Рішення

від 06.12.2024 по справі 916/3087/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3087/24

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, б. 1, код ЄДРПОУ 26302595)

До відповідача: Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 49/2, кв. 54, код ЄДРПОУ 26249561)

про стягнення заборгованості та виселення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Бондар А.Г. в порядку самопредставництва; Карачковський П.П.- в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Макаренко В.С. на підставі ордера серія ВТ №1052673 від 17.09.2024р., Зінкевич Д.С. на підставі ордера серія ВТ №1053141 від 27.09.2024р.;

В судовому засіданні брали участь:

Від позивача: Бондар А.Г. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Зінкевич Д.С. на підставі ордера серія ВТ №1053141 від 27.09.2024р.

Суть спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації (далі ГО) «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.01.2021р. по 31.05.2024р. у розмірі 362 016 грн 32 коп., та виселення відповідача з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 8-А.

Ухвалою суду від 12.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/3087/24, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2024р. Ухвалою суду від 06.08.2024р. відкладено підготовче засідання на 29.08.2024р. Ухвалою суду від 29.08.2024р. відкладено підготовче засідання на 17.09.2024р. Протокольною ухвалою суду від 17.09.2024р. продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08.10.2024р.

04 жовтня 2024р. на адресу суду від Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» надійшла зустрічна позовна заява у справі №916/3087/24, яку ухвалою суду від 07.10.2024р. повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 08.10.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3087/24 та призначено судове засідання щодо розгляду справи по суті на 15.11.2024р.

08 жовтня 2024р. до суду від Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №916/3087/24 з підстав подачі позову до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним договору оренди №289/19 від 15.05.2019р., який є предметом спору у цій справі.

07 листопада 2024р. на адресу суду від Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.

Протокольною ухвалою від 15.11.2024р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача щодо зупинення провадження та повернення до стадії підготовчого провадження у справі №916/3087/24. Відмовляючи у задоволенні клопотань суд виходив з їх необгрунтованості та недоведеності наявності підстав, які безумовно свідчили б про необхідність повернення до стадії підготовчого провадження з метою вчинення процесуальних дій, що можливі лише на стадії підготовчого провадження, а також про наявність підстав для зупинення провадження у справі №916/3087/24 до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним договору оренди №289/19 від 15.05.2019р.

Крім того, протокольною ухвалою від 15.11.2024р. відкладено судове засідання на 26.11.2024р. Протокольною ухвалою суду від 26.11.2024р. відкладено судове засідання на 06.12.2024р.

Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 07.10.2024р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, зазначив, що згідно з Договором №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» (Орендар) передано у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова. 8-А (Одеський ліцей «Європейський»). Строк дії договору - з 15.05.2019р. до 15.05.2020р.

Як стверджує позивач, факт передачі об`єкта оренди сторонами Договору зафіксовано актом приймання- передачі від 15.05.2019р., який є додатком до Договору оренди.

Додатковим договором від 18.06.2019р. №1 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. сторонами досягнуто внесено зміни до розрахунку розміру орендної плати та погоджено, що Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01.06.2019р. по 31.07.2019р. в розмірі 77 грн 31 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)

Додатковим договором від 10.02.2020р. №2 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. сторонами погоджено, що Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01.01.2020р. по 15.05.2020р. в розмірі 430 грн 13 коп. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції). З 16.05.2020р. розмір орендної плати становить 2 790 грн 38 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою орендною ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 10.02.2020р. №3 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. сторонами продовжено термін дії Договору до 31.12.2020р., розмір орендної плати у період з 01.01.2020р. по 31.12.2020р. встановлено у розмірі 430 грн 13 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції). З 01.01.2021р. розмір орендної плати встановлено у розмірі 2 790 грн 38 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою орендною ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 18.08.2020р. №4 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. сторонами досягнуто згоди в частині розміру орендної плати, розмір якої у період з 01.06.2020р. по 31.08.2020 становить 12 грн 16 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції). З 01.09.2020р. по 31.12.2020р. встановлено орендну плату у розмірі 436 грн 28 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції). З 01.01.2021р. розмір орендної плати встановлено у розмірі 2 830 грн 28 коп. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що є базовою орендною ставкою орендної плати за місяць.

