Рішення

від 12.12.2024 по справі 910/12329/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2024Справа № 910/12329/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка О.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ

до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"

про стягнення 102589,37 грн

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Пшевлоцький Ю.М.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про стягнення неустойки в сумі 102589,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7433 від 01.06.2016.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.10.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12329/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

30.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач також просить розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, призначено судове засідання у справі № 910/12329/24 на 21.11.2024.

У судовому засіданні 21.11.2024 суд запропонував сторонам надати пояснення та постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 12.12.2024.

06.12.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення.

У судове засідання 12.12.2024 представник позивача не з`явився

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 12.12.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.06.2016 між ним та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7433 від 01.06.2016, відповідно до якого відповідачу в оренду передано нерухоме майно загальною площею 11,00 кв.м., а саме: частину приміщення будівлі площею 7,00 кв.м. та чистину даху будівлі площею 4,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1.

Договір оренди № 7433 від 01.06.2016 припинив свою дію 01.06.2021 в силу закінчення строку, на який його було укладено.

Однак відповідач, в порушення умов договору та вимог законодавства, повернув майно з оренди лише 20.02.2023.

Оскільки відповідач після припинення договору оренди продовжував неправомірно використовувати об`єкт оренди, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача неустойки за час неправомірного користування державним майном за період з 02.06.2021 по 20.02.2023 у сумі 102589,37 грн на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Позиція відповідача

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на таке:

- первинно, у п. 10.1 Договору оренди було визначено, що він укладений строком з 01.06.2016 року по 01.06.2017 року включно, у ході ж дії договору оренди він був продовжений до 01.06.2020 року, а після цієї дати він продовжився на строк, який був раніше встановлений договором. Станом на 01.06.2020 року строк договору оренди складав 4 роки (з 01.06.2016 року по 01.06.2020 року), а відтак поновився за мовчазною згодою на той же 4-річний строк;

- відповідач звертався до орендодавця з ініціативою щодо формалізації продовження договірних відносин за загальною процедурою (лист від 15.02.2021 року №4251/05, лист від 21.07.2022 року №13624/05), однак належного реагування зі сторони орендодавця не отримав;

- враховуючи мовчазну згоду, відповідач продовжував користуватись майном, здійснював сплату орендної плати та здійснював страхування майна;

- за наслідком проведення дій щодо формалізації таких правовідносин для уникнення різнотлумачень сторонами все-таки було укладено новий договір оренди від 21.02.2023 року №9245, а по договору оренди № 7433 від 01.06.2016 повернення орендованого майна оформлено за актом від 20.02.2023 року;

- анкетою до відповідного Акта повернення до договору оренди № 7433 від 01.06.2016 сторони підтвердили відсутність заборгованості за орендарем, в тому числі по неустойці;

- позивач нараховує неустойку з її щомісячною індексацією, хоча такого роду коригування (інфляційне) не передбачено жодною нормою закону (ст. 785 ЦК України безпосередньо не встановлює вимогу про таке коригування), а також воно суперечить і факту припинення відповідного договору оренди; при розрахунку та застосуванні неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України вона (чи її база) не підлягає коригуванню на індекс інфляції;

- нарахування за період з червня 2021 року по лютий 2023 року неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України є необґрунтованим з огляду на те, що в цей період договір оренди діяв за наслідком поновлення/продовження відповідно до ст. 765 ЦК України (за мовчазною згодою);

- при поновленні договору оренди в силу ч. 1 ст. 764 ЦК України, що мало місце 01.06.2020 року, його пролонгація (поновлення/продовження) відбулася на той же строк - тобто на 4 роки;

- за обставин відкритої повномасштабної збройної агресії ворога та запровадження на всій території України воєнного стану (з 24.02.2022 року), враховуючи вимоги органів влади, відповідач фактично не міг вчиняти дії по демонтажу базової станції зв`язку (особливо в центральній частині м. Києва). Вказане свідчить про неможливість повернення орендованого за договором оренди майна з незалежних від відповідача причин;

- у даному випадку наявні підстави для суттєвого зменшення заявленої неустойки на підставі ст.. 551 ЦК України.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

01.06.2016 між РЕГІОНАЛЬНИМ ВІДДІЛЕННЯМ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ (далі - орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "КИЇВСТАР" (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7433 (далі - договір).

