Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/8389/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/8389/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Будекспорт" (шосе Нікопольське, 55,м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, 50055)

до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (шосе Набережне, 2, м. Київ, 04070)

про стягнення 1 847 267,46 грн.

Представники сторін:

від позивача: Стригунова Г.І. (в режимі відеконференції).

від відповідача: Кузьменко А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест-Будекспорт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" про стягнення 1 847 267,46 грн., а саме 1 825 000,00 грн. основного боргу та 22 267,46 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 52.23-106 від 27.04.2023 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14.08.2024.

Поряд із цим, 22.07.2024 засобами електронного зв`язку від представника позивача надійшла заява б/н від 22.07.2024 про участь у судових засіданнях у справі № 910/8389/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва заяву представника позивача задоволено та постановлено проводити призначене на 14.08.2024 та всі наступні судові засідання у справі № 910/8389/24 в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом".

У підготовчому засіданні 14.08.2024 уповноважений представник позивача брав участь в режимі відеоконференції.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання 14.08.2024 не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про дату, час та місце проведення судового засідання 14.08.2024 відповідно до норм ст. 6 ГПК України відповідач повідомлений належним чином шляхом надсилання копії ухвали суду від 15.07.2024 про відкриття провадження у справі № 910/8389/24 до електронного кабінету останнього, факт отримання якої 16.07.2024 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету товариства.

Про поважні причини неявки в судове засідання 14.08.2024 уповноваженого представника відповідача суд не повідомлено.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання засобами електронного зв`язку від представника позивача 22.07.2024 надійшли письмові пояснення у справі б/н б/д, в яких позивач зазначає про підписання Договору № 52.23-106 від 27.04.2023 року від імені відповідача начальником відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба колії Васьківського Л.А., який діяв на підставі доручення № 06-5/68 від 27.02.2023 року, а також через канцелярію суду 05.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 08/336 від 30.07.2024, з доказами надсилання його копії на адресу позивача, у якому КП "Київпастранс" частково заперечує проти позовних вимог, а саме в частині нарахування та стягнення втрат від інфляції, посилаючись на умови п. 7.3 Договору № 52.23-106 від 27.04.2023 року, яким сторони домовились, що постачальник не вимагатиме сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахування інфляційних витрат у повному розмірі. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/8389/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.09.2024 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті 26.09.2024 року з`явився уповноважений представник відповідача, уповноважений представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 26.09.2024 року суду не надано.

Наразі, від позивача станом на час розгляду справи по суті 26.09.2024 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест-Будекспорт" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд здійснював розгляд даної справи виключно за наявними матеріалами.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.09.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.09.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечував в частині нарахування та стягнення втрат від інфляції та просив відмовити у позові у відповідній частині.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.03.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 27.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будекспорт» (позивач у справі, постачальник за договором) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір №52.23-106 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця шпали дерев`яні просочені тип II А, код 34940000-8 за ДК 021:2015 «Залізничне обладнання (далі - товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Розділами 1-13 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати та поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, вирішення спорів, строк дії договору, оперативно - господарські санкції, антикорупційне застереження, додатки до договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року (включно), але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії цього Договору.

Також сторонами 29.12.2023 року було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою викладено п. 3.1 Договору в новій редакції.

Вказані Договір та Додаткова угода до нього підписані представниками постачальника і покупця та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Умовами пункту 5.3 Договору погоджено, що поставка Товару здійснюється за окремою письмовою заявкою покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах Специфікації (Додаток № 1 до Договору) виходячи з його виробничої необхідності.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Специфікації № 1, яка є додатком № 1 до Договору, сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити шпали дерев`яні просочені тип II А у кількості 2 000 штук за ціною (без ПДВ) 1 125,00 грн. на загальну суму 2 700 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 450 000,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2023 року до Договору сторони зміни кількість товару на 2400 штук вартістю 3 240 000,00 грн. з ПДВ. Та внесли відповідні зміни до Специфікації № 1.

Поставка Товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS -2010 за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 7/9. При цьому транспортування товару проводиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну Договору (п. 5.2 Договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору строк поставки товару: протягом строку дії Договору.

Порядок приймання - передачі товару наведений у Додатку № 3, що є невід`ємною частиною Договору (п.5.5 Договору).

Так, згідно п. 1.9 Порядку приймання - передачі товару (Додаток № 3 до Договору) товар поставляється з такими документами: видаткова накладна на товар; товарно-транспортна накладна на товар; оригінал або копія офіційних документів, які засвідчують якісні, конструктивні, технічні характеристики товару, його походження (копії технічних умов (в тому числі креслення); сертифікатів відповідності; паспортів якості (заводських посвідчень); технічних паспортів (етикеток) з відміткою приймання ВТК (відділом технічного контролю), санітарно-епідеміологічних та гігієнічних висновків, декларацій про відповідність, свідоцтва про визнання ти/або інших відповідних документів передбачених законодавствам для товарів даного виду).