Як зазначає позивач, строк дії Договору закінчився 31.12.2020р.

Відповідно до п. 7.9. Договору оренди його дія припиняється,серед іншого, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання. Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.

Позивач звертає увагу суду, що після настання дати закінчення строку Договору оренди, а саме 31.12.2020р., відповідач продовжує користуватись об`єктом оренди, що свідчить про невиконання ним зобов`язань, які виникли на підставі п. 4.7. Договору оренди, та про порушення норми ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» 03.10.2019р. № 157-ІХ, відповідно до якої у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

З метою підтвердження факту зайняття об`єкта оренди Орендарем, 20.06.2024р. Департаментом складено акт обстеження об`єкта оренди, яким встановлено, що об`єкт оренди на використовується відповідачем, в приміщенні проводяться заняття з дзюдо.

Як стверджує позивач, відповідно пункту 7.7. Договору оренди після закінчення строку дії Договору Орендар має право на його продовження у разі належного виконання ним умов Договору.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, що діяла на момент укладення договору оренди) було передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Однак, 01.02.2020р. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992р. втратив чинність і набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019р., який введений в дію 01.02.2020р.

Позивач зазначає, що згідно п. 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019р. №157-ІХ договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Пунктом 7.1. Договору оренди №289/19 встановлено, що питання не врегульовані цим Договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Позивач зазначає, що приймаючи до уваги загальні принципи дії нормативно-правових актів в часі, а також факт погодження сторонами в пункті 7.11 Договору оренди №289/19 застосування чинного законодавства України, з 1 липня 2020 року Договір оренди має продовжуватися в порядку, визначеному Законом України «Про оренду державної о та комунального манна» від 03.10.2019р. № 157-ІХ.

Зазначений порядок визначений ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019р., а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020р. №483.

У відповідності до п. 135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання- передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Відповідно до п. 136 Порядку заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені п. 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»

Згідно з пунктом 143 Порядку орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Позивач зазначає, що відповідачем не дотримано вимог положення ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також положень пункту 136 та 143 Порядку, а саме: відповідач не звернувся до Орендодавця з заявою про продовження договору оренди у встановленому зазначеними вище нормами права порядку, звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт Орендарем не подано.

Отже, на думку позивача, відсутні будь-які підстави передбачені Договором оренди або нормами чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини, що виникли між Департаментом та відповідачем на підставі Договору оренди щодо визнання орендних правовідносини продовженим.

При цьому, позивач зазначає, що закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у Орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

За таких обставин, у зв`язку із неповерненням об`єкту оренди Орендодавцеві, Департамент просить суд виселити ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м. що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 8-А, на користь позивача.

При цьому, позивач зауважив, що згідно ч. 3 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням.

Позивач звертає увагу суду, що з огляду на закінчення строку дії Договору оренди та обов`язок Орендаря повернути майно Орендодавцю після закінчення дії договору, у випадку невиконання відповідного обов`язку, ефективним способом захисту прав є саме вимога про виселення, яка передбачає реальне відновлення порушеного права.

Крім того, позивач зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України відповідачу за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 01.01.2021р. по 31.05.2024р. складає 362 016 грн 32 коп., яку просить суд стягнути з відповідача.

Разом з тим, позивач зазначає, що реалізуючи права, закріплені у ст. 145 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, та діючи в інтересах територіальної громади м. Одеса, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертається до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивач, з метою зловживання своїми процесуальними правами та можливістю збільшення розміру неустойки на підставі вимог ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, знаючи, що з 01.01.2021р. майно не повернуто, звернувся із позовом до Господарського суду Одеської області лише 27.06.2024р., тобто через 3 роки 6 місяців та 27 днів, внаслідок чого розмір неустойки становить 362 016 грн 32 коп.

