Рішення

від 16.12.2024 по справі 260/5634/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2024 року м. Ужгород№ 260/5634/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, -

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі по тексту відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) ) (далі по тексту відповідач 2), в якому просить суд: "1. Прийняти позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі; 2. Витребувати в ІНФОРМАЦІЯ_2 : 1) наказ про мобілізацію ОСОБА_1 ; 2) Висновок ВЛК в ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.06.24 p.; 3) висновок ВЛК в Відділенні № 1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.03.24 року; 3. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення у військову частину НОМЕР_5 ; 4. Визнати протиправним та скасувати окремі положення Наказу № 177 від 25.06.2024 p., виданого командиром військової частини НОМЕР_1 , а саме: в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; 5. Зобов`язати військову частину в/ч НОМЕР_1 в особі командира військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби в запас, призваного під; час мобілізації, шляхом видачі наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_6 .".

30 серпня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 червня 2024 року, позивач, рухаючись з м. Перечин в напрямку м. Ужгород, близько сьомої години ранку був зупинений військовими ТЦК біля блокпосту, що знаходиться біля населеного пункту Оріхівці Ужгородського р-ну з вимогою пройти до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних. Проїхати з позивачем до відділення № 1 ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем реєстрації проживання і ознайомитись з результатами BЛK, яку позивач пройшов 11 березня 2024 року, відмовились. Близько 7.30 години того ж дня позивача примусово доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , забрали телефон і зачинили в будівлі. Прохання позивача викликати адвоката було проігноровано. Протримавши позивача з десятком людей до 22-ї години було запропоновано обміняти можливість вийти на проходження BЛK в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Через годину після проходження BЛK позивач дізнався про те, що його визнано придатним до військової служби, хоча у нього наявні захворювання, які потребують додаткового та більш детального обстеження у спеціалізованих закладах. Не дивлячись на вимогу позивача обстежити його детальніше, його разом з іншими мобілізованими особами автобусом о 02.00 годині ночі 19 червня відправили на полігон до м. Рівне. В дорозі відмовляли в можливості скористатись туалетом. Через високу температуру повітря в салоні та незручні дитячі сидіння позивач, кульгавий з розірваним меніском, вродженою аневризмою серця і сколіозом втрачав свідомість, на прохання зупинитись і викликати швидку були проігноровані. Після 12 годин дороги на шкільному автобусі, без їжі та води, позивач був доставлений на полігон. Після огляду медичною комісією полігону, у тому числі, позивача визнали непридатними для проходження навчання та "відмовились від нього". Після цього також й позивача повернули до ІНФОРМАЦІЯ_2 , звідки вже через годину відправили з новими мобілізованими на інші полігони України. Позивач вказує, що в нелюдських умовах ми "подорожували" ще 4 дні, не маючи можливості переодягнутись, нормально поїсти, виспатись, по полігонах від міста Львів до " ІНФОРМАЦІЯ_7 " під Києвом, де, в тому числі й від позивача "відмовлялися". Позивача знову повернули до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Повторні вимоги викликати адвоката для надання правової допомоги були проігноровані. Позивача доправили до в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 . Окрім незаконності дій ТЦК щодо позивача в частині мобілізації, "експрес-проходження" BЛK та відмову у додатковому обстеженні, нелюдського та такого, що принижує честь га гідність, поводження як під час перебування в ТЦК, так і під час переїзду з ІНФОРМАЦІЯ_6 до полігонів, було також відверто проігноровано повідомлення позивачем працівників ТЦК про наявність у нього "важких" сімейних обставин хворого батька, за яким потрібен догляд і здійснювати цей догляд окрім позивача нікому, так як є єдиним сином (мати померла, інших родичів нема). Отримати відстрочку від мобілізації у зв`язку з необхідністю догляду за батьком позивач не встиг, але розпочав збір необхідних документів. Щодо висновку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і висновку BЛK відділення № 1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_3 , то такі в