Рішення

від 11.12.2024 по справі 910/11530/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2024Справа № 910/11530/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "Вадім"

до Київської міської державної адміністрації

про визнання факту та зобов`язання вчинити дії,

Представники сторін:

від позивача: Змаженко Л.Я. за ордером від 20.09.2024 року серії АА № 1487086;

Чеповський В.П. (у порядку самопредставництва);

відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Вадім" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач, Адміністрація) про:

- визнання факту мовчазної згоди, без отримання відповідного документу дозвільного характеру на право володіння і користування Підприємством земельною ділянкою з кадастровим номером 8000 000 000:62:025:0063;

- зобов`язання Адміністрації укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 08.04.2005 року № 62-6-00216 з кадастровим номером 8000 000 000:62:025:0063 без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, уповноваженим керівником органу виконавчої влади (КМДА).

Ухвалою від 23.09.2024 року господарський суд міста Києва залишив вказану позовну заяву без руху з одночасним встановленням способу та строку усунення її недоліків.

30.09.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 30.09.2024 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07.10.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/11530/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 06.11.2024 року.

Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 06.11.2024 року, не відбулося, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою від 06.11.2024 року господарський суд міста Києва призначив підготовче засідання у справі № 910/11530/24 на 20.11.2024 року.

Ухвалою від 20.11.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу № 910/11530/24 до судового розгляду по суті на 11.12.2024 року.

У судовому засіданні 11.12.2024 року представники позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Адміністрація про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 11.12.2024 року не забезпечила, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З огляду на викладене, копія ухвали суду від 20.11.2024 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/11530/24 до судового розгляду по суті на 11.12.2024 року (як і решта ухвал суду в цій справі від 07.10.2024 року про відкриття провадження та від 06.11.2024 року про призначення підготовчого засідання на 20.11.2024 року) у порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання її до електронного кабінету Адміністрації, та доставлена останній 22.11.2024 року о 00:06 год. Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку означеного електронного листа.

Дата отримання судом інформації про доставку означеного документа в кабінет ЕС відповідача - 22.11.2024 року о 11:29 год.

За умовами пункту 2 абзацу 1 частини 6, абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення,

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.12.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.07.2002 року Київська міська рада (далі - Рада) прийняла рішення № 128/128 "Про питання погодження місць розташування об`єктів", яким надала згоду на розроблення проектів відведення земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, у тому числі Підприємству - щодо земельної ділянки площею 0,02 га на просп. Лісовому, 25-д у Деснянському районі міста Києва для розташування павільйону-кафе з літнім майданчиком (пункт 24 додатку).

Пунктом 12 рішення Ради від 15.07.2004 року № 419-5/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" вирішено затвердити Підприємству проект відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону-кафе з літнім майданчиком на просп. Лісовому, 25-д у Деснянському районі міста Києва, а також передати Підприємству, за умови виконання пункту 12.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,02 га для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону-кафе з літнім майданчиком на просп. Лісовому, 25-д у Деснянському районі міста Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Враховуючи наведене рішення Ради, 28.03.2005 року між Радою (орендодавець) та Підприємством (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого орендодавець на підставі пункту 12 рішення цього органу місцевого самоврядування від 15.07.2004 року № 419-5/1829, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання, а також 28.03.2005 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за № 232 та 08.04.2005 року зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис за № 62-6-00216.

Відповідно до пункту 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування: просп. Лісовий, 25-д у Деснянському районі міста Києва; розмір: 238 м2; цільове призначення: для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону-кафе з літнім майданчиком; кадастровий номер: 8000000000:62:025:0063.

Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 3.1 Договору).

Згідно з пунктом 6.1 наведеного правочину передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього Договору.

Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього Договору (пункт 6.2 Договору).

У пункті 8.3 Договору встановлено переважне право орендаря за інших рівних умов на поновлення Договору після закінчення строку, на який його було укладено, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього Договору.

Умовами пункту 11.7 цієї угоди також передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Судом встановлено, що у вищевказаному правочині його сторони передбачили всі істотні умови цього Договору, а також узгодили розмір плати за землю, права та обов`язки орендаря та орендодавця, додаткові умови тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 08.04.2005 року між сторонами Договору був підписаний відповідний акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду Підприємству.

Укладений між позивачем та Радою Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм параграфу 3 глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та направлення Підприємством листів-повідомлень орендаря про намір поновити дію Договору на новий термін) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що будь-які заперечення стосовно порядку укладення Договору та досягнення між його сторонами згоди з усіх істотних умов означеного правочину на час його підписання були відсутні.

Тобто, уклавши відповідний договір оренди, позивач набув право використовувати орендовану земельну ділянку згідно її цільового призначення, вказаного в Договорі (для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону-кафе з літнім майданчиком).

В обґрунтування позовних вимог у даній справі Підприємство посилалося на те, що листом від 17.12.2014 року № 1 воно звернулося до Київського міського голови з проханням продовжити Договір.

У листі-відповіді № 057023 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Адміністрації) повідомив позивача про те, що для вирішення порушеного у зверненні від 17.12.2014 року № 1 питання Підприємству необхідно звернутися до Ради з клопотанням про поновлення Договору (листом-повідомленням) через приймальню Ради з земельних питань. До наведеного листа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Адміністрації) долучив бланк відповідного клопотання.

Аналогічна інформація була викладена Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Адміністрації) в адресованому позивачу листі від 09.02.2015 року № ЛПВ-4056.

