Рішення

від 17.12.2024 по справі 420/28863/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28863/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) з ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) за період з 13.07.2024 по 13.08.2024 включно, відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Втім, у день звільнення позивача 12.07.2024 року відповідач не виплатив їй компенсацію за неотримане речове майно, яка була в подальшому виплачена 13.08.2024 р.

Однак, середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 13.07.2024 по 13.08.2024 року позивачу не виплачено, що є порушенням права позивача.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 20.09.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

14.10.2024 року за вхід.№ЕС/52869/24 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки позивач, під час проходження служби, рапорту про виплату їй компенсацію за неотримане речове майно не подавала.

21.10.2024 за вхід.№55313/24 надійшла відповідь на відзив, де позивачем зазначено, що доводи відповідача щодо не подачі мною рапорту до звільнення про виплату компенсації речового майна є надуманими, так як мені не виплатили би 13 серпня 2024 року, після звільнення, цю компенсацію.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 з 20.03.2018 по 12.07.2024 року проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

Наказом від 12.07.2024 №465-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , головного-сержанта, остання штатна посада - інспектора прикордонної служби 3 категорії відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), звільнено в запас Збройних Сил України.

Станом на день звільнення відповідно до наказу від 12.07.2024 №465-ос, вислуга років становить: календарна військова 06 років 03 місяця 22 днів, пільгова військову - 03 років 01 місяць 26 днів; всього військова - 09 років 05 місяців 18 днів.

Відповідно до положень цього наказу, позивач на момент звільнення повинна була отримати:

грошову компенсацію за невикористанні 30 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та 15 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік;

компенсацією за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері за 2018-2024 роки, компенсацію за 21 календарний день невикористаної додаткової відпустки військовослужбовцю, який має двох або більше дітей віком до 15 років за 2018-2020 роки.

Водночас, станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонним загоном не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

13 серпня 2024 року на особистий банківський рахунок позивача від військової частини НОМЕР_3 надійшло 42697,15 грн. (компенсація за неотримане речове майно).

30.08.2024 позивач звернулась до Відповідача щодо виплати їй середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2024 (наступний день після звільнення) по 13.08.2024.

05 вересня 2024 року Відповідач надав відповідь про виплату компенсації речового майна, виплату середнього заробітку не здійснив.

Релевантні джерела права та висновки суду

Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб`єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з цим варто зазначити, що суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Оскільки в ситуації, що розглядається судом, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які і посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.

Як встановлено судом, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виплатою Відповідачем компенсації за неотримане речове майно після виключення Позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:

- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як Позивачу станом на останній день проходження військової служби не виплачено компенсацію за неотримане речове майно.

В даному випадку, Позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, тому звернувся до суду з даним позовом, в якому як на правову підставу посилається на частину 1 статті 116, частину 1 статті 117 КЗпП України.

У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини 1 статті 47, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини 1 статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

З аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, за наслідком звільнення з військової служби, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням військової служби.

Натомість судом встановлено, що 13 серпня 2024 року на особистий банківський рахунок позивача від військової частини НОМЕР_3 надійшло 42697,15 грн. (компенсація за неотримане речове майно).

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №8809-8600-4615-4335 від 11.09.2024 року.

Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) з ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) за період з 13.07.2024 по 13.08.2024 включно, відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 )

Головуючий суддяНінель ПОТОЦЬКА