Рішення

від 05.12.2024 по справі 918/79/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/79/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави

до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Рівневодавтотранс"

про визнання незаконним й скасування наказу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційні укриття

Секретар судового засідання Оліфер С.М.

В засіданні приймали участь:

Від органу прокуратури: Котяй І.В., Немкович І.І.;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: Надорожняк О.М.;

Від відповідача-2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Рівневодавтотранс", в якій просить:

- визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити строк на звернення до суду;

- визнати незаконним та скасувати наказ № 63 від 20.02.2001 "Про передачу нерухомого майна у власність ВАТ "Рівневодавтотранс", виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, в частині передачі сховища, розташованого по вул. Київській, 108-а, в м. Рівне, площею 133 кв.м., що являється об`єктом цивільної оборони (цивільного захисту) № 65004;

- зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Рівневодавтотранс" повернути державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях сховище № 65005 площею 133 кв.м., що розташоване по вул. Київській, 108А, в м. Рівне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 20.02.2001 № 63 "Про передачу нерухомого майна у власність ВАТ "Рівневодавтотранс", передано у власність вказаного товариства майно згідно доданого переліку, у якому, окрім іншого, під порядковим номером 15 зазначено сховище, що розташоване за адресою: вул. Київській, 108А, в м. Рівне.

В подальшому, 20.03.2003 Рівненським міським бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію права приватної власності на будівлі і споруди, розташовані по вул. Київській, 108-а, в місті Рівне, в тому числі на приміщення сховища загальною площею 133 кв.м.

Проте, прокурор вказує, що відповідно до інформації Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (лист за № 62 05-3537/62 06/2 від 03.08.2022), у електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, за адресою: вул. Київська (стара назва К.Лібкнехта), 108-а, м. Рівне обліковано сховище № 65004, балансоутримувач - ВАТ "Рівневодавтотранс".

Прокурор зазначає, що вбачаються правові підстави для визнання недійсним спірного наказу РВ ФДМУ по Рівненській області № 63 від 20.02.2001 "Про передачу нерухомого майна у власність ВАТ "Рівневодавтотранс" в частині включення до переліку нерухомого майна, що передається у власність товариства захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони ) - сховища № 65004, розташованого по вул. Київська, 108-а, в місті Рівне, площею 133 кв.м., оскільки вказаний наказ №63 виданий з порушенням вимог Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994, Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545- XII, Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинних на момент виникнення правовідносин) та став підставою для передачі захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) - сховища № 65004 у власність акціонерного товариства.

Таким чином, на думку прокурора, відчуження об`єкта цивільного захисту (цивільної оборони) не лише суперечить нормам законодавства, а також порушує інтереси держави і суспільства як на момент укладання спірного правочину, так і на даний час, коли на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по об`єктам промисловості, інфраструктури та житлових будинках.

Відтак, прокурор вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.02.2024.

16.02.2024 на адресу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача-1 зазначає, що спірна споруда цивільної оборони під № 65004 має клас А-ІІІ та коефіцієнт захисту 1000, а тому враховуючи дані технічні характеристики захисної споруди за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108-а, з яких чітко вбачається, що дана споруда являється сховищем класу А-ІІІ, а не протирадіаційним укриттям, і заборони на приватизацію такого класу сховищ у 1995 році не існувало.

Також, представник відповідача-1 вказує, що Регіональне відділення позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні повністю, однак якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви, у такому випадку просить застосувати строк позовної давності.

Ухвалою суду від 20.02.2024 підготовче засідання відкладено на 12.03.2024.

26.02.2024 на адресу суду від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якому вказано, що і сховище, і протирадіаційне укриття як захисні споруди фактично забезпечують захист населення від однакових чинників, серед яких іонізуюче випромінювання, що дає підстави стверджувати, що сховище та протирадіаційне укриття являються протирадіаційними спорудами.

Також, щодо строків позовної давності, посилаючись на Постанову Великої Палати Верховного суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, вказано, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила довідався або міг довідатися прокурор.

Відтак, оскільки керівник Рівненської окружної прокуратури діє в інтересах держави як самостійний позивач, то перебіг позовної давності починається з моменту, коли Рівненській окружній прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави.

