Рішення

від 17.12.2024 по справі 120/9684/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 грудня 2024 р. Справа № 120/9684/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "СТАР КАР" до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "СТАР КАР" до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 15.07.2024 року №UA401000/2024/000209/2 та картки відмови у прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/000892.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки призупинення надання преференційного режиму та направлення на перевірку пов`язане з наявністю ризику повторного подання фальсифікованого документу про походження товару зазначеним імпортером при ввезенні вживаних транспортних засобів.

Також вказано, що під час винесення рішення про коригування митної вартості у митниці були усі законні підстави для виникнення обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості товару.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

21.06.2024 року між Приватним підприємством "СТАР КАР" (покупець) та UAB "TRUX ONE" (продавець), укладено контракт №TRX2024/06/21/P/1, згідно умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, зокрема напівпричіп контейнеровіз KRONE, номер шасі НОМЕР_1 , 2022 року виготовлення, бувший у використанні, країна походження Німеччина, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

На виконання даного контракту було виставлено інвойс №TRXT240000169 від 10.07.2024 року на суму 16500 Євро, номер шасі - НОМЕР_1 .

В подальшому, до митного оформлення товару, ввезеного на підставі зазначеного контракту та інвойсу, позивач подав до Вінницької митниці митну декларацію №24UA401020036345U5 від 12.07.2024 року з відповідним пакетом документів, що включав в себе: рахунок-проформу AVTRX240000120 від 21.06.2024 року, рахунок-фактуру (інвойс) №TRXT240000169 від 10.07.2024 року, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1) PL/MF/AT0264808 від 10.07.2024 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 15.04.2022 року, банківський платіжний документ, що стосується товару від 08.07.2024 року, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 12.07.2024 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів TRX2024/06/21/P/1 від 21.06.2024 року.

За результатами розгляду поданої декларантом митної декларації та доданих до неї документів, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000209/2 від 15.07.2024 року.

У цьому рішенні, з посиланням на частину 1 статті 337, пункт 5 статті 54, пункт 2 статті 52 Митного кодексу України, зазначено, що декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідач вказав, що у наданій довідці про транспортні витрати від 12.07.2024 року не зазначено безпосередній географічний пункт перетину митного кордону до якого здійснювався розрахунок транспортних витрат від місця завантаження.

Також довідка містить фразу "Страхування транспортного засобу не проводилось", хоча страхування на території Європейського Союзу є обов`язковим для транспортних засобів, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування.

Крім того, на відкритих інтернет-ресурсах, які спеціалізуються з продажу транспортних засобів на території Європейського Союзу, наявні пропозиції з продажу максимально схожих (марка, модель, рік виготовлення) транспортних засобів за значно вищою вартістю, ніж заявлена декларантом.

З огляду на вищевикладене, зазначено, що існує обґрунтований сумнів достовірності задекларованої митної вартості.

Враховуючи наведене та положення частин 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, декларанту було направлені електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів згідно частин 2, 3 статті 53 Митного кодексу України. Декларантом листом від 15.07.2024 надано відповідь, що інші документи надаватись не будуть.

Тому, контролюючим органом митна вартість визначена за резервним методом згідно статті 64 Митного кодексу України, а джерелом числового значення митної вартості є митна декларація від 10.05.2024 року №UA209230/2024/042255 за якою оформлено 1 товар за резервним методом "Напівпричіп KRONE SD, контейнеровіз, такий що був у використанні - 1 шт. - марка: KRONE; - модель: SD; - номер шасі: WKESD000001017390; -календарний рік виготовлення: 2022, допустима повна маса завантаження 41т. Призначений для перевезення вантажів по дорогам загального користування. Торгова марка: KRONE. Виробник: Bernard Krone GmbH. Країна виробництва DE." та складає 22000 Євро.

Крім того, відповідачем була оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/000892.

Із вказаної картки вбачається, що в процесі митного контролю та митного оформлення встановлено, що декларантом застосовано преференцію зі сплати ввізного мита за кодом "410" на підставі сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.1 PL/MF/AT0264808 від 10.07.2024 року. За результатами перевірки правомірності застосування преференції встановлено, що на направлений раніше митними органами України запит митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів імпортера.

Зазначено, що відповідно до пункту 4 статті 32 "Перевірка підтвердження походження" Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року (далі - Угода), яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року № 1678, якщо митні органи договірної сторони імпортера вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

Так як митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару, статусу походження задекларованих товарів та виконання інших вимог Доповнення І Угоди. Питання про можливість застосування преференційного режиму до товарів буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України.

Не погоджуючись із рішенням Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000209/2 від 15.07.2024 року та карткою відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/000892, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Так, положеннями Митного кодексу України регулюються відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 МК України).

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Виходячи із положень статтей 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч. 2-3 ст. 58 МК України).

Так, стаття 57 Митного кодексу України встановлює, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої-восьмої та десятої статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов`язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Як вимагає частина друга статті 55 Митного кодексу України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити зокрема: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно з пунктом 2 параграфу (а) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Відповідно до пункту 2 параграфу (b) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції.

Згідно з пунктом 2 параграфу (с) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.

Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, що визначає обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: - неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); - невірно проведений розрахунок митної вартості; - невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №813/1229/16.

При цьому, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Тобто, наведені приписи зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, не наведення відповідачем в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року № 826/997/16, від 20.02.2015 року №826/8799/16, від 17.04.2018 року №815/329/17, від 14.09.2018 року №821/1617/17 та Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 22.03.2024 року №120/12253/23, від 15.10.2024 року №120/17289/23.

Аналізуючи вищезазначені положення Митного кодексу України, слід відмітити, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної і вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №826/18258/13-а та від 20.03.2024 року у справі №826/5959/17.

Суд зазначає, що відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У даній спірній ситуації відповідач, окрім іншого, вказав, що у наданій довідці про транспортні витрати від 12.07.2024 року не зазначено безпосередній географічний пункт перетину митного кордону до якого здійснювався розрахунок транспортних витрат від місця завантаження. Також довідка містить фразу "Страхування транспортного засобу не проводилось", хоча страхування на території Європейського Союзу є обов`язковим для транспортних засобів, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування.

Надаючи оцінку таким доводам контролюючого органу, суд зазначає, що відповідно до умов контракту №TRX2024/06/21/P/1 від 21.06.2024 року продавець поставляє товар на умовах FCA -Каунас, Литва.

За умовами поставки FCA основну частину перевезення забезпечує покупець, який сам обирає транспорт, сам організовує його ланцюг, заключає договори перевезення.

Так, для підтвердження витрат на транспортування позивач надав довідку про транспортні витрати від 12.07.2024 року в якій вказано, що вартість перевезення транспортного засобу марки KRONE, номер шасі НОМЕР_1 становить 250 EURO. Також дана довідка містить відомості, що страхування транспортного засобу не проводилось.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що надана довідка про транспортні витрати від 12.07.2024 року містить фразу "страхування транспортного засобу не проводилось", хоча страхування на території Європейського Союзу є обов`язковим для транспортних засобів, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування, оскільки не надання позивачем страхових документів не є підставою для коригування митної вартості транспортного засобу за резервним методом та може свідчити лише про те, що страхування транспортного засобу не здійснювалось.

Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №120/336/24 від 05 листопада 2024 року.

Щодо використання відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів цінової інформації відкритих інтернет-ресурсів, які спеціалізуються на продажу транспортних засобів на території Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що у спірному рішенні відповідач не вказує, який саме інтернет-ресурс (якої країни) ним використовувався задля перевірки вартості "схожих" транспортних засобів, що в свою чергу ставить під сумнів вказану позицію суб`єкта владних повноважень, крім того слід зазначити, що формально нижчий рівень вартості імпортованого товару від вартості іншого подібного чи аналогічного товару не може вважатись заниженням митної вартості та бути перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Суд також вказує, що відомості з інтернет-ресурсу є інформативними та орієнтовними і не можуть бути повністю достовірними. Відповідачем не доведено, що взятий за основу визначення митної вартості транспортний засіб був ідентичний, в тому числі по його комплектності та технічному стану, тому, що ввозився позивачем. В свою чергу, ціна транспортного засобу залежить від багатьох факторів, а оціночна вартість різних транспортних засобів навіть в межах однієї категорії та марки може суттєво відрізнятися в залежності від інших характеристик та їх технічного стану.

Водночас, слід зазначити, що можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв`язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Таких висновків дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №120/17984/23 від 07 листопада 2024 року.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що декларантом було надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують задекларовану ціну товару, і у митниці не було об`єктивних підстав витребувати додаткові документи.

Дослідивши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем у митній декларації, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 МК України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.

Необґрунтованими є і посилання відповідача в підтвердження недостовірності заявленої позивачем митної вартості товарів на результати аналізу баз даних митного органу, згідно з якими рівень митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже завершено, є більшим.

Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих/подібних товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №805/2713/16-а від 19.02.2019 року та №804/150/16 від 05.07.2022 року.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу.

За наведених вище підстав суд вважає, що винесене відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пункту 2 та пункту 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару та не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні по справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.49-51) Європейський Суд вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000209/2 від 15.07.2024 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку вимогам щодо скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/000892, то суд зазначає таке.

Стаття 278 Митного кодексу України передбачає, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Згідно з частинами 4, 5 статті 280 Митного кодексу України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до частин 1-3 статті 36 Митного кодексу України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

З 01.01.2016 року застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року (далі - Угода), яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року № 1678.