За умовами п. 1.4 Додатку № 3 до Договору передача-приймання товару відбувається на складі покупця за адресою: 02105, м. Київ, аул. Павла Усенка, 7/9.

Уповноважені представники обох сторін перевіряють відповідність товару вимогам Договору. За результатами перевірки уповноважені представники сторін підписують накладну на Товар (п.п.1.4.1 Додатку № 3 до Договору).

Згідно п.п.1.1, 1.2 Додатку № 3 до Договору датою поставки товару за Договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар. Товар поставляється згідно з письмовою заявкою покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації.

Зокрема, в матеріалах справи наявні копії наданих відповідачем згідно спірного Договору заявок на здійснення поставок товару - шпали дерев`яні просочені тип II А, кожна на поставку кількості 300 штук на суму 405 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 67 500,00 грн., а саме: заявка №28/1085 від 23.05.2023 року, заявка №28/1052 від 28.06.2023 року, заявка №28/1177 від 15.08.2023 року, заявка №28/1324 від 25.12.2023 року, заявка №28-05/1423 від 04.03.2024 року, заявка №28-05/1423 від 04.03.2024 року, заявка №28-05/1450 від 25.03.2024 року, заявка №28-05/1450 від 25.03.2024 року.

Право власності товару від постачальника до покупця переходить після передачі Товару та підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар (п.1.5 Додатку № 3 до Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору та заявок відповідача позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Специфікацією № 1 товар - шпали дерев`яні просочені, тип II А, кількістю 2 400 штук на загальну суму 3 240 000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними: №171 від 02.06.2023 року, № 221 від 07.03.2023 року, № 263 від 21.08.2023 року, № 375 від 28.12.2023 року, № 48 від 13.03.2024 року, № 50 від 15.03.2024 року, № 73 від 25.03.2024 року, № 76 від 28.03.2024 року кожна на суму 405 000,00 грн. з ПДВ.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитком печатки позивача та підписами на видатковій накладній представників постачальника ТОВ "Форест-Будекспорт" та покупця - КП «Київпастранс» ВП Служба колії.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Згідно частини другої та третьої статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

За приписами частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару позивачем надані до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних № 188 від 02.06.2023 року, № 237 від 07.07.2023 року, № 280 від 21.08.2023 року, № 400 від 28.12.2023 року, № 57 від 13.03.2024 року, № 60 від 15.03.2024 року, № 83 від 25.03.2024 року, № 89 від 28.03.2024 року, підписаних з боку вантажовідправника - ТОВ «Форест-Будекспорт» та вантажоотримувача - КП «Київпастранс» ВП Служба колії.

При цьому, факт отримання КП «Київпастранс» ВП Служба колії, як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за вказаними товарно - транспортними накладними, засвідчено печаткою та підписом представника відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Договору постачальник гарантує, що якість товару відповідає затвердженим нормам якості для товару даного виду, діючим на дату укладання цього Договору та вимогам Технічної специфікації товару, згідно з Додатком № 2 до цього Договору що є його невід`ємною частиною. Товар повинен відповідати вимогам охорони пращ, екології та пожежної безпеки. Товар повинен бути новим.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1.4.2 п.1.4 Додатку № 3 до Договору у разі виявлення невідповідності товару вимогам Договору, накладна на товар покупцем не підписується, при цьому покупець зобов`язаний в присутності та за підписом уповноваженого представника постачальника, скласти Акт про невідповідність у двох примірниках, в один з примірників обов`язково надати постачальнику. Цей Акт є підставою для усунення дефектів та проведення повторного приймання неприйнятого (згідно з Актом про невідповідність) товару. Постачальник зобов`язаний усунути всі знайдені дефекти протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання Акту про невідповідність. При цьому строк (термін) поставки товару не продовжується.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або Актів про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання умов Договору з боку Комунального підприємства «Київпастранс» відсутні.

За таких обставин суд доходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Комунальному підприємству «Київпастранс», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 3.1 Договору сума цього Договору (ціна Договору) визначається згідно з Специфікацією (Додаток № 1), що є невід`ємною чистиною цього Договору і становить 2 250 000,00 гри. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 450 000,00 грн., разом ціна Договору становить 2 700 000,00 грн. з ПДВ.

Ціна на Товар встановлюється з національній валюті України - гривні (п.3.2 Договору).

За умовами п. 3.3 Договору сума (ціна) цього Договору може бути змінена в бік зменшення за взаємною згодою сторін, шляхом укладання відповідної додаткової угоди до цього Договору, у випадках передбачених законодавством України.

В матеріалах справи наявна укладена між сторонами Додаткова угода № 1 від 29.12.2023 року, якою пункт 3.1 викладено в новій редакції: «п. 3.1 Сума цього Договору (ціна Договору) визначається згідно з Специфікацією (Додаток № 1), що є невід`ємною чистиною цього Договору і становить 2 700 000,00 гри. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 540 000,00 грн., разом ціна Договору становить 3 240 000,00 грн. з ПДВ.»

Відповідно до пункту 1 Специфікації №1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 29.12.2023 року) загальна вартість товару складає 3 240 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахувати грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати підписання Покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

В свою чергу судом встановлено, що позивачем були виставлені відповідачу рахунки - фактури для оплати товару за Договором, а саме: № 188 від 02.06.2023 року, № 237 від 07.07.2023 року, № 280 від 21.08.2023 року, № 400 від 28.12.2023 року, № 57 від 13.03.2024 року, № 60 від 15.03.2024 року, № 83 від 25.03.2024 року, № 89 від 28.03.2024 року, копії яких наявні в матеріалах справи, кожен на суму 405 000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, на виконання вимог пункту 4.1 Договору відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару на загальну суму 1 415 000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій: від 16.10.2023 року №СК000414/1 на суму 215 000,00 грн., від 14.12.2023 року №СК000729/5 на суму 190 000,00 грн., від 20.12.2023 року №СК000700/6 на суму 300 000,00 грн., від 25.12.2023 року №СК000759/4 на суму 300 000,00 грн., від 17.01.2024 року №СК000020/5 на суму 210 000,00 грн., від 02.02.2024 року №СК000020/17 на суму 200 000,00 грн., що містяться в матеріалах справи.

Тобто, матеріалами справи та позивачем підтверджується, а також не заперечується відповідачем, що останнім обов`язок щодо оплати вартості поставленого товару був виконаний частково на суму 1 415 000,00 грн., у зв`язку з чим залишок неоплаченого товару становить 1 825 000,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо повної оплати за отриманий товар, позивач звернувся до КП «Київпастранс» з претензією № 344/28 від 28.05.2024 року щодо сплати вартості поставленого товару за Договором № 52.23-106 від 27.04.2023 року, копія якої наявна в матеріалах справи та відповідно до якої вимагав сплатити основну заборгованість у розмірі 1 825 000,00 грн.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення в цінний лист від 28.05.2024 року, фіскального чеку від 28.05.2024 року, накладної № 5002706242687 від 28.05.2024 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 5002706242687, згідно якого претензія вручена адресату 31.05.2024 року.

Проте, вказана претензія залишена КП «Київпастранс» без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідач свої зобов`язання щодо належного виконання обов`язку зі сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Форест-Будекспорт" грошових коштів за отриманий товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у Комунального підприємства «Київпастранс» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 1 825 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 52.23-106 від 27.04.2023 року та додаткової угоди до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру основної заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, позаяк у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує виключно проти позовних вимог в частині стягнення втрат від інфляції, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 825 000,00 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Згідно п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

Відповідно до пункту 7.3 Договору сторони домовились, що покупцем не відшкодовуються постачальнику неустойка (штраф, пеня). Сторони домовились, що покупцем не відшкодовуються постачальнику збитки. Сторони встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов`язання КП «Київпастранс» у розмірі 0 (нуль) процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Сторони домовились, що постачальник не вимагатиме сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого товару за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 22 267,46 грн. втрат від інфляції за період серпень 2023 року - травень 2024 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк у поданому відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення витрат від інфляції в цілому, посилаючись на неправомірність їх нарахування всупереч умовам п. 7.3 Договору, яким, як наголошує відповідач, сторони визначили інший розмір інфляційних втрат, ніж передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Поряд із цим приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 914/235/19.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В свою чергу, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 914/479/19, вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною другою статті 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.

Таким чином, враховуючи покладений на відповідача обов`язок виконання грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем та прийнятого за Договором товару, а також правову природу передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України нарахувань, які виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору, за висновками суду умови Договору, передбачені у пункті 7.3, порушують права позивача як постачальника та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та охоронюваними законом інтересами сторін Договору. Натомість, завдяки наведеним умовам Договору відповідач всупереч вимогам закону, а саме частини другої статті 625 ЦК України, звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як частиною третьою статті 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

Відтак, суд наголошує, що правовою нормою статті 625 ЦК України не визначено право сторін обмежувати нарахування втрат від інфляції, позаяк не передбачено право забороняти та не застосовувати приписи закону, у зв`язку з чим заперечення відповідача проти позовних вимог в частині нарахування та стягнення втрат від інфляції судом до уваги не приймаються.

Так, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 267,46 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (шосе Набережне, 2, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Будекспорт" (шосе Нікопольське, 55,м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, 50055; код ЄДРПОУ 36876283) 1 825 000,00 грн. (один мільйон вісімсот двадцять п`ять тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 22 267,46 грн. (двадцять дві тисячі двісті шістдесят сім грн. 46 коп.) втрат від інфляції та 27 709,01 грн. (двадцять сім тисяч сімсот дев`ять грн. 01 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 13 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон