Ухвала

від 11.12.2024 по справі 761/29631/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

прокурор - ОСОБА_5

адвоката - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ТОВ «СП «Бориславська нафтова компанія», на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 08.08.2024 під час проведення огляду приміщень за адресою: АДРЕСА_1, що використовуються та належать ТОВ «СП «БНК» (код ЄДРПОУ 22402928), перелік та ідентифікуючі ознаки якого викладено в клопотанні сторони обвинувачення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ТОВ «СП «Бориславська нафтова компанія», подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відтак ухвала підлягає скасуванню.

Зазначає про те, що вилучене в ході проведення обшуку майно критеріям ст. 98 КПК України не відповідає. Так, жодних слідів злочину на майні не міститься, воно не було знаряддям вчинення злочину. Під час накладення арешту не було встановлено зв`язку між кримінальним правопорушенням, яке розслідується в кримінальному провадженні, та конкретними документами, на які оскаржуваною ухвалою накладено арешт. Не були ці документи здобуті злочинним шляхом (жодна особа не заявляла про викрадення у неї вказаного майна), воно не було придбане за рахунок коштів, отриманих від злочинної діяльності, не було набуте як неправомірна вигода. Заарештоване майно не було і знаряддям злочину, на ньому немає жодних біологічних слідів чи слідів, які мають значення для розслідування кримінального правопорушення.

Також, в обґрунтування можливості накладення арешту на вилучене майна на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України прокурор послався лише на ту обставину, що 09.08.2024 детективом винесено постанову про визнання вилучених документів речовими доказами.

Але, як зазначає адвокат, сама лише наявність такої постанови не призводить до автоматичного визнання вилучених документів речовими доказами, оскільки КПК України не передбачає винесення постави слідчим або прокурором як передумову визнання того чи іншого об`єкта речовим доказом. Останній може набути такого статусу лише тоді, коли він відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України.

Загальні ж відомості про обставини вчинення кримінальних правопорушень, розслідуваних у кримінальному провадженні № 72024001110000033, якими прокурор обґрунтував своє клопотання та його посилання на статті КПК України без співставлення їхніх положень з конкретними ознаками, що дозволили б відносити ці документи до речових доказів, а також без обґрунтування можливості їх використання саме як доказів у кримінальному провадженні не мали братись слідчим суддею до уваги.

Крім того, слідчим суддею при постановленні оскаржуваного рішення не враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та можливих негативних наслідків арешту майна для ТОВ «СП «БНК».

Враховуючи, що повний текст оскаржуваної ухвали отримано лише 20.08.2024, у зв`язку з чим у апелянта була відсутня можливість для складення тексту апеляційної скарги, останній просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а тому необхідності залишення її без змін, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а її апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024001110000033 від 11.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_7 від 09.08.2024 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 72024001110000033 від 11.07.2024 речовим доказом.

13.08.2024 прокурор третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 08.08.2024 під час проведення огляду приміщень за адресою: АДРЕСА_1, що використовуються та належать ТОВ «СП «БНК» (код ЄДРПОУ 22402928), перелік та ідентифікуючі ознаки якого викладено в клопотанні сторони обвинувачення.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого, прокурора та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів також не заслуговують на увагу, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Твердження апелянта про необґрунтованість повідомленої підозри є безпідставними, так як арешт накладено з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України і на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 08.08.2024 під час проведення огляду приміщень за адресою: АДРЕСА_1, що використовуються та належать ТОВ «СП «БНК» (код ЄДРПОУ 22402928), перелік та ідентифікуючі ознаки якого викладено в клопотанні сторони обвинувачення,- залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ТОВ «СП «Бориславська нафтова компанія», - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/5862/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 761/29631/24

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_8

Доповідач: ОСОБА_1