Рішення

від 10.12.2024 по справі 910/9916/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2024Справа № 910/9916/24

За позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва (м. Київ) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" (м. Київ)

про стягнення 10 188 044,55 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Кузьміна К.Г.

від позивача: Павлов Р.В.

від відповідача: Кузьмічов О.Д.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" про стягнення 10 188 044,55 грн до бюджету міста Києва на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Позов мотивовано тим, що ТОВ "Буйфіш Холдінгс", без достатньої правової підстави за рахунок власника (територіальної громади столиці) зберігає у себе кошти, які мав сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури столиці на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9916/24. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 01.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у зв`язку з відрядженням та відпусткою судді Ващенко Т.М., підготовче засідання призначено на 17.10.2024.

19.09.2024 відповідачем в підсистемі "Електронний суд" сформовано заяву про продовження процесуального строку для подання відзиву.

01.10.2024 через канцелярію суду відповідач подав письмові пояснення, в яких проти позову заперечував, мотивуючи тим, що заборгованість за договором сплачено в повному обсязі.

14.10.2024 позивач подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 27.08.2021 за №ІУ123210819902 видано сертифікат про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта за проєктом "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва І черга будівництва". Департаментом здійснено розрахунок, а Печерською окружною прокуратурою міста Києва подано до суду позов про стягнення пайової участі, нарахованої на різницю площ, а саме: між загальною площею збудованого і введеного в експлуатацію об`єкта (39 858,30 кв. м) та площею частини об`єкта будівництва за яку вирішено питання пайової участі згідно з Договором пайової участі від 26.12.2014 № 191 (19 630,28 кв. м).

15.10.2024 від відповідача через канцелярію суду надійшов письмовий відзив та клопотання про поновлення строку для його подання.

У письмовому відзиві відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/16045/19 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету заборгованість у розмірі 843 100 грн. 98 коп., пеню у сумі 153444 грн 38 коп. та інфляційні втрати у розмірі 35056 грн 90 коп. У відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2020), пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. За змістом пункту 3.1. договору сторонами погоджено, що залишок пайового внеску сплачується відповідачем на спеціальний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/16045/19 Відповідачем сплачено заборгованість за Договором.

15.10.2024 прокурор подав до суду заперечення на письмові пояснення відповідача, в яких позов підтримав та зазначив, що Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено розрахунок пайового внеску, що підлягає сплаті виходячи з усієї площі І черги (1, 2, 3, 4 пускові комплекси) з відрахуванням площ, за які вирішено питання пайової участі згідно з Договором від 26.12.2014 №191 (1, 2 пускові комплекси І черги). Водночас, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) неодноразово звертався до ТОВ "Буйфіш Холдінгс" з вимогами щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, в яких наголошував, що для проведення розрахунку уточненого розміру пайового внеску товариству необхідно надати до Департаменту дані технічної інвентаризації об`єкту, зокрема технічний паспорт об`єкта або довідку щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди (із обов`язковим визначенням загальної площі збудованого об`єкту).

17.10.2024 через канцелярію суду відповідач подав письмові заперечення на заперечення позивача, у яких вказав, що відповідно до п. 3.5 договору будь-які уточнення розміру пайового внеску після збільшення площі об`єкта можуть бути здійснені лише за наявності відповідної додаткової угоди, яку позивач не ініціював. Відповідно до умов договору № 191 від 26.12.2014, будь-які уточнення розміру пайового внеску після збільшення площі об`єкту могли бути здійснені лише за наявності додаткової угоди між сторонами. Така угода між сторонами не укладалася, а відтак відсутні правові підстави для стягнення додаткових коштів.

У судовому засіданні 17.10.2024 розглянуто клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частина 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України визначає, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У той же час, згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

З огляду на те, що відповідачем вчинено процесуальну дію та подано відзив на позов, суд, враховуючи наведені відповідачем обставини, вважає за можливе поновити відповідачу пропущений строк на подання відзиву.

17.10.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 07.11.2024.

24.10.2024 відповідач подав письмовий відзив на заперечення Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради.

28.10.2024 через підсистему "Електронний суд" Заступником керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва подано письмову відповідь на відзив.

07.11.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.11.2024.

21.11.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 05.12.2024.

05.12.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 10.12.2024.

У судовому засіданні 10.12.2024 представник позивача та прокурор підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.12.2024 проти позову заперечував з підстав, наведених у письмовому відзиві.