Відповідач звертає увагу суду, що з 2019 року по цей час він виконує суспільно корисну функцію на території міста Одеса, а саме: уклавши 15.05.2019р. Договір оренди №289/19 щодо нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., що розташоване за адресою: місто Одеса, вулиця Маршала Говорова, 8-А (Одеський ліцей «Європейський») (36 годин на місяць), організація залучила дітей та підлітків, та займається їх спортивним і патріотичним вихованням, привчає їх до здорового способу життя, формує у них суспільно корисні якості особистості, фактично запобігає криміналізації підлітків шляхом залучення їх до спорту. За весь час існування ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» з 2019р. на базі Одеського ліцею «Європейський» серед дітей та молоді було сформовано сталий колектив, пройдено чисельні спортивні змагання.

Таким чином, відповідач вважає, що після припинення з 31.12.2020р. Договору оренди постала реальна загроза припинення існування самої ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа», оскільки основою цієї організації є не формальні документи про створення, а реально існуючі діти та підлітки, що систематично займаються фізичним вихованням.

На цій підставі, у випадку, якщо суд дійде до переконання про необхідність задоволення позову, то на підставі статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, відповідач просить суд забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та зменшити розмір неустойки з 362 016 грн 32 коп. до 181 008 грн 16 коп.

Водночас, відповідач просить відмовити повністю в задоволенні позову виходячи з того, що Договір №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р., укладений між Департаментом та ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа», та укладені до нього додаткові договори №1 від 18.06.2019р., №2 від 10.02.2020р., №3 від 10.02.2020р., № 4 від 18.08.2020р. є недійсними, адже згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 396481232 від 29.09.2024р.) під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2152770451101 зареєстровано будівлю загальноосвітньої школи на 1000 учбових місць, загальною площею 11551,6 кв. м за адресою: м. Одеса, вулиця Говорова Маршала, будинок 8-А. Складовими частинами цього об`єкта нерухомого майна є: загальноосвітня школа (А) загальною площею 10635,7 кв. м; будівля майстерень (Б) загальною площею 915,9 кв. м.

Поза тим, як стверджує відповідач, державна реєстрація права власності за номером запису 37885858 відбулась на підставі наступних документів: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 30.08.2018р., видавник: КП «Міське капітальне будівництво»; сертифікат ДАБІ, серія та номер ІУ163182351288 виданий 23.08.2018р., видавник ДАБІ; розпорядження про присвоєння адреси: місто Одеса, вулиця Маршала Говорова, 8-А обєкту незавершеного будівництва загальноосвітній школі на 1000 учбових місць, серія та номер: 222, видавник: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради; вперше відбулася 25.08.2020р. (реєстраційний номер 2152770451101) ; власник Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26597691, розмір частки 1/1.

Відповідач звертає увагу суду, що Договір №289/19 від 15.05.2019р. укладено Орендодавцем - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, до того часу, як на об`єкт нерухомого майна, який передано в оренду було, зареєстровано в установленому законодавством порядку право власності.

На думку відповідача, за наведених обставин Договір №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. не відповідає вимогам ст. ст. 181, 182, 760, 761 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним, а правило ст. 217 Цивільного кодексу України не застосовується.

З урахуванням вищенаведеного, як стверджує відповідач, в силу вимог ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 760 та ст. 761 Цивільного кодексу України Департамент комунальної власності Одеської міської ради не мав права передавати в орендне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Маршала Говорова, 8-А (Одеський ліцей «Європейський»).

З огляду на вищезазначене, відповідач просить суд визнати недійсним Договір №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р. на підставі ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України, а також додаткові договори до нього: додатковий договір №1 від 18.06.2019р.; додатковий договір №2 від 10.02.2020р.; додатковий договір №3 від 10.02.2020р. додатковий договір № 4 від 18.08.2020р., а у випадку неприйняття доводів відповідача щодо визнання недійсним договору, просить зменшити розмір неустойки передбачений ч.2 ст.785 ЦК України на 50 % тобто з 362 016 грн 32 коп. за період з 01.01.2021р. по 31.05.2024р. до 181 008 грн 16 коп.

Крім того, в ході розгляду справи по суті відповідач зауважував на наявність судової практики щодо стягнення неустойки без урахування ПДВ, що свідчить про невірний розрахунок неустойки, наданий позивачем до матеріалів справи.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд встановив, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником будівлі загальноосвітньої школи на 1000 учбових місць, загальною площею 10635,7 кв.м. розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Маршала Говорова, 8-А, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.09.2022р. №309795604.

Згідно Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021р. №137-УІІІ, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради та є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

15 травня 2019р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» (Орендар) був укладений Договір оренди №289/19 нежилого приміщення (далі Договір оренди №289/19), згідно п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 8-А (Одеський ліцей «Європейський») (36 годин на місяць).

За приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи те, що об`єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №289/19, розповсюджуються положення Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції, що була чинною станом на дату укладання Договору оренди №289/19, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №289/19, є орендними.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За матеріалами справи, у той же день, 15.05.2019р. сторони підписали Акт прийому-передачі до Договору оренди №289/19 нежитлових приміщень першого поверху, згідно якого об`єкт оренди було передано Орендарю.

Згідно п.1.3 Договору термін його дії до 15.05.2020р.

18 червня 2019р. сторони уклали Додатковий договір №1 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р., яким визначили, що орендна плата у період з 01.06.2019р. по 31.08.2019р. становить 77 грн 31 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

10 лютого 2019р. сторони уклали Додатковий договір №2 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2019р., яким визначили, що орендна плата у період з 01.01.2020р. до 15.05.2020р., що розрахована на 01.01.2020р., становить 430 грн 13 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. З 16.05.2020р. орендна плата, що розрахована на 01.01.2020р., становить 2 790 грн 38 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

11 березня 2020р. сторони уклали Додатковий договір №3 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2020р., яким продовжили термін дії Договору оренди №289/19 до 31.12.2020р., та визначили, що орендна плата у період з 01.01.2020р. до 31.12.2020р., що розрахована на 01.01.2020р., становить 430 грн 13 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. З 01.01.2021р. орендна плата, що розрахована на 01.01.2020р., становить 2 790 грн 38 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

18 серпня 2020р. сторони уклали Додатковий договір №4 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2020р., яким визначили, що орендна плата у період з 01.06.2020р. по 31.08.2020р. що розрахована на 01.06.2020р., становить 12 грн 16 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. З 01.09.2020р. по 31.12.2020р. орендна плата, що розрахована на 01.08.2020р., становить 436 грн 28 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. З 01.01.2021р. орендна плата, що розрахована на 01.08.2020р., становить 2 830 грн 28 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Таким чином, виходячи з умов Додаткового договору №3 про внесення змін до Договору №289/19 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2020р., строк дії Договору оренди №289/19 закінчився 31.12.2020р.

За умовами п. 7.11 Договору оренди №289/19 дія Договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною станом на дату укладення Договору оренди) договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

З 01.02.2020р. набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019р., відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Крім того, у ст.18 зазначеного Закону встановлено новий порядок продовження договору оренди, згідно з яким продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

При цьому, відповідно до ч.8 цієї статті орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна затверджений постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020р. «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка набрала чинності 17.06.2020р.

Згідно п. 134 зазначеного Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Відповідно до п. 135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

У п. 136 Порядку встановлено, що заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені п.113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Судом встановлено, і відповідач не довів зворотнього, що ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» із заявою щодо продовження договору, оформленою відповідно до умов Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020р. «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка набрала чинності 17.06.2020р., не зверталася.

Згідно п. 4.7 Договору оренди після закінчення строку дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Однак, згідно Акту обстеження нежитлових приміщень від 20.06.2024р., у приміщеннях, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 8-А (Одеський ліцей «Європейський»), ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» проводить заняття з дзюдо в орендованому приміщенні.

Відповідач у справі доказів звільнення обєкту оренди у добровільному порядку до суду не надав.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Але, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем у відзиві, ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» свої зобовязання за Договором не виконала, об`єкт оренди - нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 8-А (Одеський ліцей «Європейський»), на користь Орендодавця не повернула та продовжує використовувати його для проведення занять зі спорту.