До вказаного договору сторонами вносились зміни шляхом укладення договорів про внесення змін, зокрема № 7433/01від 16.03.2017, № 7433/02 від 16.08.2019.

Відповідно до п. 1.1 договору (з урахуванням внесених змін) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно будівлі бібліотеки - пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення охоронний № 30 (рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 22.11.1982 № 1804) загальною площею 11,00 кв.м (далі - майно), а саме: частина приміщення будівлі площею 7,00 кв.м та частина даху будівлі площею 4,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1, (реєстровий номер 02226139.1.ЮЖВЦСД182, інвентарний номер 10310001, охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини від 30.12.2014 № 3104), що перебуває на балансі Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, код за ЄДРПОУ 02226139 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.05.2019 і становить за незалежною оцінкою 551200,00 грн без урахування ПДВ".

Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв`язку.

У п. 2.1 договору сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

01.06.2016 сторони підписали Акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди.

Згідно з п. 3.1, 3.3 договору (з урахуванням внесених змін) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2019 - 8268,00 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік".

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутрумувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (п. 3.6. договору).

У п. 10.1 договору сторони погодили, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.06.2016 до 01.06.2017 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 договору).

Згідно з п. 10.10 договору майно вважається поверненим орендодавцю/ балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Відповідно до договору від 16.08.2019 № 7433/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 7433 від 01.06.2016 сторони домовились продовжити договір оренди на 1 рік,що діє до 01.06.2020 включно. Також сторони дійшли згоди, що положення цього договору з урахуванням вимог ч. 3 ст. 631 ЦК України, розповсюджуються на відносини між ними,що виникли до його укладання, а саме з 01.06.2019.

Позивач зазначає, що звернувся до відповідача з листом від 15.12.2021 № 30-06/9855, у якому повідомив, що термін дії договору закінчився та про відмову в продовженні договору оренди. Також орендодавець зазначив про обов`язок повернути орендоване майно.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів направлення вказаного листа, однак відповідач у відзиві не заперечив проти його отримання.

Державне нерухоме майно - частина приміщення будівлі, площею 7,00 кв.м. та частина даху будівлі, площею 4,00 кв.м., за адресою: м. Київ, вул.. Грушевського, 1 повернуто з оренди 20.02.2023, що підтверджується Актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

В Акті повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.02.2023, який підписаний орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем зазначено, що датою припинення договору оренди є 01.06.2021.

За вказаними об`єктом оренди 21.02.2024 сторонами укладено новий договір оренди рухомого майна, що належить до державної власності № 9245.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стягнути з відповідача неустойку за час прострочення повернення об`єкта оренди в період з 02.06.2021 по 20.02.2023 у розмірі 102589,37 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, сторони 01.06.2016 уклали договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7433.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другою статті 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Як встановлено судом договором від 16.08.2019 № 7433/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 7433 від 01.06.2016 сторони домовились продовжити договір оренди на 1 рік,що діє до 01.06.2020 включно.

01.06.2020 відбулось продовження договору на 1 рік на підставі ст. 764 ЦК України.

З 01.02.2020 введений в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX.

Згідно з п. 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

- набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року;

- після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

17.06.2020 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів "Деякі питання оренди державного та комунального майна" № 483 від 03.06.2020, якою серед іншого затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна та Перелік підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню.

Частиною 1 статті 18 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX передбачено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За змістом частини 2 цієї статті, без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Позивач зазначає, що спірний договір оренди припинив свою дію 01.06.2021, в силу закінчення строку, на який його було укладено та відсутністю наміру продовжувати його дію, про що відповідач повідомлений листом від 15.12.2021 № 30-06/9855.

У вказаному листі позивач зазначив, що станом на 23.10.2021 в Регіональному відділенні відсутні звіти про оцінку державного нерухомого майна за договором та позивачем прийнято рішення про відмову в продовженні договору.

У відзив на позовну заяву відповідач зазначив про безпідставність вимоги позивача про повернення майна, що викладена в листі від 15.12.2021 № 30-06/9855.

Тобто, вказаним підтверджується факт отримання відповідачем вказаного листа.

В свою чергу відповідач зазначає, що звертався до позивача з листом від 15.02.2021 вих № 4251/05 щодо продовження терміну дії договору оренди.