Відповідно до частини 2 статті 26 Угоди для цілей цієї глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

У відповідності до вимог статті 27 Угоди для цілей цієї глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема, будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Згідно зі статті 2 Протоколу І до Угоди з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до частини 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку до цього Протоколу.

Згідно статтею 17 Протоколу 1 до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

У відповідності до частин 1, 3, 8, 9 статті 41 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

З наведеного вбачається, що сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що, у свою чергу, впливає на нарахування відповідних митних платежів під час митного оформлення товарів відповідно до заявленого митного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

В той же час, обов`язок вжиття належних заходів для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Крім того, частиною 2 статті 43 Митного кодексу України передбачено, що у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Згідно із статтею 32 Протоколу І до Угоди митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс.

З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Відповідно до статті 33 Протоколу І до Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, вони повинні запропонувати імпортерові позбавитися товару з уживанням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

З аналізу наведеного вбачається, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Із матеріалів справи вбачається, що 09.08.2024 року відповідачем скеровано Департаменту контролю та адміністрування митних платежів запит за № 7.12-1/15-01/4/5584 "Щодо проведення перевірки документів про походження товарів" про проведення перевірки достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1, складених уповноваженими органами Республіки Польща, в тому числі сертифікату №PL/MF/AT0264808 від 10.07.2024 року.

Необхідність проведення перевірки обґрунтована наявністю ризику повторного подання імпортером фальсифікованого документу про походження товару при ввезенні вживаних транспортних засобів.

У змісті відзиву на позовну заяву зазначено, що вказаний запит направлявся Державної митної служби України з подальшим перенаправленням уповноваженим органам Польщі, з проханням надати допомогу в проведенні перевірки вищезазначеного документу про походження товару та даних, які у ньому містяться.

Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відповідь на вказаний запит до митних органів України не надходила.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Як вже зазначалось, для підтвердження преференційного походження імпортованого товару - напівпричіп контейнеровіз KRONE, номер шасі НОМЕР_1 , позивачем надано відповідачеві сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 №PL/MF/AT0264808 від 10.07.2024 року.

Спірною карткою відмови позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410, оскільки митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару, статусу походження задекларованих товарів та виконання інших вимог Доповнення І Угоди.

При цьому, зазначено, що питання про можливість застосування преференційного режиму до товарів буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України.

Разом з тим, приймаючи спірну картку відмови в митному оформленні (випуску) товарів відповідач вказав на наявність сумнівів щодо преференційного походження товару, зокрема зазначив, що на направлений раніше митними органами України запит митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів імпортера.

Однак, суд критично оцінює вказану позицію відповідача, з огляду на наступне.

Так, наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації, контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту пункту 6 статті 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить принципам здійснення державної митної справи, як законності та презумпції невинуватості, згідно із статтею 8 Митного кодексу України.

Позиція відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприпустимою з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.

В цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася висновками Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Суд наголошує на тому, що відповідно до норм статті 33 Протоколу 1 до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується висновками викладеними у постанові Верховного Суду у справі № 260/2805/20 від 11.04.2022 року.

І саме у разі не підтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування господарюючим суб`єктом преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов`язання зі сплати мита, яке такий суб`єкт зобов`язаний сплатити у зв`язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару.

Застосування відповідачем іншого підходу, за яким платник повинен у повному обсязі сплатити митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов`язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом.

Натомість, у разі отримання за наслідками перевірки відповіді на запит з інформацією, яка відрізняється від задекларованої під час митного оформлення чи не підтверджує країну походження товару, контролюючий орган вправі та має усі можливості провести документальну перевірку і за її результатами донарахувати суму ввізного мита без застосування преференцій.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким, за своєю суттю, є оскаржувана картка відмови.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а саме надання декларанту преференції зі сплати ввізного мита. Відтак спростування зафіксованого у такому документі факту преференційного походження товару може здійснюватися уповноваженим суб`єктом владних повноважень виключно в порядку та у спосіб, що визначені нормами міжнародного договору та національного законодавства. При цьому, одного лише сумніву в достовірності сертифікату є недостатньо для прийняття митним органом рішення про відмову у митному оформленні випуску товару із наданням преференції.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/151/23 від 13 листопада 2023 року та №120/11067/22 від 13 грудня 2024 року.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у застосуванні преференції, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятої відповідачем картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/000892.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 6056,00 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000209/2 від 15.07.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/000892.

Стягнути на користь Приватного підприємства "СТАР КАР" сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Приватне підприємство "СТАР КАР" (вул. Івана Бевза, 34, м. Вінниця, 21000, ЄДРПОУ 37489652);

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, ЄДРПОУ ВП 43997544).

Суддя Свентух Віталій Михайлович