порушення пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року, з підписом про ознайомлення та датою не видавалися. Не надали копій висновків ВЛК та додатків до них вказані ТЦК навіть на адвокатські запити від 01 липня 2024 року. Достовірно знаючи, що у позивача є хворий батько, який потребує догляду єдиного сина, оскільки інші родичі, які б могли доглядати батька, відсутні, працівники ІНФОРМАЦІЯ_8 не обмежились врученням повістки з визначенням дати прибуття до мобілізаційного пункту, а фактично негайно мобілізували, позбавивши можливості реалізувати своє право на оформлення відстрочки від мобілізації чи хоча б можливості потурбуватись про подальшу долю батька. В результаті таких незаконних дій позивача було мобілізовано та зараховано до особового складу в/ч НОМЕР_1 . З приводу незаконних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем 16 липня 2024 року подано відповідну в електронній формі заяву до ДБР та інші структури. З огляду зазначені, з точки зору позивача, незаконні дії ІНФОРМАЦІЯ_2 його незаконно мобілізували та позбавили можливості реалізувати законне право на відстрочку. Також позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не надав можливості подати заяву на отримання відстрочки відповідно до пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період затвердженого постановою КМУ № 560 від 16 травня 2024 року відповідно до пункту 6 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Також, позивач зазначає, що його доставили до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 на власному транспорті у невстановлений Законом спосіб без попереднього виклику по повістці відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Позивач вказує, що його утримують па території в/ч № НОМЕР_1 , військову форму не вдягав, присягу не приймав, вважає себе незаконно мобілізованою цивільною особою. Обґрунтовуючи вимоги до в/ч № НОМЕР_1 позивач вказує, що відповідно до листа командира в/ч НОМЕР_1 від 29 липня 2024 року № 1704/7 його згідно наказу командира в/ч (по стройовій частині) від 25 червня 2024 року № 177 призначено до в/ч НОМЕР_1 та зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 . 02 липня 2024 року позивач звернувся з рапортом до командира в/ч НОМЕР_1 про надання відпустки терміном 7 днів в зв`язку з госпіталізацією батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , до терапевтичного відділення КНП "Перечинська лікарня". На підтвердження такої госпіталізації надав, зокрема, копію направлення, копію консультативного висновку спеціаліста, копію довідки про перебування на стаціонарному лікуванні, в яких зазначено причину госпіталізації, листом № 845/15 від 08 липня 2024 року командиром в/ч НОМЕР_1 у наданні відпустки за сімейними обставинами було відмовлено у зв`язку з відсутністю доказів важкості стану здоров`я батька. 23 липня 2024 року позивачем командиру в/ч НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" № 2232-ХІІ. До рапорту позивачем додано належним чином завірені документи, якими підтверджується факт родинних відносин, відсутність інших осіб, які можуть або зобов`язані піклуватись про хворого батька, медичні документи, які підтверджують захворювання батька, а саме: висновок № 71/6 від 19.06.24 року про наявність порушення функцій організму, довідку ЛКК № 71 /6 від 19.06.24 року, свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 , свідоцтво про смерть матері, заяву ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Маріаш В.І. від 09 липня 2024 року, реєстр. № 1236, витяг № 257/14-11 від 18 червня 2024 року, виданий адміністратором відділу ЦНАП Н.Бабука, копію паспорта та ід.номера батька (паспорт № НОМЕР_8 ), копію паспорта та ід.номера ОСОБА_1 , 1992 року народження (паспорт № НОМЕР_9 ). Згідно листа в/ч НОМЕР_1 за № 1799/7 від 01 серпня 2024 року, із поданого рапорту та доданих документів не вбачається достатніх підстав, передбачених чинним законодавством для звільнення з військової служби під час воєнного стану з огляду на відсутність підтвердження наявності інвалідності. Позивач вказує на протиправність зазначеної поведінки відповідачів, у зв`язку із цим просить суд позов задовольнити.

Відповідачем 1 подано до суду відзив, у якому суб`єкт владних повноважень просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому вказано про правомірність оскаржуваних позивачем дій та рішень. Зокрема, зазначено ВЛК визнано позивача придатним до військової служби, при цьому позивач не повідомляв про наявність у нього права на відстрочку від мобілізації в особливий період чи інформації про його бронювання.