З обґрунтувань, що вказані у відповіді на відзив, прокурор вважає відзив не обґрунтованим, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задоволити повністю.

Ухвалою суду від 12.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі №918/79/24 на 30 днів до 28.04.2024 включно. Підготовче засідання відкладено на 09.04.2024.

Ухвалою суду від 09.04.2024 зупинено провадження у справі №918/79/24 за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Рівневодавтотранс" про визнання незаконним й скасування наказу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційні укриття та її повернення до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Також, вказаною ухвалою зобов`язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі № 918/79/24.

26.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від Рівненської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.10.2024 провадження у справі №918/79/24 поновлено та призначено підготовче засідання на 24.10.2024.

Ухвалою суду від 24.10.2024 закрито підготовче провадження у справі № 918/79/24, призначено справу до судового розгляду по суті 12.11.2024.

В судовому засіданні 12.11.2024 прокурор надала пояснення по суті спору та щодо заяви про застосування строків позовної давності. Представник відповідача-1 заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 12.11.2024 розгляд справи по суті відкладено на 05.12.2024.

В судовому засіданні 05.12.2024 прокурори підтримали позовні вимоги та просили позов задоволити повністю. Представник відповідача-1 заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-2 не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 05.12.2024, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлений законом строк.

За приписами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Так, частина 5 ст. 242 ГПК України встановлює, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином суд вважає, що відповідач-2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином і його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відтак, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Судом зазначається, що у даній справі не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Крім того, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного розгляду клопотань, внаслідок чого вони можуть бути розглянуті за наявними документами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача-1, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 204 від 26.04.1995 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Рівневодавтотранс" шляхом перетворення Автобази № 1 державного підприємства "Рівневодбуд", була проведена інвентаризація та здійснена оцінка вартості майнового комплексу Автобази №1 підприємства "Рівневодбуд".

Згідно матеріалів інвентаризації, а саме "Відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 1 травня 1995 року", встановлено, що до складу цілісного майнового комплексу Автобази №1 підприємства "Рівневодбуд", окрім іншого за 15-м порядковим номером входило сховище, розташоване за адресою: вул. Київська, 108-а, м. Рівне.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 63 від 20.02.2001 "Про передачу нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству "Рівневодавтотранс" вирішено передати нерухоме майно у власність відкритому акціонерному товариству "Рівневодавтотранс" згідно переліку (додається). Також, голові правління ВАТ "Рівневодавтотранс" зареєструвати право власності на об`єкти нерухомого майна згідно чинного законодавства.

Додатком до наказу регіонального відділення № 63 від 20.02.2001 затверджено Перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству "Рівневодавтотранс".

Так, зазначено, що згідно з наказом про створення відкритого акціонерного товариства /про перетворення з державного/ від 26.04.1995 № 204, регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області передало ВАТ "Рівневодавтотранс" об`єкти нерухомості, в тому числі - сховище інв. № 0307.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4617978 від 02.09.2004, що виданий Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації, 20.03.2003 проведено реєстрацію права приватної власності Відкритого акціонерного товариства "Рівневодавтотранс" на будівлі і споруди, розташовані по вул. Київській, 108-а, в місті Рівне.

У поданій позовній заяві прокурор зазначає, що згідно листа № 62 05-3537/62 06/2 від 03.08.2022 Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області у електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, за адресою: вул. Київська (стара назва К.Лібкнехта), 108-а, м. Рівне обліковано сховище № 65004, балансоутримувач BAT "Рівневодавтотранс".

Вказує, що про наявність по вул. Київська, 108-а в місті Рівне окремо стоячої захисної споруди (сховища) свідчить також облікова картка сховища № 65004, яка оформлена "Июль 1984" та завірена відтиском печатки Рівненської автотранспортної бази Будівельно-монтажного тресту "Поліссяводбуд" Міністерства меліорації та водного господарства УРСР.

Так, в п. 1 облікової картки сховища "Адрес" вказано адресу останнього, а саме: "г. Ровно, Ровенской области ул. К.Либкнехта, 108А", власник - "Ровенска автобаза треста Полесьеводстрой, Минводхоза УССР".

У розділі "Техническая характеристика" облікової картки сховища № 65004 вказано, що дата введення в експлуатацію 1984 рік, площа 133 кв.м., місткість - 200 чоловік, а також зазначено, що сховище є окремо збудованим.

Крім того, у Паспорті сховища (протирадіаційного укриття) № 65004 за адресою: вул. Київській, 108-а в місті Рівне вказано, що власником є ВАТ "Рівневодавтотранс". Вказаний Паспорт заповнений 10.11.2005 та завірений відтиском печатки ВАТ "Рівневодавтотранс".

Відтак, прокурор вважає, що відчуження об`єкту цивільного захисту (цивільної оборони) не лише суперечить нормам законодавства, а також порушує інтереси держави і суспільства, а відтак таке сховище має бути повернуте державі. Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у суді.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 23 Закон України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказала, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 78-82).

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов (Постанова Великої Палати Верховного суду № 925/1133/18 від 11.06.2024).

Суд також враховує, що в Постанові № 925/1133/18 від 11.06.2024 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права, а саме частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України, при вирішенні спорів про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування або органів державної виконавчої влади, визнання недійсними договорів купівлі-продажу або оренди, укладених на підставі цих рішень, та про повернення земельних ділянок цьому органу як одному з відповідачів.

Так, Велика Палата Верховного Суду вказала, що орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Відтак, беручи до уваги викладене, а також враховуючи, що прокуратурою оскаржуються дії саме відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, суд приходить до висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом про захист порушених інтересів держави, що на думку останнього, полягають в позбавленні права власності держави на об`єкт цивільної оборони, наявні підстави для представництва інтересів держави у суді.

Надаючи правову оцінку дослідженим обставинам справи, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

Власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст. 317 ЦК України).

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ст. 326 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами,

Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.

Приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

В свою чергу, загальнодержавне значення мають об`єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств встановлений Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, ст. 2 вказаного Закону визначено об`єкти малої приватизації, однак з поміж них виокремлено об`єкти, які не можуть бути об`єктами малої приватизації.

Так, об`єктами малої приватизації не можуть бути будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

Відтак, закріпивши спірний об`єкт як такий, що не підлягає приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

В даній справі заявлений позов щодо об`єкту нерухомого майна - приміщення, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108-а, набутого відповідачем-2 у приватну власність в процесі приватизації. Правовий статус частини набутого майна, як сховища (протирадіаційного укриття), підтверджено наступним.

Як зазначалось вище, в Паспорті сховища (протирадіаційного укриття) № 65004 від 10.11.2005, вказано, що 30.07.1984 захисну споруду в м. Рівне по вул. Київська, 108А прийнято в експлуатацію, власником зазначено ВАТ "Рівневодавтотранс". Відповідно до технічної характеристики сховища /ПРУ/, площа протирадіаційного укриття становить 133 кв.м., місткість - 200 чоловік, клас сховища (група укриття) - ІІІ Кз-1000, розташування - окремо збудоване.

Згідно облікової картки укриття № 65004, яка оформлена "Июль 1984" та завірена відтиском печатки Рівненської автотранспортної бази Будівельно-монтажного тресту "Поліссяводбуд" Міністерства меліорації та водного господарства УРСР, вказано адресу "г. Ровно, Ровенской области ул. К.Либкнехта, 108А", власник - "Ровенска автобаза треста Полесьеводстрой, Минводхоза УССР". Також зазначено, що площа 133 кв.м., місткість - 200 чоловік, а також зазначено, що сховище є окремо збудованим.

Крім того, 10.08.2022 директором ПАТ "Рівневодавтотранс" складено Акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту - сховища, протирадіаційного укриття № 65004, згідно якого Сховище за адресою: 33027, м. Рівне, вул. Київська 108а перебуває у приватній власності ПАТ "Рівневодавтотранс", загальна характеристика захисної споруди: клас сховища А-3, місткістю на 200 осіб, загальною площею 133 кв.м. вбудоване в будівлю, загальний технічний стан обмежено працездатний.

У розділі "Загальний висновок про стан готовності захисної споруди" вказано, що станом на 10 серпня 2022 року сховище № 65004 оцінюється як не готове до використання за призначенням.

