Постанова

від 17.12.2024 по справі 400/4963/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4963/24

Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Новобузького районного суду Миколаївської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправними дії Новобузького районного суду Миколаївської області щодо винесення наказу від 14 березня 2024 року № 33-аг про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту Новобузького районного суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) в розмірі 28% посадового окладу;

- скасувати наказ від 14 березня 2024 року № 33-аг;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту суду ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Новобузького районного суду «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » від 04.04.2023 року № 41-аг з 03.04.2023 року;

- відповідно до п. 2 частини 1 статті 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що застосування Новобузьким районним судом норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років, якими звужується обсяг прав, пільг, компенсацій і гарантій державних службовців, передбачених спеціальним законом у сфері державної служби Законом України «Про державну службу» суперечить нормам, закріпленим в Конституції України та Бюджетному кодексі України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 березня 2024 року № 33-аг в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту Новобузького районного суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) в розмірі 28% посадового окладу. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити з 25.01.2024 р. перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту суду ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Новобузького районного суду від 04.04.2023 року № 41-аг «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що у 2024 році оплата праці державних службовців (в тому числі апаратів судів) державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік та постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році. Апелянт вказує, що норми Закону № 3460-IX застосовуються до тих державних органів, що пройшли класифікацію посад державної служби при цьому Новобузький районний суд Миколаївської області пройшов таку класифікацію. Крім того, апелянт вказує, що скасування наказу Новобузького районного суду Миколаївської області, прийнятого судом на підставі Закону №3460-IX, не відновить порушеного права позивача, оскільки норма Закону №3460-ІХ діє, вона не скасовувалась та неконституційною не визнавалась.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом в.о. голови Новобузького районного суду Миколаївської області від 31.03.2009 р. № 26 Про призначення ОСОБА_1 призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста з інформаційних технологій Новобузького районного суду Миколаївської області, як такого що пройшов за конкурсом, з 01 квітня 2009 року, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису та присвоєно п`яту категорію 11-й ранг державного службовця.

Наказом керівника апарату Новобузького районного суду Миколаївської області від 04.04.2023 року №41-аг, встановлено позивачу з 03.04.2023 року надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 42% посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого становить понад 14 років.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, статті 46 Закону України Про державну службу, Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, наказом Новобузького районного суду Миколаївської області від 14.03.2024 року № 33-аг Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям місцевого суду на 2024 рік позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік з 25 січня 2024 року у розмірі 28 відсотків посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого станом на 25.01.2024 р. становить 14 років 09 місяців 25 днів.

Вважаючи, вказаний наказ протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування Новобузьким районним судом Миколаївської області п.12 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, яким фактично скасовано право позивача на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 42% посадового окладу, передбаченого спеціальним Законом, а саме частиною 2 ст.52 Закону України Про державну службу, у спірних правовідносинах є необґрунтованими.

Також суд зазначив, що згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 № 229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні, у зв`язку з чим повноваження щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати державним службовцям місцевих загальних судів Миколаївської області належать територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, як розпорядник коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності Новобузького районного суду Миколаївської області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до своєї преамбули Закон України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з ст. 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України Про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 150 Закону № 1402-VIII, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу. Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

Закон України Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), відповідно до його преамбули, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Статтею 3 Закону № 889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону № 889-VIII, державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4-5, 8 ст. 50 Закону № 889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Поряд із цим, п.п. 10, 12 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України Про державну службу щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З матеріалів справи вбачається, що листом Національного агентства України з питань державної служби від 19.01.2024 № 926/92-24 надано роз`яснення, що пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до Закону № 889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

Таким чином, на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, це п. 12 Закону № 3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, слід врахувати, що п. 12 Закону № 3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII.

У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультроактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а виснувала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Колегія суддів також звертає увагу на неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закон № 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон № 3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішою загальною нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

При цьому також слід урахувати, що роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України Про державну службу, а не п. 12 розділу Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

Відносно доводів апелянта, що скасування наказу не відновить порушеного права позивача, оскільки норма Закону №3460-ІХ діє, вона не скасовувалась та неконституційною не визнавалась, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно вимог ч. ч 2-3 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, звертаючись до суду, кожна особа формулює позовні вимоги у спосіб, який вона вважає необхідним для захисту порушеного права. В свою чергу, адміністративний суд має право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача. Враховуючи викладене, питання ефективного захисту порушеного права позивача знаходиться поза межами компетенції відповідача, а доводи апеляційної скарги у цій частині не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Разом з тим, адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, доводи апелянта про те, що скасування наказу не відновить порушеного права позивача є необґрунтованими, оскільки судове рішення не повинне містити приписів, які прогнозують можливі порушення з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень у майбутньому, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 березня 2020 року по справі №653/2554/17, від 04 березня 2020 року по справі №750/11948/17 та від 10 грудня 2019 року по справі №808/4131/16.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик