Рішення

від 17.12.2024 по справі 910/12695/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2024Справа № 910/12695/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Корпорації «Енергоресурс-Інвест» (вул.Зелена, буд.131, м.Львів, Львівська обл., 79035; ідентифікаційний код 30336890)

до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (вул.Михайла Омеляновича-Павленка, буд.4/6 м.Київ, 01010; ідентифікаційний код 23527052)

про стягнення 1 340 671,03 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація «Енергоресурс-Інвест» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про стягнення 1 340 671,03 грн, з яких 893 921,46 грн заборгованості, 372 159,02 грн інфляційних втрат та 74 590,55 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого за договором поставки № 763/з від 27.10.2020 товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

22.10.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

11.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що надані позивачем докази не в повній мірі підтверджують заявлену позивачем суму боргу. Крім того відповідач вказує на те, що невиконання, неналежне виконання ним зобов`язань сталося через вплив обставин непереборної сили. Також, відповідачем викладено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог, заявлених на підставі видаткових накладних, датованих з 12.02.2021 по 13.10.2021, а також клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

28.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошує на прийнятності доказів, наданих на підтвердження суми боргу і зауважує, що вони містять підписи уповноважених осіб відповідача. Щодо клопотання позивача про застосування наслідків спливу строку позовної давності позивач зазначив, що поставка товару та оплата відбувались виключно по договору, а не по окремим видатковим накладним, тому залишок боргу, що є предметом спору, виник у грудні 2021 року, відтак позов пред`явлено в межах строку позовної давності. Також позивач заперечує проти наявності у відповідача форс-мажорних обставин, позаяк він не повідомляв позивача про їх виникнення, та заперечує проти задоволення клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вважає, що такі суми не є штрафними санкціями.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.10.2020 між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (замовник) та Корпорацією «Енергоресурс-Інвест» (постачальник) було укладено договір поставки № 763-з (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, протягом 2020- 2021 років зобов`язується поставити та передати у власність замовника теплоізоляційні труби та елементи теплових мереж для об`єктів замовника (далі - товар), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 календарних днів від дати поставки товару постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4 даного Договору.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять:

- товарно-транспортна накладна;

- сертифікат (паспорт) якості виробника;

- видаткова накладна;

- гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

За умовами пунктів 9.1, 9.3, 9.4 Договору сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо, за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов`язань за Договором. Якщо виконання зобов`язань за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов`язань за цим Договором відкладається пропорційно часу дії форс-мажорних обставин. Початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.

Договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе за цим Договором зобов`язань (п. 11.1 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань, він відвантажив на користь відповідача товар загальною вартістю 9 425 532,37 грн, який відповідач прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши лише 8 531 610,91 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 893 921,46 грн заборгованості, 372 159,02 грн інфляційних втрат та 74 590,55 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач на виконання Договору поставив товар на суму 9 425 532,37 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи, підписані та скріплені печатками обох сторін, видаткові накладні № 0126-1 від 26.01.2021 на суму 727 887,90 грн, № 0201-1 від 01.02.2021 на суму 3 741,72 грн, № 0201-2 від 01.02.2021 на суму 2 353,54 грн, № 0215-1 від 15.02.2021 на суму 102 745,75 грн, № 0407-1 від 07.04.2021 на суму 1 261 303,90 грн, № 0407-2 від 07.04.2021 на суму 902 550,40 грн, № 0407-3 від 07.04.2021 на суму 299 536,63 грн, № 0407-4 від 07.04.2021 на суму 886 638,60 грн, № 0423-3 від 23.04.2021 на суму 13 831,68 грн, № 0423-4 від 23.04.2021 на суму 385 883,35 грн, № 0527-1 від 27.05.2021 на суму 217 376,71 грн, № 0622-4 від 22.06.2021 на суму 24 386,45 грн, № 0730-2 від 30.07.2021 на суму 260 470,46 грн, № 0825-1 від 25.08.2021 на суму 442 446,47 грн, № 0828-1 від 28.08.2021 на суму 384 033,26 грн, № 0828-2 від 28.08.2021 на суму 600 175,68 грн, № 1001-3 від 01.10.2021 на суму 196 202,71 грн, № 1029-3 від 29.10.2021 на суму 56 781,43 грн, № 1101-4 від 01.11.2021 на суму 400 021,40 грн, № 1126-1 від 26.11.2021 на суму 1 618 392,60 грн, № 1130-1 від 30.11.2021 на суму 325 332,55 грн, № 1213-4 від 13.12.2021 на суму 313 439,18 грн.

Вказані видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у п. 4.1 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача з оплати товару мали бути виконані у строк не пізніше 20 календарних днів від дати поставки товару.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що за період з лютого 2021 року по лютий 2022 року відповідачем було перераховано на рахунок позивача 8 531 610,91 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

Судом встановлено, що в призначенні платежів відповідач зазначав лише загальне посилання на Договір. Крім того, платіж від 12.02.2021 на суму 70 000,00 грн містить у призначенні посилання на договір № 593/З від 25.10.2019, однак, як свідчать обставини справи, позивачем ці кошти зараховано в рахунок погашення зобов`язання відповідача за Договором. Відповідач проти цього заперечень не виклав.

Відтак, враховуючи, що в Договорі сторони не визначили порядок зарахування грошових коштів, останні слід зараховувати на погашення заборгованості в хронологічному порядку. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.12.19 № 911/2630/18, де зазначив, що коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Отже, заявлений позивачем розмір заборгованості відповідача складається із невиконаних грошових зобов`язань з оплати товару, поставленого відповідно до видаткових накладних № 1130-1 від 30.11.2021, № 1213-4 від 13.12.2021 та частково виконаного грошового зобов`язання за видатковою накладною № 1126-1 від 26.11.2021.

З урахуванням викладеного суд відзначає, що пред`явлення позову 15.10.2024 відбулось в межах загального строку позовної давності, у зв`язку з чим заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог, заявлених на підставі видаткових накладних, датованих з 12.02.2021 по 13.10.2021, є безпідставною.

Посилання представника відповідача на те, що необхідним для оплати заборгованості є лише пакет документів визначений п. 5.4 Договору, і за відсутності сертифікатів (паспортів) якості виробника, гарантійних документів та документів, що гарантують якість та відповідність поставленого товару, відповідач не має підстав для оплати товару, не приймається судом до уваги, оскільки з огляду на умови Договору (п.п. 5.4, 5.6) відповідач був зобов`язаний одночасно із прийманням товару за зовнішніми ознаками перевірити наявність сертифікатів (паспортів) якості виробника, гарантійних документів та документів, що гарантують якість та відповідність поставленого товару, і в разі виявлення їх відсутності сповістити про це постачальника й зазначити про виявлені недоліки у складеному з цих підстав акті за підписами представників сторін. Оскільки акта щодо відсутності сертифікатів (паспортів) якості виробника, гарантійних документів та документів, що гарантують якість та відповідність поставленого товару складено не було, то посилання відповідача на неповноту пакету документів необхідного для оплати поставленого товару є безпідставним.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 924/1107/18.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 893 921,46 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 372 159,02 грн інфляційних втрат та 74 590,55 грн 3% річних.

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 9 Договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов`язань, як того вимагають положення п. 9.3 Договору.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, які настали до цієї події.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розраховані позивачем розміри 3% річних, за період з 04.01.2022 по 15.10.2024 із суми боргу 893 921,46 грн, у розмірі 74 590,55 грн та інфляційних втрат, за період з січня 2022 року по вересень 2024 року із суми боргу 893 921,46 грн, у розмірі 372 159,02 грн, є арифметично правильними, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.

Між тим, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, в наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

Відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру 3% річних та посилаючись на свій незадовільний фінансовий стан, не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних посилання відповідача на складний період життя міста Києва, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином.

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних, як і інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 893 921,46 грн заборгованості, 372 159,02 грн інфляційних втрат та 74 590,55 грн 3% річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 20 110,07 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (вул.Михайла Омеляновича-Павленка, буд.4/6 м.Київ, 01010; ідентифікаційний код 23527052) на користь Корпорації «Енергоресурс-Інвест» (вул.Зелена, буд.131, м.Львів, Львівська обл., 79035; ідентифікаційний код 30336890) заборгованість в розмірі 893 921 (вісімсот дев`яносто три тисячі дев`ятсот двадцять одна) грн 46 коп., інфляційні втрати в розмірі 372 159 (триста сімдесят дві тисячі сто п`ятдесят дев`ять) грн 02 коп., 3% річних в розмірі 74 590 (сімдесят чотири тисячі п`ятсот дев`яносто) грн 55 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 110 (двадцять тисяч сто десять) грн 07 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.12.2024.

Суддя Т.П. Капцова