Суд зазначає, що продовження договору повинно здійснюватися у відповідності до порядку, визначеному Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX.

Однак, судом встановлено, що відповідачем не надано доказів направлення вказаного вище листа відповідачу, а отже, не підтверджено того факту, що відповідач звертався з таким листом.

Крім того, відсутня будь-яка інформація про надання відповідачем позивачу звіту про оцінку майна.

Отже, відповідачем у даному випадку не доведено дотримання умов для продовження договору оренди.

Безпідставними також є доводи відповідача про те, що 01.06.2020 договір продовжився на той самий строк, на який його було укладено - на 4 роки, оскільки договір не укладався на 4 роки, а укладався на 1 рік, продовження договору 4 рази на 1 рік не свідчить про те, що договір укладено на 4 роки.

Як встановлено судом вище, в Акті повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.02.2023, який підписаний орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем зазначено, що датою припинення договору оренди є 01.06.2021.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7433 від 01.06.2016 припинив свою дію 01.06.2021.

При цьому, сторонами у відповідності до приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не вирішено у встановленому чинним законодавством порядку питання пролонгації договору.

Обставини щодо припинення спірного договору 01.06.2021 погоджено сторонами в Акті повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.02.2023, який підписаний без зауважень та заперечень.

Відповідно до частини 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Тобто, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди та виникає зобов`язання з повернення об`єкту оренди.

Отже, оскільки договір припинив свою дію 01.06.2021, а відповідач повернув орендоване майно лише 20.02.2023, то відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язання з повернення майна з оренди.

Позивачем заявлено до стягнення неустойку в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України в сумі 102589,37 грн, яка розрахована ним за період: з 02.06.2021 по 20.02.2023.

Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума нарахованої неустойки за вказаний вище період - 218715,28 грн, сума сплачених відповідачем коштів - 116125,91 грн, різниця - 102589,37 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач нараховує неустойку з її щомісячною індексацією, хоча такого роду коригування (інфляційне) не передбачено жодною нормою закону (ст. 785 ЦК України безпосередньо не встановлює вимогу про таке коригування), а також воно суперечить і факту припинення відповідного договору оренди; при розрахунку та застосуванні неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України вона (чи її база) не підлягає коригуванню на індекс інфляції.

Перевіряючи вказані доводи, судом встановлено таке.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахована неустойка в кожному наступному місяці здійснена з урахуванням індексу інфляції, тобто за аналогією з нарахуванням орендної плати, якби договір продовжував свою дію, оскільки саме умовами договору, зокрема п. 3.3 передбачено, що плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

В той же час, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов`язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв`язку з порушенням зобов`язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Таким чином, суд зазначає, що неустойка передбачена ст. 785 ЦК України не є грошовим зобов`язанням за договором у формі плати за користування майном, а є мірою відповідальності, яка застосовується до орендаря, що не виконав своєчасно майнове зобов`язання за договором, тому до неустойки не може застосовуватися індекс інфляції, який за своєю природою є компенсацією втрат орендаря від знецінення грошових коштів, які орендар має сплачувати з метою виконання грошового зобов`язання (орендна плата) за користуванням майном під час дії договору.

Тому, з моменту припинення договору вже не може формуватися сума орендної плати, за умовами договору, оскільки у орендаря виникає майнове зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю і у разі його не повернення орендодавець має право застосувати неустойку як спосіб забезпечення майнового зобов`язання.

Аналогічної позиції дотримується Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 09.07.2024 у справі № 904/4484/23.

Відтак, орендодавець при розрахунку неустойки мав взяти суму орендної плати, яка була нарахована за останній місяць оренди, як базову (фіксовану), і не застосовувати щомісячну індексацію до базової орендної плати, після припинення договору.

З огляду на викладене, неустойка, заявлена позивачем за період з 02.06.2021 по 20.02.2023 мала б розраховуватися, виходячи з такого:

- станом на 01.06.2021 (останній день дії договору) сума орендної плати за весь місяць червень 2021, яка підлягала сплаті позивачу (у випадку дії договору повний місяць), складала 4611,22 грн.