10.12.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Пунктом 5 частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплені повноваження виконавчих органів міських рад щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з підпунктом 1 пункту "б" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснення контролю за дотриманням зобов`язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності віднесено до повноважень виконавчих органів міської ради.

Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (далі також - Порядок), передбачено, що в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Крім того, пунктом 4.1 Порядку визначено, що замовники зобов`язані звернутися із заявою про визначення розміру пайової участі саме до Департаменту.

На підставі наведеного слід дійти висновку, що органом, уповноважених на виконання функцій контролю за дотриманням законодавства у даному випадку є Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.

Як наголошував прокурор, інтерес держави полягає у необхідності відшкодування коштів пайової участі на користь місцевого бюджету замовником будівництва об`єкту, який ухиляється від виконання вимог законодавства, що призвело до набуття відповідачем майна (грошових коштів) та їх збереження без належної правової підстави.

Прокурором на доведення порушення інтересів держави наголошено, що Департамент економіки та інвестицій КМДА, звертався до відповідача 21.03.2024 та 07.06.2024 з відповідною вимогою щодо необхідності сплати коштів пайової участі в даному випадку.

Печерська окружна прокуратура міста Києва зверталась до Департаменту (листи від 20.03.2024 № 57-2286вих-24, від 25.06.2024 № 57-5089вих-24) із запитом щодо необхідності вжиття дієвих заходів, спрямованих на стягнення коштів належної до сплати пайової участі в даному випадку.

Тобто, незважаючи на той факт, що уповноваженому органу було відомо про вказані порушення упродовж тривалого часу, дієвих та належних заходів, у тому числі цивільно-правового характеру, спрямованих на стягнення коштів пайової участі, Департаментом не вжито.

Таким чином, Департамент, будучи обізнаним про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжив достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів територіальної громади.

Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо стягнення коштів пайової участі, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.

Вказане свідчить про нездійснення Департаментом повноважень із захисту державних інтересів, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Заступником керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо вирішення спору по суті.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

У цій справі судом встановлено, що Державною архітектурною-будівельною інспекцією України замовнику будівництва - ТОВ "Буйфіш Холдінгс" 22.07.2014 видано дозвіл № ІУ 115142030157 на виконання будівельних робіт для будівництва об`єкту: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва".

Тож станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 Закону № 3038-VI у вказаній редакції).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ч. 5).

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону (ч. 7).

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

Отже, безпосередньо нормами законодавства (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок замовників будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та перерахування до відповідного місцевого бюджету розміру внеску пайової участі, визначеного договором.

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у вказаній редакції) вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

Істотними умовами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) правовідносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України встановлює, що господарські зобов`язання можуть, зокрема, виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких які йому не суперечать.

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів даної справи, 26.12.2014 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" (далі - забудовник) укладено договір № 191 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв`язку з будівництвом житлово-офісного комплексу з об`єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва, а саме:

- 1 п.к. І черга: житлові секції № 1 та № 2 (загальна площа квартир - 6372,87 кв.м.) з вбудованими нежитловими приміщеннями загальною площею 643,42 кв.м. (в т.ч. інтернет-кафе - 300,21 кв.м., магазин продовольчих товарів - 147,67 кв.м., приймальний пункт хімчистки - 93,79 кв.м., аптека - 101,75 кв.м.) з гостьовою автостоянкою на 15 машиномісць загальною площею 187,50 кв.м., та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 кв.м., трансформаторної підстанції загальною площею 61,20 кв.м. та котельні площею 111, 70 кв.м.;

- 2 п.к. І черга: житлові секції № 3, № 4 та № 5 (загальна площа квартир - 8200,68 кв.м.) з гостьовою автостоянкою на 25 машиномісць загальною площею 312,50 та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 кв.м..

Відповідно до п. 1.3. договору, розмір пайового внеску згідно з розрахунками 1.1, 1.2.1, 1.2.2., 1.2.3., , 1.2.4., 1.3, 2.1. та 2.2. від 26.12.2014 становить 5356,12 тис. грн., в т.ч. за 1 п.к. І черги - 2548,48 тис. грн, за 2 п.к. І черги - 2807, 64 тис. грн. та підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та техніко-економічних показників об`єктів, визначеного в п. 1.1. цього договору. Дані розрахунки є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.1. договору, забудовник зобов`язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 5356,12 тис. грн (без ПДВ), в т. ч. за 1 п.к. І черги - 2548,48 тис. грн, за 2 п.к. І черги - 2807, 64 тис. грн на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1. цього договору, за наступним графіком:

- за І пусковий комплекс у сумі 2548,48 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року по вересень 2016 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об`єкта будівництва;

- за ІІ пусковий комплекс у сумі 2807,64 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року по вересень 2017 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об`єкта будівництва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, наведеними у п. 3.1. договору.

15.12.2016 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" (далі - забудовник) укладено додаткову угоду № 1 до договору пайової участі № 191 від 26.12.2014, якою встановлено, що зобов`язання забудовника по сплаті пайової участі згідно умов договору від 26.12.2014 № 191 станом на 30.11.2016 (дата прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку рішення про перенесення строку оплати пайової участі) згідно з розрахунком від 12.12.2016, який є невід`ємною частиною цієї угоди, складає заборгованість - 6412,69 тис. грн (без ПДВ) (в т.ч. пеня - 805, 85 тис.грн), залишок пайової участі - 1373,40 тис. грн (без ПДВ).

Відповідно до рішення постійної комісії Київради з питань бюджету та соціального-економічного розвитку від 30.11.2016 (протокол № 46/59) забудовник зобов`язується сплатити заборгованість за 1 та 2 пускові комплекси І черги у сумі 6412,69 тис. грн (без ПДВ) (в т.ч. пеня - 805,85 тис. грн) та залишок пайової участі за 2 пусковий комплекс І черги у сумі 1373,40 тис. грн (без ПДВ) в термін до 28.12.2017 включно, але не пізніше введення об`єкта будівництва в експлуатацію (або відповідної частини), на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, наведеними у п. 2 додаткової угоди.

Крім того, 31.01.2018 Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" (далі - забудовник) укладено додаткову угоду № 2 до договору пайової участі № 191 від 26.12.2014, якою встановлено, що зобов`язання забудовника по сплаті пайової участі згідно умов договору від 26.12.2014 № 191 (зі змінами) станом на 18.12.2017 (дата прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку рішення про перенесення строку оплати пайової участі) згідно з розрахунком від 18.01.2018, який є невід`ємною частиною цієї угоди, складає заборгованість - 5 946 063,20 грн (без ПДВ), залишок пайової участі - 1 603 847,24 грн (без ПДВ).

Відповідно до рішення постійної комісії Київради з питань бюджету та соціального-економічного розвитку від 18.12.2017 (протокол № 45/107) забудовник зобов`язується сплатити заборгованість за 1 та 2 пускові комплекси І черги у сумі 5 946 063,20 грн (без ПДВ) та залишок пайової участі за 2 пусковий комплекс І черги у сумі 1 603 847,24 грн (без ПДВ) в термін до 31.12.2018 включно, але не пізніше введення об`єкта будівництва в експлуатацію (або відповідної частини), на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами наведеними у п. 2 додаткової угоди.

Таким чином, аналіз чинного законодавства (станом на момент виникнення спірних правовідносин) та умови укладеного між сторонами Договору про пайову участь прямо передбачають обов`язок Замовника перерахувати кошти пайової участі в повному обсязі у строк до введення в експлуатацію об`єкта будівництва на бюджетний рахунок, з якого (обов`язку) випливає відповідне господарське зобов`язання за Договором.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За твердженням позивача, згідно з експертним звітом, на підставі якого здійснено розрахунок розміру пайового внеску до Договору пайової участі № 191 від 26.12.2014, щодо розгляду проектної документації за проєктом, затвердженим Державним підприємством "Спеціалізована державна експертна організація - центральна служба української державної будівельної експертизи" 23.05.2014 № 00-0275-14/ЦБ, площа житлового будинку 1 та 2 пускових комплексів І черги складає 19 630,28 кв.м.

27.08.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України замовнику будівництва - ТОВ "Буйфіш Холдінгс", видано сертифікат № ІУ 123210819902 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за проєктом "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами соціальнопобутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва І черга будівництва".

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що відповідно до інформації, наведеної у зазначеному сертифікаті площа збудованого об`єкту становить 39858,3 кв.м., що є більшою та значно відрізняється від площі, за яку Забудовником вирішено питання пайової участі згідно з Договором пайової участі №191 від 26.12.2014, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

За твердженням прокуратури, Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено розрахунок пайового внеску, що підлягає сплаті виходячи з усієї площі І черги (1, 2, 3, 4 пускові комплекси) з відрахуванням площ, за які вирішено питання пайової участі згідно з Договором від 26.12.2014 №191 (1, 2 пускові комплекси І черги).

За змістом позову, Департамент економіки та інвестицій КМДА звертався до відповідача 21.03.2024 та 07.06.2024 з відповідною вимогою щодо необхідності сплати коштів пайової участі.