Також, листом № 62 05-3537/62 06/2 від 03.08.2022 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області повідомило, що у електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, встановлено наявність захисної споруди цивільного захисту за адресою: вул. Київська (стара назва К.Лібкнехта), 108-а, м. Рівне

Наявність захисної споруди цивільного захисту за адресою: вул. Київська (стара назва К.Лібкнехта), 108-а, м. Рівне відповідачами не заперечується, а відтак у відповідності до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Отже, правовий статус спірного приміщення площею 133 кв.м., як захисної споруди (сховище - протирадіаційного укриття), підтверджено матеріалами даної справи.

В той же час, суд враховує, що 07.07.1992 Верховною Радою України прийнято Постанову № 2545-ХІІ, якою затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств та введено в дію Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Так, відповідно до вказаної Державної програми приватизації майна державних підприємств (надалі - Програма, зі змінами діючими з 1994 року), Державна програма приватизації - це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про приватизаційні папери", а її положення є обов`язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування.

Розділом 1 Програми об`єкти приватизації було розділено на три види, а саме:

1) об`єкти приватизації, що підлягали першочерговій приватизації, якій підлягали об`єкти, які найбільше впливали на розвиток споживчого ринку, а також ті, що стримували процес стабілізації державного бюджету, гальмували економічний розвиток України та формування її ринкової економіки (п. 1.1 Програми);

2) об`єкти приватизації, що підлягали приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України (п. 1.2 Програми);

3) підприємства та об`єкти, що не підлягали приватизації взагалі (п. 1.3. Програми).

Так, пунктом 1.3 Програми вказано, що до об`єктів, що підприємства та об`єкти, що не підлягають приватизації в 1992 році, належали, в тому числі: протирадіаційні споруди.

Крім того, згідно Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (далі - Перелік), затверджених Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 за № 26-92, діючого станом на дату видачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області спірного наказу №63 від 20.02.2001, протирадіаційні укриття були включенні до даних переліків як такі, приватизація чи передача в оренду яких не допускалася.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли переходити із державної чи комунальної власності у приватну.

Однак, всупереч викладеному, захисна споруда цивільного захисту (згідно паспорту сховище (протирадіаційне укриття) під обліковим записом № 65004), державної власності була приватизована.

Так, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 20.02.2001 № 63 "Про передачу нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству "Рівневодавтотранс", вирішено передати нерухоме майно у власність відкритому акціонерному товариству "Рівневодавтотранс" згідно переліку, в тому числі приміщення, яке є предметом розгляду в даній справі.

Таким чином, спірна захисна споруда цивільного захисту є самостійним об`єктом нерухомого майна, що належить державі Україна і на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на переданий сховищ із державної у приватну власність.

Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу Української PCP (що діяв на момент видання спірного наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 63 від 20.02.2001), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За приписами ст. 4 Закону України "Про власність" (діючого на момент винесення вказаного спірного наказу), власник на свій розсуд володіє, користується розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Об`єктом права власності, зокрема, акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом (ст. 25 Закону України "Про власність").

В чинному законодавстві закріплено положення аналогічного змісту щодо власності, підставі набуття та захисту права власності. Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Беручи до уваги, що судом установлено, що спірне нерухоме майно (сховище - протирадіаційне укриття) не підлягало відчуженню у приватну власність, відтак вимоги прокурора про визнання недійсним рішення про таку передачу та повернення його у власність держави є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо спливу позовної давності та наявності підстав для визнання причин її пропуску поважними.

Як установлено судом, відповідачем-1 подано заяву про застосування позовної давності, а прокурором подано обґрунтування поважності причин її пропуску.

У поданій позовній заяві прокурор вказує, що про передачу РВ ФДМУ по Рівненській області 20.02.2001 на підставі наказу № 63 у власність ВАТ "Рівневодавтотранс" об`єкта цивільної оборони (цивільного захисту) - сховища №65004, розташованого по вулиці Київській, 108-а, в місті Рівне, місткістю 200 осіб та площею 133 кв.м., Рівненській окружній прокуратурі стало відомо 14.08.2023.

Так, в межах кримінального провадження № 4202081110000076 було отримано інформацію щодо факту вибуття з державної власності об`єктів цивільної оборони (цивільного захисту), серед яких і інформація щодо сховища №65004, розташованого по вулиці Київській, 108-а, в місті Рівне.

