Рішення

від 17.12.2024 по справі 520/13272/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 грудня 2024 року № 520/13272/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.07.2020 по 23.03.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди:

- з 10.07.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,

- з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,

- з 01.01.2022 року по 23.03.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 23.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність відповідача, яка полягає у непроведенні остаточного розрахунку при звільненні, у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення у спірний період за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, є протиправною.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у в/ч НОМЕР_2 у періоді з 10.07.2020 по 23.03.2022, що підтверджується наказами відповідача №138 від 10.07.2020, №65 від 23.03.2022.

В адміністративному позові позивач посилається на те, що звернувшись за правовою допомогою щодо правильності обрахунку його грошового забезпечення позивачем з`ясовано, що таке з 10.07.2020 по 23.03.2022 виплачувалось у неналежному розмірі, що, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю відповідача.

Так, при обрахунку сум грошового забезпечення, відповідач керувався приписами ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами, які були внесені ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, зокрема, щодо п.4 ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тоді коли відповідні зміни були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи № 826/6453/18.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем було залишено поза увагою обставини відсутності в Законах України Про Державний бюджет України на 2020-2022 роки застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року та, як наслідок, суперечності п.4 ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 в редакції ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, відповідним зазначеним нормативним актам вищої юридичної сили.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення з 10.07.2020 по 23.03.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, що передбачено п.4 ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 в редакції, яка діяла до змін, внесених ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, які скасовані у судовому порядку в рамках розгляду справи № 826/6453/18 та, виходячи з відсутності з 01.01.2020 застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.

29.03.2024 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача, у відповідь отримав лист № 2/24-646 від 16.04.2024 Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому відповідач зазначив, що ОСОБА_1 за час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 посадовий оклад, оклад за військовим званням розраховувалися відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

За період з 24.02.2022 року по березень 2022 року ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 було нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2024 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Підйомна допомога, визначена підпунктом 1 пункту 3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не виплачувалась, оскільки ОСОБА_1 було укладено перший контракт про проходження військової служби безпосередньо із військовою частиною НОМЕР_2 в особі командира військової частини. В свою чергу, підйомна допомога, передбачена вищезазначеною нормою Закону, виплачується при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.

Питання виплати грошової компенсації за неотримане речове майно регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Зокрема абзацом 4 пункту 3 вказаної постанови визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Оскільки ОСОБА_1 був переведений до іншої військової частини у межах одного військового формування, правові підстави для виплати йому військовою частиною НОМЕР_2 грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні.

Позивач, не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті відповідних сум грошового забезпечення за період 10.07.2020 по 23.03.2022, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного ), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного ), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 , на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 , на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 .

29.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного ), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Суд наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.

При цьому суд вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Відтак, суд підсумовує:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного . Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №1082-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 - 2027 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2 270,00 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2 481,00 гривня.

Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного , який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

На підставі наведеного, суд дійшла висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 10.07.2020 по 23.03.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022.

Отже, суд зазначає, що порушене відповідачем право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі підлягає судовому захисту, шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення за період з 10.07.2020 по 23.03.2022, за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020, від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021, від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 23.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування, тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України.

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, тобто, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №813/356/16, від 06.08.2020 року у справі №813/851/16.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що в межах цієї справи судом першої інстанції (в частині, яка не оскаржується апелянтом) встановлено право позивача на нарахування та виплату грошового забезпечення у збільшеному розмірі, проте відповідачем ще не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу на виконання рішення суду у даній справі (не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та обрахунку конкретної суми середнього заробітку.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 23.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, є передчасною та такою, що звернена на майбутнє, а тому підстав для задоволення позивних вимог у вказаній частині відсутні.

Окрім того, суд звертає увагу, що гарантоване в статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведене вище узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який було висловлено в постанові від 12.02.2020 у справі №160/7402/18.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зазначає, що на даний час, відсутні підстави вважати, що після нарахуванням та виплати відповідачем грошового забезпечення позивачу на виконання судового рішення у даній справі останньому не буде виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі приписів Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.07.2020 по 23.03.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 10.07.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 23.03.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 грудня 2024 року.

СуддяН.А. Полях