунку Позивача, останній зазначив, що як вбачається зі змісту наданої Відповідачем накладної, вона не дає змоги встановити та підтвердити факт отримання юридичною особою ТОВ «ТКД Україна» (або її повноважним представником) Товару, адже вона не містить відповідних реквізитів як то печатка підприємства та/або анкетні дані підписанта; посилання на довіреність підписанта тощо.

Надані Відповідачем виписка банку та рахунок на оплату від 16 серпня 2022 року також жодним чином не вказують на належне виконання ним зобов`язань з поставки Товару, адже інкрементний поворотний енкодер IRC 125/250 КВ в кількості 1 одиниці, який Позивач поставив на ПрАТ «Нікопольський ремонтний завод» було придбано ним у Profluid Group (Чехія), що підтверджується Інвойсом 332207143 від 28 липня 2022 року.

Позивач зауважує, що він належними та достовірними доказами підтверджує факт придбання Товару який в подальшому ним було поставлено ПрАТ «Нікопольський ремонтний завод».

В свою чергу, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження факту походження в нього інкрементного поворотного енкодера IRC 125/250 КВ (придбання чи самостійне виготовлення).

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із встановленням факту оплати вартості товару та порушення відповідачем домовленості з поставки товару.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" та Фізичною особою підприємцем Лисіковим Павлом Михайловичем було досягнуто домовленості про постачання товару.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 стаття 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №П-0815 від 15.08.2022 на суму 18 985,61 грн. за інкрементний поворотний енкодер ІRС 125/250 КВ.

25 серпня 2022 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № П-0725 на суму 3 456, 00 грн. за глюкометр One Тouch Ultra Plus Flex в кількості 5 одиниць.

26 вересня 2022 року відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № П-0926 за вентиль Т-114 Ду10 Ру400 в кількості 12 одиниць на суму 68 035,80 грн.

Платіжною інструкцією № 607 від 19 грудня 2022 року позивачем сплачено вартість товару за вказаними рахунками на суму 90 477,41 грн.

В якості призначення платежу визначено: «За ТМЦ згідно рахунків № П-0725 від 25.07.22, № П-0815 від 15.08.22, № П-0926 від 29.09.22, без ПДВ».

Позивач зазначає, що інкрементний поворотний енкодер ІRС 125/250 КВ в кількості 1 одиниця на 18 985, 61 грн. залишається не поставленим.

Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих. № 21-06/1 від 21.06.2024 з вимогою про поставку товару інкрементного поворотного енкодера ІRС 125/250 КВ або повернення суми передоплати в розмірі 18 985,61 грн. (а.с.18-24).

Однак, попередню оплату товару в розмірі 18 985,61 грн. відповідач не сплатив, товар не поставив, що і стало причиною звернення позивача до суду з позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Виставлений відповідачем рахунок та наявність попередньої оплати за вказаним рахунком одночасно підтверджує факт досягнення сторонами домовленості щодо предмету та ціни такого правочину, а також, факт часткової оплати вартості товару, свідчить про виникнення між сторонами відносин з поставки, які регулюються Параграфом 3 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, строк на поставку товару є таким, що настав.

Відповідач товар не поставив, попередню оплату не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 18 985,61 грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу; у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу; якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в розмірі 18 985,61 грн. підлягають задоволенню.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що позивачем отримано товар згідно видаткової накладної № 0815 від 15.08.2022 на суму 18 985,81 грн., оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставляв позивачу рахунки на оплату (№ П-0725 від 25.07.2022, № П-0815 від 15.08.2022, № П-0926 від 29.09.2022) з липня 2022 по вересень 2022, а позивач їх оплачував

При цьому, позивачем отримано оплачений товар за видатковими накладними № П-0725 від 25.07.2022 на суму 3 456,00 грн. на поставку глюкометру One Тouch Ultra Plus Flex в кількості 5 одиниць на підставі рахунку № П-0725 від 25.07.2022, № П-0926 від 26.09.2022 на суму 68 035,80 грн. на поставку вентилів Т-114 Ду10 Ру400 в кількості 12 одиниць на суму 68 035,80 грн., на яких містяться як підпис особи, яка отримала товар, так іпечатка підприємства, що свідчить про те, що підприємство позивача при отриманні товару використовує свою печатку.

Видаткова ж накладна № 0815 від 15.08.2022 на суму 18 985,81 грн в графі: «Отримав» містить лише підпис невідомої особи без печатки позивача, що ставить під сумнів цей документ, як належний доказ.

Щодо зазначення відповідачем про те, що факт отримання товару позивачем підтверджується сплатою за інкрементний поворотний енкодер IRC 125/250KBЮ, кінцевим одержувачем ПРАТ Нікопольський ремонтний завод, згідно з рахунком № 206 від 16.08.2022, договору № 20190247 від 18.11.2019, суд зазначає, що надані відповідачем документи не є доказом отримання позивачем від відповідача інкрементного поворотного енкодеру ІRС 125/250 КВ, а також не підтверджують, що позивачем поставлено третій особі саме той товар, що був оплачений ним за рахунком на оплату №П-0815 від 15.08.2022.

Крім того, позивачем надано докази замовлення та оплати ним інкрементного поворотного енкодеру ІRС 125/250 КВ в іншого постачальника, тому позивач міг поставити товар, придбаний у третьої особи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Відповідно до частин 1, 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України:

1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження його правової позиції більш вирогідними, ніж докази надані відповідачем в підтвердження своїх заперечень.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" до Фізичної особи підприємця Лисікова Павла Михайловича про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця Лисікова Павла Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" (49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 20, офіс 405, ідентифікаційний код 42777424) основний борг у розмірі 18 985,61 грн., судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 17.12.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко