Рішення

від 10.12.2024 по справі 910/10762/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2024Справа № 910/10762/24За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консенсус медіа»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про визнання трудових відносин припиненими

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консенсус медіа» (надалі - відповідач), у якому просить суд: визнати трудові відносини позивача з відповідачем припиненими з 18.07.2024, у зв`язку зі звільненням позивача із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України із внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.43 Конституції України, ст.38 Кодексу законів про працю України, ст.29, 30, 32, 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст.16, 99 Цивільного кодексу України, ст.9, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», обґрунтовані бездіяльністю учасника відповідача щодо вирішення питання про звільнення позивача з посади директора за власним бажанням, що є порушенням його прав на припинення трудових відносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

13.09.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/10762/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.10.2024.

27.09.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов за підписом ОСОБА_1 , як директора товариства, в якому останній не заперечує проти задоволення позову.

04.10.2024 від фізичної особи-підприємця Малишева Д.Є., вказаного представником позивача надійшли відповіді на відзив.

У підготовче засідання 16.10.2024 з`явився позивач, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів. Також суд протокольною ухвалою в порядку ст. 74 ГПК України витребував у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації копію реєстраційної справи відповідача. Крім цього суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до участі в справі в якості третьої особи. Також суд протокольною ухвалою, за власною ініціативою, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (надалі - третя особа).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 повернуто ОСОБА_3 подані 04.10.2024 відповіді на відзив, з підстав наведених в ухвалі та відкладено підготовче засідання на 13.11.2024.

24.10.2024 від позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази направлення третій особі копії позовної заяви і доданих до неї документів.

05.11.2024 від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла копія реєстраційної справи відповідача.

У підготовче засідання 13.11.2024 з`явився позивач, представник відповідача та третя особа в засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялися належним чином.

Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2024.

20.11.2024 від позивача надійшло клопотання про уповноваження його подати рішення суду в даній справі державному реєстратору.

У судове засідання 10.12.2024 представники сторін та третя особа не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка учасників справи та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Консенсус медіа» (відповідач), яке оформлено протоколом №1 від 19.12.2016, було вирішено, зокрема, обрати директором товариства ОСОБА_1 (позивача).

Згідно відомостей з реєстраційної справи відповідача та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним учасником відповідача є ОСОБА_2 (третя особа), розмір частки засновника (учасника): 100%.

Керівником (директором) відповідача станом на момент розгляду справи згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є позивач.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснює свою діяльність на підставі статуту, затвердженого рішенням загальних зборів учасників, що оформлене протоколом №1/2018 від 15.05.2018 (надалі - статут).

Відповідно до п.7.1. статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Згідно п.п.7.4.3. статуту до виключної компетенції зборів товариства належить, зокрема, створення та відкликання виконавчого органу товариства.

У пункті 7.9. статуту передбачено, що про проведення загальних зборів учасників товариства учасники повідомляються письмово з зазначенням часу, місце проведення загальних зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів учасників. Учасники товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше, як за 25 днів до почату загальних зборів.

Відповідно до п.7.11. статуту виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є директор.

Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм до компетенції директора (п.7.12. статуту).

Як зазначає позивач, 03.07.2024 він направив засобами поштового зв`язку на адресу учасника - третьої особи заяву від 01.07.2024 про звільнення позивача з посади директора відповідача з 18.07.2024 за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України та повідомлення про скликання загальних зборів учасників на 05.08.2024 о 13 год 00 хв за адресою: місто Київ, бульвар Миколи Міхновського, будинок 14-16, із порядком денним зборів.

Позивач зазначає, що скликані ним на 05.08.2024 загальні збори учасників відповідача не відбулися, в зв`язку з неявкою єдиного учасника відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що питання про звільнення директора товариства може бути вирішено виключно загальними зборами цієї юридичної особи, тоді як не прийняття загальними зборами учасників відповідного рішення порушує права позивача на працю та припинення трудових відносин.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт "г" частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину п`яту статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18).

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п.7.11. статуту відповідача виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є директор.

Частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічне положення закріплено в п. 7.1. статуту відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно із ч.1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Судом встановлено, що позивач 19.12.2016 був обраний на посаду директора відповідача та перебуває на ній і на даний час, матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем трудового договору (контракту).

Так, позовні вимоги в даній справі спрямовані на припинення трудових правовідносин, які існують між директором та товариством.

Як було зазначено вище, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення (ч.4 ст.32 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

У пункті 7.9. статуту передбачено, що про проведення загальних зборів учасників товариства учасники повідомляються письмово з зазначенням часу, місце проведення загальних зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів учасників. Учасники товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше, як за 25 днів до почату загальних зборів.

Отже, чинним законодавством та статутом визначено право директора як одноосібного виконавчого органу скликати загальні збори товариства шляхом надсилання повідомлення про це учаснику товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

При цьому директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити учасника товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.

Проте, як убачається з матеріалів справи позивачем лише 19.07.2024 було направлено засобами поштового зв`язку на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 заяву про звільнення позивача та повідомлення від 18.07.2024 про збори, що підтверджується описом вкладення в цінний лист №030260180138 з відтиском календарного штемпеля поштового відділення та копією накладної АТ «Укрпошта» від 19.07.2024 за таким же номером (т.1, а.с.43).

Тобто, позивачем повідомлення про скликання загальних зборів учасників відповідача на 05.08.2024 було направлено лише 19.07.2024, що є меншим ніж за 30 днів (лише за 17 днів) до дати їх проведення та, відповідно, суперечить визначеному законом та статутом порядку.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем як директором товариства, не дотримано порядку скликання загальних зборів учасників відповідача та не належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки позивачем не забезпечено учаснику товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного та відповідно прийняти участь у таких зборах.

При цьому суд не бере до уваги пояснення відповідача викладені у відзиві відносно того, що товариства не заперечує стосовно позовних вимог, оскільки такий відзив від імені відповідача підписано самим позивачем, як директором товариства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене вище, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.12.2024.

Суддя Я.А.Карабань