Рішення

від 12.12.2024 по справі 909/958/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/958/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн",

про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 30 097,54 грн, з них: 28 180,65 грн - основний борг, 1916,89 грн - пеня

представники сторін в судове засідання не з`явились

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 30 097,54 грн, з них: 28 180,65 грн - основний борг, 1916,89 грн - пеня.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди №10/01-2024 від 10.01.2024 щодо здійснення орендної плати за користування орендованим майном, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі на суму 28180,65 грн. За прострочення виконання зобов`язання по договору позивач здійснив нарахування пені, яка складає в розмірі 1916,89 грн.

Позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка про доставку електронного листа від 26.11.2024.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Про розгляд справи 12.12.2024 повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка про доставку електронного листа від 26.11.2024. Відзив на позов та будь-яких клопотань по справі не подав.

Відповідно до ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов`язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника позивача та відповідача за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку позовні вимоги задовольнити частково.

Фактичні обставини справи вказують на те, що 10.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" (по договору - орендар/по справі - відповідач) укладено Договір оренди №10/01-2024 (далі - Договір/Договір оренди) відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти в тимчасове платне користування майно - Автозаправний блок-пункт 1 шт. (далі - Об`єкт оренди) строком з 10.01.2024 по 31.12.2024 (п.1.1. Договору).

Передача об`єкта оренди в оформляється двостороннім Актом прийому-передачі об`єкта оренди, який є невід`ємною частиною цього договору (п.2.1 Договору).

Пунктом 3.1. та 3.3. Договору сторони обумовили, що розмір орендної плати, яка підлягає сплаті за користування об`єктом оренди за повний календарний місяць складає у розмірі 4200,00 грн в тому числі ПДВ та сплачується щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця.

Згідно з п. 6.1 та 6.2 Договору, об`єкт оренди передається орендарю в тимчасове платне користування строком до 31.12.2024. Якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору не надійде письмова заява однієї із сторін про перегляд чи припинення його дії, то термін дії договору продовжується на наступний рік.

На виконання умов договору позивач здійснив передачу відповідачу об`єкта оренди.

На підтвердження передання позивачем та перебування у користуванні відповідача орендованого по договору об`єкту позивач надав підписані та скріплені печатками з обох сторін копії Актів №ОУ-0000001 від 30.01.2024 на суму 2980,65 грн, №290224-3 від 29.02.2024 на суму 4200,00 грн, №310324-1 від 31.03.2024 на суму 4200,00 грн, №300424-2 від 30.04.2024 на суму 4200,00 грн, №310524-3 від 31.05.2024 на суму 4200,00 грн, №300624-2 від 30.06.2024 на суму 4200,00 грн, №310724-2 від 31.07.2024 на суму 4200,00 грн. Із актів випливає, що орендна плата за користування відповідачем майном становить 28180,65 грн. Акти підписані без жодних претензій та зауважень.

Відповідач орендну плату у строки визначені договором-не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 28 180,65 грн.

Претензійним листом №б/н від 16.08.2024 позивач звернувся до відповідача із вимогою сплатити заборгованість в розмірі 28 180,65 грн та пеню за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 1916,89 грн.

Однак, відповідач вимоги не виконав, у зв`язку із чим позивач звернувся із позовом до суду.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 30 097,54 грн, з них: 28 180,65 грн - основний борг, 1916,89 грн - пеня.

Із змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Відповідно до ч. 1ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173,174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст.179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі Договору оренди №10/01-2024 від 10.01.2024 , який за правовою природою є договором оренди (найму).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Станом на день ухвалення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості по орендній платі на суму 28 180,65 грн не надав.

Отже, враховуючи, те що доказами наявними в матеріалах справи підтверджено, а відповідачем в свою чергу не спростовано факту невиконання зобов`язання в частині сплати орендної плати в заявленій сумі - вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 28 180,65 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано.

Згідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

В силу ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою з огляду на положення ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які, боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2 Договору сторонами погоджено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання, орендар за кожен день прострочення відповідного платежу сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У поданому розрахунку позивачем за прострочення зобов`язання заявлено пеню в розмірі 1916,89 грн.Суд, здійснивши перевірку нарахування пені (з врахуванням періодів прострочення виконання грошового зобов`язання, які припали на вихідні дні), не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду, прийшов до висновку про невірне нарахування, тому відповідно до здійсненого судом перерахунку сума пені складає1904,32 грн. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.

За приписом статей 76,77,78,79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1,2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема в частині стягнення 30 084,97 грн заборгованості, з яких: 28 180,65 грн - основний борг, 1904,32 грн - пені. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, то відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В позовній заяві позивач зазначив орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.

В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії Договору про надання правової допомоги від 30.08.2024, платіжної інструкції №403 від 09.10.2024 на суму 3000,00 грн, довіреності від 27.08.2024.

Відповідно до п. 4.2 Договору про надання правової допомоги від 30.08.2024, укладеного між позивачем по справі ТзОВ Ойл-Транс та адвокатом Мельником Романом Ярославовичем, сторонами визначено вартість послуг надані у даній справі в розмірі гонорару, яка складає в розмірі 3000,00 грн.

Згідно ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Розглядаючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу суд досліджує та оцінює додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 905/716/20).

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір наданих послуг (гонорару), визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).

За практикою Верховного Суду (пункти 4.12-4.14 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19) під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу не слід прив`язувати до ціни позову. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України та підтверджуються актами приймання виконаних робіт як при мінімальній так і при максимальній сумі позову.

Суд взяв до уваги ту обставину, що спір у цій справі є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Разом з тим, суд встановив, що при розгляді справи адвокатом були надані фактично послуги по підготовці позовної заяви та подання її до суду, подано заяву про участь представника позивача в режимі відеоконференції. В судових засіданнях участі не приймав. Будь-яких інших дій (надання послуг) з приводу розгляду цієї справи представником позивача не вчинялись.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у справі в розмірі 2000,00 грн. В іншій частині понесених позивачем витрат на правову допомогу слід відмовити.

Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.4 вказаного закону при поданні до суду позовних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до заявленої суми заборгованості та з урахуванням ч.3 ст. 4 Закону України Про судовий збір, сплаті підлягав судовий збір в розмірі 2422,00 грн, проте позивач сплатив судовий збір в сумі 3028, 00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №404 від 09.10.2024.Отже, має місце переплата судового збору в розмірі 605,60 грн.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Клопотань про повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 605,60 грн на момент ухвалення судом рішення у справі позивачем не подано. А отже, відсутні правові підстави для повернення позивачу зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 605,60 грн.

Відповідно до п. 2 ч.1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, згідно ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Керуючись 13, 74, 77, 86, 123, 129, 176, 202, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 30 097,54 грн, з них: 28 180,65 грн основний борг, 1916,89 грн пеня - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Констракшн" (участок Щивки, буд.2, с. Поляниця, м. Яремче, 78593, код 35486251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" (вул. Вокзальна, буд. 8, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78405, код 40821172) 30 084,97 грн заборгованості, з яких: 28 180,65 грн - основний борг, 1904,32 грн - пеня, 2 422, 40 грн судового збору та 2 000, 00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.12.2024

Суддя С. М. Кобецька