- правомірним в червні 2021 користуванням майном було лише 01.06.2021, тобто 29 днів у черві 2021 користування майном було неправомірне;

- за 29 червня 2021 неустойка склала 8915,02 грн із розрахунку: 4611,22*29/30*2=8915,02 грн;

- неустойка за період з липня 2021 (включно) по січень 2023 (включно) (19 місяців) становить 175226,36 грн із розрахунку 4611,22 *19*2=175226,36 грн;

- за 20 днів лютого 2023 неустойка склала 6587,46 грн із розрахунку: 4611,22*20/28*2=6587,46 грн.

Таким чином, за перерахунком суду, загальний розмір неустойки за період: з 02.06.2021 по 20.02.2023 становить 190728,84 грн, а не 218715,28 грн, як нараховано позивачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у спірний період відповідач здійснював сплату орендної плати та долучив до відзиву платіжні інструкції.

Дослідивши надані відповідачем платіжні інструкції, враховуючи призначення платежу за ними, у спірний період (червень 2021 - лютий 2023) відповідачем сплачено 109511,41 грн, однак, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, ним в оплату сплати неустойки зараховані здійснені відповідачем платежі на загальну суму 116125,91 грн.

Враховуючи викладене, беручи до уваги суму неустойки за перерахунком суду, враховуючи оплати, які враховані позивачем у розрахунку, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за неустойкою становить 74602,93 грн (190728,84 грн - 116125,91 грн =74602,93 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на повномасштабну збройну агресію російської Федерації, запровадження з 24.02.2022 на всій території України воєнного стану та вимоги органів влади про недопущення втручання у мережі електронних комунікацій, як підставу правомірного неповернення спірного майна, оскільки строк виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення майна з оренди почався до настання обставин, на які посилається відповідач у відзиві на позов, оскільки договір діяв до 01.06.2021.

Також суд відхиляє посилання відповідача на те, що в Анкеті до Акта повернення до договору оренди № 7433 від 01.06.2016 сторони підтвердили відсутність заборгованості за орендарем, в тому числі по неустойці, з огляду на таке.

Як вбачається з Акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.02.2023. додатком до нього є Анкета про стан майна і розрахунків за договором оренди.

Відповідачем до відзиву долучено копію Анкети про стан Майна і розрахунків за договором оренди від 01.06.2016 № 7433, відповідно до п. 4.2 якої вбачається, що у орендодавця відсутня заборгованість зі сплати неустойки (абзац 3 п. 4.8 договору оренди).

Дослідивши вказану Анкету та договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №7433, суд зазначає, що договір не містить п. 4.8, а тому незрозуміло про яку відсутність заборгованості зі сплати неустойки йдеться в акті. Крім того, сама Анкета про стан Майна і розрахунків містить підпис лише відповідача та балансоутримувача.

Також суд враховує, що відсутність заборгованості має підтверджуватись відповідними доказами, в той час як відповідачем відповідними доказами не спростовано наявність заборгованості з неустойки на суму 74602,93 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини в сукупності, суд дійшов висновку що вимоги позивача про стягнення неустойки є частково обґрунтованими, зокрема у розмірі 74602,93 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у даному випадку наявні підстави для суттєвого зменшення заявленої неустойки на підставі ст. 551 ЦК України.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 справі № 910/14706/22 дійшов висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).

Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду(п. 7.42 постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у cправі № 911/2269/22).

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У даному випадку, вирішуючи питання що зменшення неустойки, суд враховує, що протягом усього періоду відповідач сплачував платежі балансоутримувачу та орендодавцю, позивачу не було завдано збитків зв`язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна, сторони на наступний день після повернення об`єкту оренди уклали новий договір оренди щодо цього ж майна.

Враховуючи інтереси обох сторін, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також специфіку та розмір об`єкта оренди, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру неустойки на 30 % (від суми неустойки 74602,93 грн).

Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка в сумі 52222,05 грн (74602,93 грн - 30%= 52222,05 грн), у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги частково.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР", а саме в частині стягнення 52222,05 грн неустойки.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний суд обґрунтованим (без урахування зменшення).

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03113, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 53, ідентифікаційний код 21673832) на користь РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО МІСТУ КИЄВУ (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г, ідентифікаційний код 19030825) неустойку в сумі 52222,05 грн та 2201,96 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2024.

Суддя С.О. Турчин