Рішення

від 09.12.2024 по справі 907/828/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/828/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ", м. Ужгород

про стягнення 118 176,41 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" про стягнення 118 176,41 грн заборгованості за договором поставки товару № 080424-01 від 08.04.2024, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товару в частині оплати грошових коштів за поставлений товар в повному обсязі.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/828/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2024.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, виходячи з того, що справа № 907/828/24 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ухвала суду від 07.10.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд також враховує, що 29.06.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі також ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

Статтею 42 ГПК України передбачені права та обов`язки учасників справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частинами п`ятою та шостою вказаної вище норми встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до ГПК України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Разом з тим, з 04.11.2023 набрав чинності Закон України від 19.10.2023 № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи" (далі Закон № 3424-ІХ).

Згідно з новою редакцією частин п`ятої - восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону № 3200-IX та з урахуванням змін внесених відповідно до Закону № 3424-ІХ в абзац перший частини шостої статті 6 ГПК України та викладення частини сьомої статті 6 ГПК України в новій редакції, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці) реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відтак, з 18.10.2023, відповідач у відповідності до приписів частини 6 статті 6 ГПК України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2024, а отже отримання ухвал Господарського суду Закарпатської області, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Водночас, відповідно до наявної у матеріалах справи відповіді № 4150502 від 04.10.2024, сформованої засобами підсистеми "Електронний суд", відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 26.10.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2024.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

08.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" (далі покупець) було укладено договір поставки товару № 080424-01 (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього договору.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили застосування до даного договору умов DDP доставка постачальником товар в пункт, вказаний покупцем (у редакції "ІНКОТЕРМС" 2010 року).

Розділом 3 договору встановлено ціну договору та порядок здійснення розрахунків.

Так, відповідно до пункту 3.1 договору ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатком до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.

Судом встановлено, що порядок оплати товару в частині строків оплати сторонами обумовлено в пункті 3.3 договору, проте у вказаному пункті договору не зазначено кінцевої дати чи строку, протягом якого покупець зобов`язаний оплачувати переданий постачальником товар.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань за даним договором. У випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожний день за весь період прострочення платежу, та окрім того 20 % річних.

Пунктом 7.1 договору встановлено вирішення усіх спорів між сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди в порядку чинного законодавства України.

Умова щодо терміну дії даного договору погоджена сторонами в пункті 8.5 договору, проте сам термін дії безпосередньо не встановлено.

Судом також встановлено, що на виконання договірного зобов`язання з поставки продукції позивачем поставлено відповідачу в квітні 2024 року товар на загальну суму 127 197,70 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними:

·№ ОТУ-025616 від 10.04.2024 на суму 66 464,41 грн;

·№ ОТУ-025753 від 11.04.2024 на суму 8 685,09 грн;

·№ ОТУ-025922 від 16.042024 на суму 22 903,20 грн;

·№ ОТУ-026625 від 23.04.2024 на суму 29 145,00 грн.

Як вбачається з банківської виписи, долученої позивачем до матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату поставленого йому товару за видатковою накладною № ОТУ-025616 від 10.04.2024 в сумі 16 777,61 грн.

Крім того, відповідачем було повернуто позивачу частину товару, отриманого за видатковою накладною № ОТУ-025616 від 10.04.2024 на суму 18 205,18 грн, що підтверджується підписаним сторонами відповідним документом повернення постачальнику № 10 від 24.09.2024.

Отже, загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" за поставлений товар станом на час розгляду справи складає 92 214,91 грн.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо вимог про стягнення основного боргу.

За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться статях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно з частинами 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Судом встановлено, що укладений сторонами у справі договір, з приводу виконання якого виник даній спір, за своєю суттю є договором поставки, який регулюється параграфом 3 глави 54 ЦК України.

В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено обов`язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

При цьому, приписами частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлено загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач в порушення наведених норм закону не виконав взятого на себе зобов`язання щодо повної оплати товару, отриманого за видатковими накладними № ОТУ-025616 від 10.04.2024, № ОТУ-025753 від 11.04.2024, №ОТУ-025922 від 16.042024, № ОТУ-026625 від 23.04.2024 на суму 92 214,91 грн з урахуванням часткової оплати та частково повернутого товару.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем не спростовано та не заперечено. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин позовна вимога щодо стягнення суми основної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" підлягає задоволенню як обґрунтована та правомірно заявлена саме в сумі 91 794,82 грн, оскільки суд відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення.

Щодо вимог про стягнення пені, 20 % річних та втрат від інфляції.

У зв`язку з тим, що відповідачем не оплачений в повному обсязі поставлений йому товар, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 12 580,86 грн пені, 9 574,22 грн 20% річних та 4 226,51 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Зі змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 ЦК України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із наведеного вбачається, що необхідною умовою для настання такого наслідку як стягнення неустойки має бути передбачено договором чи встановлено законом дії/бездіяльність зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується, строки та її розмір.

Водночас, частиною 6 статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Проте, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18).

Так, відповідно до пункту 5.3 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожний день за весь період прострочення платежу, та окрім того 20 % річних.

Однак, як встановлено судом, пунктом 3.3 договору сторони не зазначили кінцевої дати чи строку, протягом якого покупець зобов`язаний оплачувати переданий постачальником товар.

Водночас, як уже зазначалось та враховується судом, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (частина 2 статті 692 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17 вказав таке:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття".

Суд звертає увагу, що зобов`язання в силу частини 1 статті 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У спірних правовідносинах сторони не встановили строку оплати товару в укладеному ними договорі, позивач поставив товар, відповідач прийняв поставлений товар, тому, в силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України, у відповідача виник обов`язок оплатити товар негайно після його прийняття згідно з видатковою накладною, а відповідальність за прострочення виконання такого обов`язку застосовується з наступного дня за днем отримання товару кожною видатковою накладною.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 20 % річних та втрат від інфляції у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та з урахуванням приписів частини 6 статті 232 ГК України, зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 ГПК України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача є арифметично вірним, відтак вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення позивачем факту порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині здійснення не в повному обсязі останнім оплати за поставлений йому товар. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів повної та своєчасної оплати за отриманий відповідно до видаткових накладних № ОТУ-025616 від 10.04.2024, № ОТУ-025753 від 11.04.2024, № ОТУ-025922 від 16.042024, № ОТУ-026625 від 23.04.2024 товар, наявність заборгованості не спростував, заперечень щодо заявлених до нього вимог суду не подав.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Разом з тим, у позовній заяві представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" адвокат Зонов Богдан Станіславович просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" 9 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, та в підтвердження факту надання правової допомоги до матеріалів справи долучено договір № 21 від 14.05.2021, платіжну інструкцію №108238 від 10.10.2024, акт виконаних робіт та звіт (детальний опис виконаних робіт).

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 вказаної статті Кодексу).

За приписами частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Так, згідно з пунктом 1.1 договору про надання правової допомоги № 21 від 14.05.2021 (далі - договір), укладеного між адвокатським бюро "Богдана Зонова" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" (далі - замовник) передбачено, що виконавець за дорученнями замовника бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Пунктом 1.5 цього договору вказано, що безумовне представництво інтересів замовника від імені виконавця за цим договором здійснює адвокат Зонов Б.С.

Розділом 4 договору встановлено порядок розрахунків.

Так, юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1 год./800 грн без ПДВ.

Виконавець надає замовнику рахунок, детальний опис робіт та акт виконаних робіт з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання юридичних послуг за договором, ставок зазначених в пункті 4.1 договору, фактичних витрат виконавця, зазначених в пункті 4.2 договору. У разі відсутності у замовника заперечень з приводу суми оплати він зобов`язується сплатити визначену суму протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту акту виконаних робіт.

Відповідно до акта виконаних робіт та звіту від 30.09.2024 за договором про надання правової допомоги № 21 від 14.05.2021 суд встановив, що адвокатом Зоновим Б.С. було надано, а ТОВ "ОЛГА-ТОРГ" отримано правову допомогу на загальну суму 9 600,00 грн, що складається з консультації, підготовки та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ".

Вказана сума вартості отриманих послуг була оплачена замовником в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 108238 від 01.10.2024.

Вказані докази в сукупності суд вважає достатніми для підтвердження факту надання адвокатом Зоновим Б.С. правничої допомоги у даній справі.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України.

Так, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" не заявляло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за наслідком розгляду судом спору у цій справі.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також доведеності понесених витрат.

Суд, оцінивши докази в підтвердження надання адвокатським борю "Богдана Зонова" правничої допомоги Товариству з обмеженою діяльністю "ОЛГА-ТОРГ" на суму 9 600,00 грн, дійшов висновку, що заявлений розмір правничої допомоги є співмірним та відповідає критерію розумності їх розміру з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, з урахуванням ціни позову та складності справи.

За приписами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що позовні вимоги в даній справі за наслідками розгляду спору задоволено повністю, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 233, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗАРЬ" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 20, кв. 12, код ЄДРПОУ: 43845442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ТОРГ" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, код ЄДРПОУ: 35031638) 91 794,82 грн (дев`яносто одна тисяча сімсот дев`яносто чотири гривні 82 коп.) основної заборгованості, 12 580,86 грн (дванадцять тисяч п`ятсот вісімдесят гривень 86 коп.) пені, 4 226,51 грн (чотири тисячі двісті двадцять шість гривень 51 коп.) інфляційних втрат, 9 574,22 грн (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят чотири гривні 22 коп.) 20 % річних, 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору та 9 600,00 грн (дев`ять тисяч шістсот гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у справі № 907/828/24.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 17.12.2024.

Суддя Д. Є. Мірошниченко