Рішення

від 17.12.2024 по справі 280/9754/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 грудня 2024 року Справа № 280/9754/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач), в якому позивач (з урахуванням уточнень) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24 липня 2024 року №083850022597 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи з 13 листопада 1993 року по 16 листопада 1995 року та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах згідно із п. «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року на підставі його заяви про призначення пенсії від 17 липня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з зайвою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, надавши необхідні документи, які підтверджують періоди роботи та дають право на призначення пенсії за Списком №2. Позивач досяг віку 57 років, має загальний стаж роботи 27 років 2 місяці 21 день та пільговий стаж за Списком № 2 - 10 років 6 місяців 15 днів. Відповідач розглянув заяву позивача з урахуванням принципу екстериторіальності та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності страхового та пільгового стажу, встановленого статтею 114 Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), а саме 30 років страхового стажу та пільгового 12 років. Позивач не погоджується з рішенням відповідача, так як вважає, що має право призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список 2), оскільки обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020у справі № 1-5/2018(746/15). Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Також, вказаною ухвалою судді від ГУ ПФУ в Харківській області та ГУ ПФУ в Запорізькій області витребувано засвідчені належним чином копії матеріалів звернення позивача із заявою про призначення пенсії, копію оскаржуваного рішення, а також детальний розрахунок стажу позивача, проведеного за наслідками розгляду його звернення.

Відповідач правом на подання відзиву на позов у строки, встановлені ухвалою судді від 28 жовтня 2024 року, не скористався.

08 листопада 2024 року представником третьої особи до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» разом із витребуваними документами подано пояснення, які містять заперечення проти задоволення позову в обґрунтування яких вказано наступне. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV пенсія за віком на пільгових умовах призначається, зокрема, чоловікам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у жінок, з яких не менше 12 років 6 місяців на зазначених посадах. Працівникам, зокрема, чоловікам які не мають необхідного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу (6 років 3 місяці) на зазначених роботах, та відповідний страховий стаж пенсії на пільгових умовах призначається із зменшенням пенсійного віку, визначеного частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. На підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів та даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача склав 27 років 2 місяці 21 день. Пільговий стаж за Списком № 2 склав 10 років 6 місяців 15 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 13 листопада 1993 року по 16 листопада 1995, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_2 відсутня назва організації куди прийнято заявника та відсутні накази на прийняття та звільнення з роботи. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Згідно пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV позивач має право на зниження пенсійного віку на 3 роки. На день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 57 років. У зв`язку з викладеним, за наслідками розгляду заяви позивача від 17 липня 2024 року та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 24 липня 2024 року № 083850022597 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. Третя особа просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.

17 липня 2024 року позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, яка з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24 липня 2024 року №083850022597 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до 2 статті 114 Закону №1058-IV позивачу відмовлено у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.

Згідно вказаного рішення позивач станом на дату із зверненням досяг 57 років.

Загальний страховий стаж за підрахунками відповідача склав 27 років 2 місяці 21 день, пільговий стаж за Списком № 2 - 10 років 6 місяців 15 днів.

Також, вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано період роботи з 13 листопада 1993 року по 16 листопада 1995, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_2 відсутня назва організації куди прийнято заявника та відсутні накази на прийняття та звільнення з роботи. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.

Окрім того, зазначено, що позивач матиме право на пенсійну виплачу з 20 квітня 2030 року.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 листопада 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17 листопада 2005 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування) положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.

Як встановлено під час розгляду справи з наданих позивачем документів, зокрема трудової книжки НОМЕР_2 від 23 липня 1985 року, в тому числі записів 9-13, 13 листопада 1993 року та відповідних печаток на вказаних записах, ОСОБА_1 прийнято на посаду зварника 6-го розряду у ТОВ "Флайт ЛТД" ЄДРПОУ 22135640, а з 16 листопада 1995 року позивача звільнено з посади електрозварника 6-го розряду. У подальшому позивач знову був працевлаштований у ТОВ "Флайт ЛТД" ЄДРПОУ 22135640, де працював газоелектрозварником, електрогазозварником з 01 жовтня 1998 року по 08 серпня 2008 року, підприємством належно сплачувались внески на соціальне страхування, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що на час початку заповнення належної позивачу трудової книжки НОМЕР_2 від 23 липня 1985 року була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).

Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до трудової книжки записів щодо прийняття на роботу та звільнення з неї, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 23 липня 1985 року, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі відомості про роботу чітко (з урахуванням печаток) по хронології відображено місце роботи позивача, наявний відтиск печатки, та підпис відповідальної особи, якою здійснювались записи у трудовій книжці позивача.

Суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки, як-то дописування записів про прийняття на роботу чи звільнення з неї іншим почерком.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21 лютого 2018 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.

З огляду на вказане, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 13 листопада 1993 року по 16 листопада 1995 року.

Щодо протиправності оскаржуваного в даній справі рішення та позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити йому пільгову пенсію по Списку № 2 зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ з 17 липня 2024 року, суд зазначає наступне.

У преамбулі Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII, далі - Закон №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №213-VIII пункт "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII викладено, крім іншого, у наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону №1788-XII страховий стаж збільшено з 25 років до 30 років.

Закон №213-VIII набув чинності з 1 квітня 2015 року.

Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону №1058-IV (в редакції чинній з моменту прийняття Закону №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Таким чином після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом б статті 13 Закону №1788-XII.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03 жовтня 2017 рок у№2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, та яким текст Закону №1058-IV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Крім того, Законом №2148-VIII був викладений у новій редакції пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, з 11 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом б статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону України №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону у редакції Закону №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020, Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

За оскаржуваним в даній справі рішенням страховий стаж позивача становить 27 років 2 місяці 21 день (більше 25 років), відтак доводи відповідача з приводу відсутності у позивача необхідного страхового стажу не відповідають дійсності.

Також, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, відповідно до пункту б статті 13 норми Закону №1788-ХІІ працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

За оскаржуваним рішенням пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 10 років 6 місяців 15 днів. Враховуючи наявність у позивача необхідного страхового стажу (понад 25 років), а також більше половини стажу на роботах по Списику № 2 (понад 6 років 3 місяці) позивач має право на застосування зменшення пенсійного віку, передбаченого пунктом б статті 13 норми Закону №1788-ХІІ на 3, 8 роки.

Тому відмова відповідача в призначенні позивачу, який на час звернення із заявою про досяг 57 років, мав необхідний страховий стаж та більше половини пільгового стажу по Списку № 2, що дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3,8 роки, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Вирішуючи спір судом відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.

У оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено, що позивач досяг 57 років, страховий стаж позивача становить 27 років 2 місяці 21 день, пільговий стаж за Списком №2 10 років 6 місяців 15 днів.

Обчислений відповідачем стаж позивач не оскаржує.

Підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 зі зниженням пенсійного віку слугувала відсутність необхідного пільгового та страхового стажу.

Згідно із абзацом 2 пунктів "а" та "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до змін внесених Законом № 213-VIII, працівникам, які мають не менше половини стажу на стажу на роботах: із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці (тобто Список № 1), пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам; із шкідливими і важкими умовами праці (тобто Список № 2), пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Отже в даному випадку у позивача наявні 10 повних років спеціального стажу (список №2), який з урахуванням приписів статті 12 Закону №1788-ХІІ відповідає значенню 3,8 роки (10 років / 2,6 = 3, 8 роки), що слід враховувати при зменшенні пенсійного віку позивача від 55 років.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, беручи до уваги вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 про необхідність застосування саме норм Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а, згідно якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, з огляду на встановлені судом обставини (на час звернення із заявою від 17 липня 2024 року про призначення пенсії позивачу, який досяг 57 річного віку, страховий стаж 27 років 2 місяці 21 день, з них на роботах за списком № 2 - 10 років 6 місяців 15 днів днів(що є більше половини необхідних 12 років 6 місяців років), відмова пенсійного органу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку, є протиправною.

З огляду на викладене, суд вважає, що Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 083850022597 від 24 липня 2024 року про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до його страхового стажу період роботи з 13 листопада 1993 року по 16 листопада 1995 року та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року на підставі його заяви про призначення пенсії від 17 липня 2024 року.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір у сумі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24 липня 2024 року №083850022597 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи з 13 листопада 1993 року по 16 листопада 1995 року та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року на підставі його заяви про призначення пенсії від 17 липня 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені статтями 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2024 року.

Суддя Д.В. Татаринов