Рішення

від 16.12.2024 по справі 910/10179/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2024Справа № 910/10179/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Бердника Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; ідентифікаційний код 00032129)

про стягнення 74 194,03 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Бердник Сергій Анатолійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" про повернення надмірно стягнутих коштів у розмірі 74 194,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.

02.09.2024 засобами поштового зв`язку від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

27.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

01.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив аналогічного змісту.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" та фізичною особою - підприємцем Бердником Сергієм Анатолійовичем був укладений кредитний договір №103.10-10-490-М/КД (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого банк зобов`язується надати на умовах кредитного договору, а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені кредитним договором строки, кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 кредитного договору кредит надається одноразово у розмірі 245 000 грн з остаточним терміном повернення не пізніше 27 жовтня 2022 року.

Процентна ставка є фіксованою та нараховується і сплачується в розмірі 26% річних (п. 3.4.1 кредитного договору).

Згідно з п. 3.17 кредитного договору виконання зобов`язання позичальником та погашення заборгованості за цим договором здійснюється в такій послідовності (черговості):

- сплата несплачених своєчасно процентів за користування кредитом (у випадку, якщо прострочення буде мати місце);

- сплата несплаченої своєчасно частини основної суми боргу (у випадку, якщо прострочення буде мати місце);

- сплата строкових нарахованих процентів за користування кредитом;

- сплата пені за непогашення у строк процентів за користування кредитом (якщо непогашення буде мати місце);

- сплата інших платежів та/або штрафних санкцій, що будуть належати до сплати відповідно до умов цього договору;

- сплата строкової частини основної суми боргу.

Відповідно до пунктів 4.2.1, 4.3.1 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Позичальник зобов`язується належним чином виконувати всі умови кредитного договору.

Договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.6 кредитного договору).

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати процентів, 26.05.2023 банк звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі №912/1127/23 стягнуто з фізичної особи-підприємця Бердника Сергія Анатолійовича на користь банку 183 652,52 грн заборгованості за простроченим основним боргом та 59 392,66 грн заборгованості за простроченими процентами, нарахованими станом на 09.05.2023, а також 3 645,51 грн судового збору.

На виконання рішення суду Господарським судом Кіровоградської області 28.08.2023 видано наказ про примусове виконання рішення.

11 вересня 2023 року позивач звернувся до банку із письмовою пропозицією щодо відстрочення пред`явлення виконавчого документу до примусового виконанння, зобов`язавшись щомісяця погашати борг за Кредитним договором частинами у розмірі 30 000 грн до повного його погашення.

Листом від 04.10.2023 №55/5.4-02/64200/2023 банк надав відповідь позивачу про те, що не заперечує проти відстрочення пред`явлення до примусового виконання виконавчого документу у справі №912/1127/23 на термін до 01 травня 2024 року, з щомісячним графіком погашення боргу.

На виконання вищевказаної домовленості позивач у період з 31.01.2023 по 30.04.2024 вніс грошові кошти у розмірі 87 000,00 грн готівкою через касу банку на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий за кредитним договором та зазначений у п. 3.6 Кредитного договору, з призначенням платежу: «Погашення кредиту №103.10-10-490-М/КД від 28.10.2021 року»

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т.В. відкрито виконавче провадження 74883649 в рамках якого з Бердника С.А. було стягнуто на користь відповідача повну суму за судовим наказом, виданим в рамках судової справи №912/1127/23 у загальному розмірі 246690,69 грн.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 87000,00 грн за винятком тих, що передбачені ст. 625 ЦК України у наслідок затримання виконання судового наказу Господарського суду Кіровоградської області №912/1127/23.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 74 194,03 грн добровільно сплачених грошових коштів на виконання судового наказу за винятком 6 183,55 грн інфляційного збільшення та 6 622,42 грн 4% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення даного позову, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати своїм клієнтам, зокрема, поточні рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Водночас за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частина 1 статті 1066, частини 1, 2 статті 1067 Цивільного кодексу України).

Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч. 4 ст. 1068 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Обставини щодо наявності простроченого грошового зобов`язання позивача з повернення суми кредиту встановлено судовим рішенням у справі №912/1127/23, а тому такі обставини повторному доказуванню не підлягають.

Так, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.07.2023 у справі №912/1127/23 стягнуто з фізичної особи-підприємця Бердника Сергія Анатолійовича на користь банку 183 652,52 грн заборгованості за простроченим основним боргом та 59 392,66 грн заборгованості за простроченими процентами, нарахованими станом на 09.05.2023, а також 3 645,51 грн судового збору.

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не заперечується, що сторони дійшли згоди щодо розстрочення оплати заборгованості вже за судовим наказом, виданим в рамках судової справи №912/1127/23.

Судом встановлено, що відповідно до платіжних інструкцій ОСОБА_1 протягом 2023 та 2024 року сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 87000,00 грн, що є частковим добровільним виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі №912/1127/23 від 25.08.2023 року.

Водночас, відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьовою Т.В. відкрито виконавче провадження № 74883649, в рамках якого з Бердника С.А. було стягнуто на користь відповідача повну суму за судовим наказом, виданим в рамках судової справи №912/1127/23, у загальному розмірі 246 690,69 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснювалося добровільне виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі №912/1127/23 від 25.08.2023 року, зокрема, останнім у період з 31.01.2023 по 30.04.2024 внесено грошові кошти у розмірі 87 000,00 грн готівкою через касу банку на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий за кредитним договором та зазначений у п. 3.6 Кредитного договору, з призначенням платежу: «Погашення кредиту №103.10-10-490-М/КД від 28.10.2021 року».

За таких обставин, беручи до уваги завдання господарського судочинства та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України, якими є справедливість, добросовісність, розумність, суд дійшов висновку про те, що стягнення з позивача в рамках виконавчого провадження № 74883649 суми боргу (з урахуванням часткових погашень), є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки з установлених судом обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягало в простроченні виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

Зважаючи на викладені вище обставини, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бердника Сергія Анатолійовича підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 87000,00 грн за винятком тих, що передбачені ст. 625 ЦК України у наслідок затримання виконання судового наказу Господарського суду Кіровоградської області №912/1127/23.

Зокрема, пред`являючи до виконання судовий наказ Господарського суду Кіровоградської області №912/1127/23 відповідач мав би додатково право на отримання інфляційних втрат та 3% річних, однак, виключно з урахуванням часткової оплати Бердником С.А. коштів на виконання вказаного вище судового наказу.

Так, відповідно до розрахунку позивача сума інфляційних втрат становить 6 183,55 грн та сума 3% річних - 6 622,42 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок є правильним.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бердника Сергія Анатолійовича про стягнення з Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" надмірно стягнутих коштів у розмірі 74 194,03 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, суд критично оцінює твердження банку про те, що останній правомірно скерував отримані від приватного виконавця грошові кошти на повне погашення залишку основного боргу за кредитом (183 652,52 грн), залишку процентів, нарахованих на прострочену суму кредиту (25 398,25 грн) та відшкодування судового збору (3 645,51 грн), оскільки дане твердження суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, а відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зауважила на тому, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відтак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/23028/17, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13 та від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Отже, зважаючи на вищенаведені приписи чинного законодавства, які обмежують нарахування відсотків, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, обґрунтованим є нарахування відсотків лише до дати реалізації банком свого права на дострокове повернення кредиту.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; ідентифікаційний код 00032129) на користь Фізичної особи-підприємця Бердника Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 74 194 (сімдесят чотири тисячі сто дев`яносто чотири) грн 03 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.12.2024

Суддя І.О. Андреїшина