Враховуючи зазначене, наявні підстави для виселення ГО «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 8-А (Одеський ліцей «Європейський»), на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Щодо доводу відповідача про визнання недійсним Договору оренди №289/19 суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Поза тим, ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору (принцип pacta sunt servanda). Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі №355/385/17.

Господарський суд зазначає, що станом на дату розгляду справи по суті, матеріали справи не містять доказів визнання Договору оренди №289/19 недійсним.

Що стосується вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 362 016 грн 32 коп., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частина друга ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020р. у справі №916/1319/19 Та у постанові від 19.04.2021р. у справі №910/11131/19.

Зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 ст. 14, ст. 180, ст. 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми неустойки судом встановлено, що він не є вірним, так як нарахування здійснено на суму орендної плати з ПДВ.

За розрахунком суду, стягненню підлягає неустойка за період з 16.01.2021р. по 31.05.2024р. у розмірі подвійної орендної плати без урахування ПДВ, що становить 289 613 грн 06 коп.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на 50% на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.

Дійсно, згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи таке питання суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Передбачене ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення неустойки може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Відповідно до ст. 549 цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Отже, законодавець передбачив можливість зменшення судом неустойки, штрафу, пені.

Обєднана палата Верховного Суду у постанові від 23.08.2024р. у справі №910/14606/22 зазначила, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із ч.4 ст. 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов`язання.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

Ураховуючи положення чинного законодавства, Верхoвний Суд дійшов висновку, що санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України в сукупності з ч. 2 ст. 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України у сукупності з ч. 4 ст. 231 зазначеного Кодексу).

Отже, санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що у випадку якщо орендар прострочив виконання обов`язку щодо повернення орендованого майна, то така поведінка боржника є неправомірною, а до відносин сторін застосовується охоронна норма ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Частинами 1 та 2 статті 217 вказаного Кодексу передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Слід зауважити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують саме стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу та є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст. 551 Цивільнорго кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018р. у справі №913/89/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 14.01.2020р. у справі №911/873/19, від 10.02.2020р. у справі №910/1175/19.

Однак, суд має враховувати, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30»).

При цьому, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21.

Суд вважає за необхідне зауважити, що посилання відповідача на те, що він є громадською організацією, основним видом діяльності якої є діяльність спортивних клубів та освіта у сфері спорту та відпочинку, та яка займається фізичним вихованням дітей, не може бути єдиною та безумовною підставою для зменшення розміру неустойки, адже, ці обставини не є надзвичайними та невідворотними.

Посилання відповідача на складності, що виникли у період дії воєнного стану також до уваги судом не сприймаються, адже, по-перше, більшість підприємств знаходиться у складній фінансові ситуації, отже, така умова не є винятковою. По-друге, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження форс-мажорних обставин, що вплинули на діяльність саме Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа».

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідачу достеменно було відомо про закінчення строку дії Договору оренди та необхідність вчинення дій або щодо звільнення обєкту оренди, або щодо продовження строку дій Договору, адже це випливає з умов самого Договору оренди, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача.

Верховний Суд у постанові від 23.08.2024р. у справі №910/14706/22 зазначив, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Витрати по сплаті судового збору покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» про виселення з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 8-А на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.01.2021р. по 31.05.2024р. у розмірі 362 016 грн 32 коп. задовольнити частково.

2. Виселити Громадську організацію «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 49/2, кв. 54, код ЄДРПОУ 26249561) з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 391,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 8-А на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, електронна адреса: general_dks@omr.gov.ua).

3. Стягнути з Громадської організації «Спортивний клуб дзюдо, самбо «Європа» (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 49/2, кв. 54, код ЄДРПОУ 26249561) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, електронна адреса: general_dks@omr.gov.ua) неустойку у розмірі 289 613 грн 06 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 372 грн 20 коп.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повне рішення складено 16 грудня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога