Рішення

від 16.12.2024 по справі 160/7662/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року Справа № 160/7662/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені користь позивача за період з 26.09.2023 по день фактичного розрахунку 21.03.2024 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/26721/23 визнано протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 20 912,86 грн, зобов`язано Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20 912,86 грн. 21.03.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі № 160/26721/23, відповідачем було виплачено на мою користь грошову компенсацію вартості речового майна в сумі 20549,17 грн. Оскільки грошова компенсація за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 19597,86 грн. виплачена несвоєчасно, ОСОБА_1 просить стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 26.09.2023 по день фактичного розрахунку 21.03.2024 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, у зв`язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Витребувано від Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом, у строк встановлений для подачі відзиву, довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням.

Відповідач ухвалу від 01.04.2024 та позовну заяву з додатками отримав засобами підсистеми «Електронний суд» 03.04.2024 та 26.03.2024 (з урахуванням ч. 5 ст. 251 КАС України) відповідно, проте, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Витягом з наказу Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства юстиції України від 15.09.2023 року №135 о/с-23 звільнено 25 вересня 2023 року з Державної кримінально-виконавчої служби України старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , з посади молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію".

Відповідно до довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна №47, загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 20912,86 грн.

18.09.2023 позивач звернувся до начальника Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна особистого користування.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року по справі №160/26721/23, позовну заяву задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 20 912,86 грн.

Зобов`язано Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20 912,86 грн.

Копією трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_1 21.09.2006 року прийнятий на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України на підставі наказу №75о/с від 03.10.2006 та 25.09.2023 року звільнений зі служби з Державної кримінально-виконавчої служби України (наказ ВОУПЛСН №135о/с-23 від 15.09.2023 року).

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року по справі №160/26721/23, Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 20549,17 грн., що підтверджується зарахуванням на картку позивача о 16 годині 27 хвилин 21 березня 2024 року.

Оскільки грошова компенсація за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 20549,17 грн. виплачена несвоєчасно, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

Відповідно до довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна №47, загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 20912,86 грн.

Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та наведений факт не заперечується сторонами.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року по справі №160/26721/23, позовну заяву задоволено повністю та ухвалено:

Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 20 912,86 грн.

Зобов`язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20 912,86 грн.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року по справі №160/26721/23, Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 20549,17 грн., що підтверджується зарахуванням на картку позивача об 16 годині 27 хвилин 21 березня 2024 року.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплати йому середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїх рішеннях, зокрема, у справах №806/2164/16 (постанова від 30.01.2019 року), №814/2563/16 (постанова від 12.12.2018 року) неодноразово висловлював позицію, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Вказана позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 року у справі №823/64/16.

У даному випадку суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні позивача не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи те, що станом на день звільнення позивача спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військових, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівника з військової служби.

Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2018 року по справі №806/1183/16.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що витягом з наказу Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом Міністерства юстиції України від 15.09.2023 року №135 о/с-23 звільнено 25 вересня 2023 року з Державної кримінально-виконавчої служби України старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , з посади молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію", однак, остаточний розрахунок з позивачем не відбувся.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від від 01 квітня 2024 року по справі №160/26721/23, Відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 20549,17 грн., що підтверджується зарахуванням на картку позивача о 16 годині 27 хвилин 21 березня 2024 року.

Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.09.2023 по 21.03.2024 року включно, чим порушив права позивача.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що положення статей 116,117 КЗпП України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У пункті 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує висновки Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1113с16.

У пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зафіксовано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, пропорційно загальному розміру належних позивачеві при звільненні виплат.

Виходячи з наведеного, оскільки грошова компенсація за неотримане в період служби речове майно особистого користування виплачена ОСОБА_1 в розмірі 20549,17 грн., відтак, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку та стягнути компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі грошової компенсації за неотримане в період служби речове майно особистого користування виплаченої за рішенням суду по справі №160/26721/23.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією про сплату №2029-3734-3710-9176 від 23 березня 2024 року.

Відповідно до ухваленого у справі рішення, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби з 26.09.2023 по 21.03.2024.

Стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (код ЄДРПОУ 3186119219) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені користь ОСОБА_1 за період з 26.09.2023 по день фактичного розрахунку 21.03.2024 року в сумі 20549,17 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (код ЄДРПОУ 3186119219) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП ) суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 16.12.2024 року.

Суддя Н.Є. Калугіна