Позивач вказував, що на виконання умов Договору та згідно із Законами України "Про оренду землі" і "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", 17.02.2015 року Підприємство подало клопотання про поновлення Договору, до якого були додані передбачені Законом України "Про оренду землі" документи. Відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" Адміністратором було зареєстровано та передано виконавцю лист-повідомлення позивача. Однак, протягом місячного терміну відповіді на це звернення Підприємство не отримало. Більше того, листом від 12.05.2016 року представник позивача - адвокат Змаженко Л.Я. звертався до Київського міського голови з проханням вважати Договір поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цією угодою. Проте, відповіді на означене звернення Підприємство також не отримало.

Посилаючись на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а також зважаючи на негативний вплив бездіяльності Ради та відповідача на ділову репутацію Підприємства і завдання йому збитків, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом до Адміністрації, в якому просив суд визнати факт мовчазної згоди, без отримання відповідного документу дозвільного характеру на право володіння і користування Підприємством земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:025:0063, а також зобов`язати Адміністрацію укласти додаткову угоду про поновлення Договору без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, уповноваженим керівником органу виконавчої влади (КМДА).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення Договору) передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Крім того, згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі №159/5756/18 висловлено наступну правову позицію.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (чинною на час направлення позивачем листа-повідомлення орендаря про намір поновити термін дії Договору на новий строк) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статі 33 Закону України "Про оренду землі") повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статі 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статі 33 Закону України "Про оренду землі").

Слід зазначити, що відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 Господарського процесуального кодексу України саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 594/376/17-ц викладено таку правову позицію щодо застосування статі 33 Закону України "Про оренду землі" (на яку Підприємство посилалося у позовній заяві).

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У той же час договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді (частина 11 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Тобто, за будь-яких обставин, в обов`язковому порядку продовження чи поновлення договору оренди землі повинно було відбуватися за укладення його сторонами додаткової угоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року в справі № 709/433/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що сторонами спору про поновлення (продовження) Договору оренди є орендар та орендодавець.

Відповідно до положень статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Підприємство - позивач у справі, звернулося з позовними вимогами, які є предметом розгляду в даній справі, до Адміністрації як відповідача у справі.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом даного позову є вимоги Підприємства до відповідача - Адміністрації про визнання факту мовчазної згоди, без отримання відповідного документу дозвільного характеру на право володіння і користування позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000 000 000:62:025:0063, а також зобов`язання Адміністрації укласти додаткову угоду про поновлення Договору без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, уповноваженим керівником органу виконавчої влади (КМДА).

Суд враховує, що згідно з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року в справі № 573/1822/16-ц, на відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, для визнання відповідача у даній справі - Адміністрації, неналежним відповідачем, суд має встановити особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача у даній справі.

Відповідно до пунктів а), в) частини 1 статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста, а також надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частинами 1 статті 1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місто Київ відповідно до Конституції України є столицею України.

Відповідно до статей 6, 9 означеного Закону місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

У місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими цим Законом.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Як було зазначено вище, орендована позивачем за Договором земельна ділянка площею 0,02 га, що перебуває у комунальній власності, розташована на просп. Лісовому, 25-д у Деснянському районі міста Києва. Відтак, належним розпорядником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в особі Ради, яка і була орендодавцем за Договором.

Однак, незважаючи на наведені обставини, позов у даній справі пред`явлений Підприємством не до Ради (як окремої юридичної особи, код ЄДРПОУ 22883141), яка є орендодавцем за Договором та яка повинна бути стороною відповідної додаткової угоди про продовження строку дії Договору на новий термін, а до Адміністрації (код ЄДРПОУ 00022527).

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Статтею 101 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

З огляду на викладене, суд зазначає, що належним відповідачем у даному спорі є Рада як орган місцевого самоврядування, на якого законом покладені функції розпорядження землями територіальної громади міста Києва, а також надання відповідних земельних ділянок у користування із земель комунальної власності та укладення і внесення змін до відповідних договорів оренди земельних ділянок.

При цьому суд враховує, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 року при розгляді справи № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

При цьому, під час розгляду даної справи позивачем не було заявлено клопотання про залучення співвідповідача або про заміну первісного відповідача належним.

Суд звертає увагу на те, що заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися судом першої інстанції (і наслідком таких дій є розгляд справи спочатку) виключно за клопотанням позивача, тоді як у суду відсутня законодавчо встановлена можливість здійснити заміну неналежного відповідача належним за власною ініціативою без відповідного клопотання позивача.

Водночас встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача з цих підстав.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на те, що позов у даній справі пред`явлений до неналежного відповідача, враховуючи відсутність визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, у задоволенні даного позову слід відмовити.

Суд також констатує, що поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (на яку посилалося Підприємство у позовній заяві) спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами (орендодавцем та орендарем) як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

Разом із тим, зобов`язання особи укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки без прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування та визнання факту мовчазної згоди без отримання відповідного документу дозвільного характеру на право володіння і користування земельною ділянкою не є належним способом захисту права, оскільки зводиться до констатації обставин продовження орендних відносин, а не зміни судом правовідношення і поновленням договору в судовому порядку. Крім того, заявлена позивачем вимога про зобов`язання Адміністрації укласти додаткову угоду не призводить до поновлення порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

У той же час, у разі відмови чи ухилення орендодавця від укладення додаткової угоди до договору оренди землі належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 року в справі № 920/739/17, від 15.01.2019 року в справі № 922/1464/18, від 19.03.2019 року в справі № 908/2484/17, від 09.06.2020 року в справі 912/1860/19, від 26.01.2021 року в справі № 923/722/19 та інших, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 908/299/18.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Враховуючи вищенаведене, у задоволенні позову Підприємства у даній справі, пред`явленого до Адміністрації, слід відмовити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Підприємством та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.12.2024 року.

Суддя В.С. Ломака