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування правової позиції зазначає, що рапорт було розглянуто командуванням частини та повернутий без реалізації, оскільки приписами статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"№ 2232-ХІІ передбачено підставу для звільнення військовослужбовців наявність І-ІІ групи інвалідності, зокрема, у батьків (у зміненій редакції статті 26 Закону). Така інвалідність у батька позивача відсутня. З підстав наведених у відзиві представник просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповіді на відзиви на адресу суду не надходили.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 17 червня 2024 року щодо ОСОБА_1 , проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом якого складено Довідку військово-лікарської комісії № 2223, згідно якої останнього визнано придатним до військової служби (а.с. 47).

Винесенню указаної довідки передувало складення карти обстеження та медичного огляду від 17 червня 2024 року, у якій вказано про придатність позивача до військової служби (а.с. 48).

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 червня 2024 року № 507 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаних та резервістів у складі команди НОМЕР_1 відповідно додатку (а.с. 46).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 177 від 25 червня 2024 року ОСОБА_1 , зараховано до списків особового складу, постановлено на всі види забезпечення.

23 липня 2024 року позивачем командиру в/ч НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) (а.с. 10).

До вказаного рапорту позивач додав: Висновок № 71/6 від 19 червня 2024 року про наявність порушення функцій організму (а.с. 14); Довідка ЛКК № 71 /6 від 19 червня 2024 року (а.с. 15); Свідоцтво про народження серія НОМЕР_10 (а.с. 24); Свідоцтво про смерть матері ОСОБА_2 серії НОМЕР_11 (а.с. 18); Заявою ОСОБА_1 , посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Маріаш В.І. 09 липня 2024 року, реєстр № 1236 (а.с. 16); Витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні № 257/14-11 від 18 червня 2024 року (а.с. 17); Копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 (а.с.а.с. 19, 21); Копія паспорта та РНОКПП позивача (а.с. 22, 25).

Листом командира в/ч НОМЕР_1 № 1799/7 від 01 серпня 2024 року, позивачу було відмовлено з огляду на те, що подані військовослужбовцем документи не підтверджували наявності інвалідності у батька позивача ОСОБА_1 (а.с. 13).

За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із статтею 106 частиною 1 пунктом 20 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до статті 106 частини 1 пункту 20 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Як момент виникнення спірних у цій справі відносин, так і станом на час розгляду судом цієї адміністративної справи, воєнний стан в Україні триває.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" вирішено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі по тексту Указ № 69/2022).

Відповідно до пункту 4 Указу № 69/2022, призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон України № 2232-XII, в редакції станом на час виникнення спірних відносин).

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (статті 1 частина 5 Закону України № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII.

Відповідно до статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" абзацу 3 Закону України № 2232-XII (в редакції чинній станом на 04 травня 2024 року) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

18 травня 2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" № 3633-IX.

Відповідно до статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України № 2232-XII, у редакції з 18 травня 2024 року, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно із частиною 12 статті 26 Закону України № 2232-XII у редакції з 18 травня 2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як наявність хворого батька, що підтверджується медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, змінилась, а тому для звільнення з військової служби військовослужбовець повинен довести необхідність постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Таким чином, станом на час мобілізації, а також на час подання рапорту про звільнення та розгляду військовою частиною рапорту позивача та прийняття рішення по його суті, законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення, як підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 241 абзацу 4 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

23 липня 2024 року позивачем командиру в/ч НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) (а.с. 10).

Як вказувалося судом вище, до рапорту про звільнення позивач додав: Висновок № 71/6 від 19 червня 2024 року про наявність порушення функцій організму (а.с. 14); Довідка ЛКК № 71 /6 від 19 червня 2024 року (а.с. 15); Свідоцтво про народження серія НОМЕР_10 (а.с. 24); Свідоцтво про смерть матері ОСОБА_2 серії НОМЕР_11 (а.с. 18); Заявою ОСОБА_1 , посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Маріаш В.І. 09 липня 2024 року, реєстр № 1236 (а.с. 16); Витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні № 257/14-11 від 18 червня 2024 року (а.с. 17); Копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 (а.с.а.с. 19, 21); Копія паспорта та РНОКПП позивача (а.с. 22, 25).