Зокрема, на запит заступника керівника окружної прокуратури, що здійснював нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42022181110000069 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надано лист за № 10-03-2494 від 14.08.2023, у якому було зазначено, що під час приватизації Рівненської автотранспортної бази №1 будівельно-монтажного підприємства "Рівневодбуд", в склад та вартість цілісного майнового комплексу увійшов об`єкт цивільної оборони цивільного захисту - сховище, яке, відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 20.02.2001 №63, передано у власність відкритому акціонерному товариству "Рівневодавтотранс".

Разом з тим, у обліку, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, ВАТ "Рівневодавтотранс" значиться як балансоутримувач сховища № 65004, розташованого за адресою: вул. Київська, 108-а, м. Рівне. Інформація аналогічного змісту, що ВАТ "Рівневодавтотранс" значиться як балансоутримувач сховища № 65004 також була опублікована у засобах масової інформації, зокрема у публікації "Сховища та укриття у Рівному: актуальна інформація від рятувальників", розміщена за посиланням https://4vlada.com/shovyshcha-ta-ukryttia-u-rivnomu-aktualna-informatsiia-vid-riatuvalnykiv.

Враховуючи викладене, прокурор вважає що строк позовної давності пропущений з поважних причин, а тому наявні достатні підстави для поновлення строків позовної давності.

Судом встановлено, що передача спірного приміщення відповідачу-2 відбувалась на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 20.02.2001 у порядку, встановленому Законами України "Про приватизацію державних підприємств" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що були чинні на момент передачі захисної споруди цивільного захисту у приватну власність.

Так, ст. 30 Закону України "Про приватизацію державних підприємств" встановлювала, що спори, що виникають у процесі приватизації, вирішуються судом або арбітражним судом у встановленому порядку відповідно до їх компетенції.

Стаття 71 Цивільного кодексу УРСР (чинний на момент винесення спірного наказу) встановлює, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст. 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Отже, позовна давність за ЦК УРСР 1963 року застосувалася судом автоматично, без будь-яких заяв з боку іншої сторони.

За змістом чинного Цивільного кодексу України, а саме ст. 256, 261, встановлено, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії") .

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Як вже зазначалось вище, ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №915/826/16, тощо).

Проте, констатуючи можливість обізнаності прокурора з фактом порушення інтересів держави тільки з дати реєстрації кримінального провадження, слід враховувати усталені правові висновки Верховного Суду про те, що позовна давність має обчислюватися з дня, коли про порушення права держави довідався або міг довідатися прокурор тільки у випадку, якщо прокурор довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що не мало місце у спірних правовідносинах.

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Як встановлено судом, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор послався на те, що про порушення вимог законодавства під час приватизації Рівненській окружній прокуратурі стало відомо 14.08.2023 в межах кримінального провадження № 4202081110000076, коли було отримано інформацію щодо факту вибуття з державної власності об`єктів цивільної оборони (цивільного захисту), серед яких і інформація щодо сховища №65004, розташованого по вулиці Київській, 108-а, в місті Рівне.

За п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Тобто прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у цьому випадку Регіонального відділення Фонду державного майна по Рівненській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення останнього від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. Водночас прокурором не наведено жодного мотивування щодо того, які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, зважаючи, що інформація про зареєстроване право власності є загальнодоступною та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.03.2003, тобто більше як 20 років тому.

Відтак у органів прокуратури, починаючи з березня 2003 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом в межах позовної давності, чого прокурором зроблено не було (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

У свою чергу, прокурором належними та допустимими доказами не доведено існування об`єктивних підстав, що унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Більше того, факт здійснення публічної державної реєстрації права власності відповідача-2 понад дванадцять років назад на спірне нерухоме майно підтверджує факт обізнаності держави в особі уповноваженого органу як із фактом реєстрації права власності відповідача-2 на спірне майно, так і з особою, на користь якої здійснена реєстраційна дія із реєстрації права власності. Тож на момент звернення прокурора з позовом, сплинув трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 17.01.2024 у справі № 918/195/23).

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір покладається на прокурора.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.12.2024.

Суддя А.М. Горплюк