Відповідач, заперечуючи проти позову, наголошував, що він свої зобов`язання за договором № 191 від 26.12.2014 в частині сплати пайового внеску виконав у повному обсязі, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/16045/19.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/16045/19 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету заборгованість у розмірі 843 100 грн. 98 коп., пеню у сумі 153 444 грн 38 коп. та інфляційні втрати у розмірі 35 056 грн 90 коп.

Відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/16045/19 виконав у повному обсязі, що не заперечується всіма учасниками справи.

Водночас обґрунтовуючи наявність безпідставного збереження відповідачем коштів пайової участі та наявність підстав для їх стягнення в судовому порядку на підставі ст. 1212 ЦК України, прокурор посилається на сертифікат № ІУ 123210819902 від 27.08.2021.

Проте зі змісту сертифікату від 27.08.2021 за № ІУ 123210819902 вбачається наявність підстави для звільнення відповідача від сплати пайової участі - пункт 13 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019.

Встановлюючи обставини виникнення у відповідача обов`язку зі сплати пайового внеску в силу Закону та наявність підстав для його стягнення на підставі ст. 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.

20.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пунктом 13 якого статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено. Вказаний Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 10-13 розділу І цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2020 року.

Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Водночас, прокурор здійснюючи розрахунок суми пайового внеску як безпідставно збережених коштів застосовує ставку опосередкованої вартості спорудження житла відсоток 2% (розрахунок пайової участі станом на 03.07.2024).

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, врахувавши наведені приписи чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зроблено висновки щодо правозастосування положень Закону №3038-VI та Закону № 132-IX, які зводяться до того, що якщо договір про сплату пайової участі було укладено до 01.01.2020, то такий правочин є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання (пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX).

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки в законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Суд звертає увагу на те, що відповідач виконав свої зобов`язання за договором №191 від 26.12.2014 у частині сплати коштів пайової участі в розмірі, погодженому сторонами.

Щодо доводів сторін про обов`язковість умов договору та обов`язок Замовника сплатити пайовий внесок, суд зазначає таке.

Обов`язковість договору для виконання сторонами встановлено статтею 629 Цивільного кодексу України. Зміст статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання.

Як зазначалось вище, сам Договір укладено сторонами на виконання імперативних вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз чинного законодавства (станом на момент виникнення спірних правовідносин) та умови укладеного між сторонами Договору про пайову участь прямо передбачають обов`язок Замовника перерахувати кошти пайової участі в повному обсязі у строк до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з якого (обов`язку) випливає відповідне господарське зобов`язання за Договором.

Укладеним між сторонами Договором передбачено, що розмір пайового внеску може бути уточнений після надання фактичних даних технічної інвентаризації (п. 1.3 Договору). Однак, такі зміни можуть бути затверджені лише за наявності додаткової угоди (п. 6.1 Договору). За умовами п.10.2 Договору проекти додаткових угод готує Департамент економіки та інвестицій та надсилає Забудовнику листом у двох примірниках.

При цьому зміст п. 1.3. Договору передбачає саме право, а не обов`язок сторін, уточнити розмір пайового внеску після надання фактичних даних технічної інвентаризації.

Передумовою для реалізації такого права є укладення відповідної додаткової угоди, що встановлено в п. 6.1. Договору.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку із збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачених у п. 3.4. цього Договору, забудовник укладає із Департаментом економіки та інвестицій додаткову угоду до цього договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти.

Проте сторонами не надано до матеріалів справи доказів укладення між позивачем та відповідачем відповідної додаткової угоди до Договору, у той час коли зобов`язання зі сплати суми пайового внеску, визначеного умовами Договору від 26.12.2014, відповідачем виконано в повному обсязі.

Оскільки пайові внески сплачені відповідачем у повному обсязі в розмірі, встановленому укладеним правочином, який є обов`язковим до виконання сторонами, у цій частині зобов`язання відповідача за договором № 191 від 26.12.2014 є припиненими внаслідок їх виконання, проведеного належним чином, відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, не навів норми закону та не обґрунтував правових підстав для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на підставі встановленого Законом порядку розрахунку з 01 січня 2020 року.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України та, відповідно, відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів на підставі означеної норми.

Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тлумачення змісту вказаних статей свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на викладене вище та встановлені фактичні обставини справи, судом надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах. При цьому інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують встановлених при розгляді даної справи обставин, не змінюють висновків суду та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на прокуратуру, за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.12.2024.

Суддя Т.М. Ващенко