Суд зауважує, що подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи є не достатніми для підтвердження того, що батько позивача є особою з інвалідністю І-ІІ групи.

Із вказаних підстав, листом військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у звільненні з військової служби, оскільки батько позивача ОСОБА_1 не є особою з інвалідністю І-ІІ групи.

За позицією відповідача, після набуття чинності 18 травня 2024 року змін до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" позивач не міг бути звільнений за правилами, що діяли до 18 травня 2024 року, оскільки вони втратили чинність.

Надаючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку, що оскільки на час подання та розгляду рапорту позивача від 23 липня 2024 про звільнення з військової служби вже діяла нова редакція статті 26 Закону України №2232-XII, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції чинній на час подання рапорту та прийняття рішення.

Водночас, ні до рапорту, ні до матеріалів справи не надано доказів, що батько позивача ОСОБА_1 належить до осіб з інвалідністю I чи II групи.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку, що відповідач правомірно відмовив у задоволенні рапорту позивача та звільненні його з військової служби.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову у вказаній частині необхідно відмовити.

Як зазначалося вище, обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач зазначив, що 18 червня 2024 року, позивач, рухаючись з м. Перечин в напрямку м. Ужгород, близько сьомої години ранку був зупинений військовими ТЦК біля блокпосту, що знаходиться біля населеного пункту Оріхівці Ужгородського р-ну з вимогою пройти до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних. Проїхати з позивачем до відділення № 1 ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем реєстрації проживання і ознайомитись з результатами BЛK, яку позивач пройшов 11 березня 2024 року, відмовились. Близько 7.30 години того ж дня позивача примусово доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , забрали телефон і зачинили в будівлі. Прохання позивача викликати адвоката було проігноровано. Протримавши позивача з десятком людей до 22-ї години було запропоновано обміняти можливість вийти на проходження BЛK в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Через годину після проходження BЛK позивач дізнався про те, що його визнано придатним до військової служби, хоча у нього наявні захворювання, які потребують додаткового та більш детального обстеження у спеціалізованих закладах. Не дивлячись на вимогу позивача обстежити його детальніше, його разом з іншими мобілізованими особами автобусом о 02.00 годині ночі 19 червня відправили на полігон до м. Рівне. В дорозі відмовляли в можливості скористатись туалетом. Через високу температуру повітря в салоні та незручні дитячі сидіння позивач, кульгавий з розірваним меніском, вродженою аневризмою серця і сколіозом втрачав свідомість, на прохання зупинитись і викликати швидку були проігноровані. Після 12 годин дороги на шкільному автобусі, без їжі та води, позивач був доставлений на полігон. Після огляду медичною комісією полігону, у тому числі, позивача визнали непридатними для проходження навчання та "відмовились від нього". Після цього також й позивача повернули до ІНФОРМАЦІЯ_2 , звідки вже через годину відправили з новими мобілізованими на інші полігони України. Позивач вказує, що в нелюдських умовах ми "подорожували" ще 4 дні, не маючи можливості переодягнутись, нормально поїсти, виспатись, по полігонах від міста Львів до " ІНФОРМАЦІЯ_7 " під Києвом, де, в тому числі й від позивача "відмовлялися". Позивача знову повернули до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Повторні вимоги викликати адвоката для надання правової допомоги були проігноровані. Позивача доправили до в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 . Окрім незаконності дій ТЦК щодо позивача в частині мобілізації, "експрес-проходження" BЛK та відмову у додатковому обстеженні, нелюдського та такого, що принижує честь га гідність, поводження як під час перебування в ТЦК, так і під час переїзду з ІНФОРМАЦІЯ_6 до полігонів, було також відверто проігноровано повідомлення позивачем працівників ТЦК про наявність у нього "важких" сімейних обставин хворого батька, за яким потрібен догляд і здійснювати цей догляд окрім позивача нікому, так як є єдиним сином (мати померла, інших родичів нема). Отримати відстрочку від мобілізації у зв`язку з необхідністю догляду за батьком позивач не встиг, але розпочав збір необхідних документів. Щодо висновку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і висновку BЛK відділення № 1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_3 , то такі в порушення пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року, з підписом про ознайомлення та датою не видавалися. Не надали копій висновків ВЛК та додатків до них вказані ТЦК навіть на адвокатські запити від 01 липня 2024 року. Достовірно знаючи, що у позивача є хворий батько, який потребує догляду єдиного сина, оскільки інші родичі, які б могли доглядати батька, відсутні, працівники ІНФОРМАЦІЯ_8 не обмежились врученням повістки з визначенням дати прибуття до мобілізаційного пункту, а фактично негайно мобілізували, позбавивши можливості реалізувати своє право на оформлення відстрочки від мобілізації чи хоча б можливості потурбуватись про подальшу долю батька. В результаті таких незаконних дій позивача було мобілізовано та зараховано до особового складу в/ч НОМЕР_1 . З приводу незаконних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем 16 липня 2024 року подано відповідну в електронній формі заяву до ДБР та інші структури. З огляду зазначені, з точки зору позивача, незаконні дії ІНФОРМАЦІЯ_2 його незаконно мобілізували та позбавили можливості реалізувати законне право на відстрочку. Також позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не надав можливості подати заяву на отримання відстрочки відповідно до пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період затвердженого постановою КМУ № 560 від 16 травня 2024 року відповідно до пункту 6 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Також позивач зазначає, що його доставили до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 на власному транспорті у невстановлений Законом спосіб без попереднього виклику по повістці відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Позивач вказує, що його утримують па території в/ч № НОМЕР_1 , військову форму не вдягав, присягу не приймав, вважає себе незаконно мобілізованою цивільною особою.

Аналізуючи підстави вимог до відповідача 1 судом зазначається, що такі підстави умовно можна розділити на три групи: 1. Підстави, що стосуються ймовірної повідки відповідача 1 з приводу особи позивача, як от вимога пройти до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних; відмова проїхати з позивачем до відділення № 1 Ужгородського РТЦК у АДРЕСА_3 за місцем реєстрації проживання для ознайомлення з результатами BЛK, яку позивач пройшов 11 березня 2024 року; примусове доставлення позивача до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрання телефону та зачинення в будівлі; ігнорування прохання позивача щодо виклику адвоката; погані умови знаходження в приміщенні відповідача 1; погані умови під час транспортування позивача. 2. Підстави, що стосуються стану здоров`я позивача та ВЛК. 3. Реалізація права позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до статті 72 частин 1 та 2 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 частин 1 та 2 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 77 КАС України частин 1, 2, 4 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 частин 1 та 2 КАС України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Розглядаючи справу судом не було встановлено наявність доказів, які підтверджують підстави викладені позивачем у позові, якими позивач обґрунтовує вимоги до відповідача 1, зокрема, щодо умовно віднесених судом до першої групи.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд, в межах розгляду справи, не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що придатний або непридатний до військової служби.

Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Також згідно з висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

У цьому випадку, позивачем оскаржуються рішення ВЛК саме з незгодою визначення його медичного діагнозу, та не врахування ВЛК медичних даних, які на думку позивача повинні бути враховані.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду, суд позбавлений можливості надати оцінку медичному діагнозу, оскільки це питання спеціальної компетенції, а не питання права.

Також судом зазначається, що посилання позивача на неотримання висновків ВЛК не впливає на їх правомірність чи протиправність, а також на правомірність (протиправність) оскаржуваного наказу.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення регулює Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року за № 560 (далі по тексту Порядок № 560)

Відповідно до пунктів 56, 57 та 58 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Для розгляду питань надання військовозобов`язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов`язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку. Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються. За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Таким чином у спірному випадку за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період позивач повинен був особисто подати на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу відповідну заяву.

Судом не встановлено під час розгляду справи, що позивач звертався до уповноважених органів з приводу надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши оскаржені позивачем рішення відповідачів та їх оскаржувану поведінку, судом не було вставлено, що такі не відповідають критеріям, визначеним статтею 2 частиною 2 КАС України, а надані позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що оскаржувані рішення та поведінка відповідачів відповідає критеріям правомірності.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними рішень та дій, зобов`язання вчинити дії про визнання протиправними рішень та дій, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко