Рішення

від 29.11.2024 по справі 492/957/22

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/957/22

провадження № 2/492/102/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

29 листопада 2024 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Керівника Болградської окружної прокуратури Домущея Ігоря Валерійовича в інтересах держави в особі: Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності, -

встановив:

Керівник Болградської окружної прокуратури Домущей І.В. звернувся до суду в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, повернення її в комунальну власність, скасування проведеної державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку, а також стягнення судових витрат. В обґрунтування позову посилається на те, що земельна ділянка площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 була передана ОСОБА_1 на підставі підробленого офіційного документу рішення сесії Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області від 20 жовтня 2020 року № 524-VІІ, в який внесено недостовірні відомості про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, перелік яких зазначено у додатку до вказаного рішення. За вказаним фактом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021167270000160 від 21 грудня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України. Рішенням сесії Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області від 20 жовтня 2020 року № 524-VІІ «Про розгляд заяв громадян на виділення земель комунальної власності, які розташовані на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення ОСГ площею 2 га» відмовлено у виділенні земельних ділянок. В подальшому державним реєстратором на підставі підробленого рішення за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку. Перевіркою законності виділення земельної ділянки встановлено, що відповідач із заявою про видачу земельної ділянки до сільської ради не звертався і рішення про передачу відповідачу земельної ділянки у власність не приймалося, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не набув у встановленому законом порядку право власності на спірну земельну ділянку, реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 є незаконною та підлягає скасуванню, тому прокурор звернувся до суду з вказаним позовом.

Представниця позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, від неї до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, однак в судове засідання не з`явився, але від нього до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль повідомлявся належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідкою відділення «Укрпошти» «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток, та відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судові виклики вручені відповідачу належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив на позовну заяву не подавав, про причини неявки суд також не повідомив.

Суд також враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54; «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи із вищезазначеної практики ЄСПЛ, враховуючи зазначені обставини неявки відповідача до суду, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 24 жовтня 2022 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі до ухвалення даного заочного рішення, жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представниці позивача, що викладена у її заяві, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 306465553 від 03 серпня 2022 року, інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, державним реєстратором Арцизької міської ради Одеської області Тельпісом В.Ф. зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 на підставі рішення Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області № 524-VІІ від 20 жовтня 2020 року (т. 1 а. с. 17-18, 19-20). Як вбачається з листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 розроблений на підставі рішення Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області № 458-VІІ від 16 червня 2020 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (т. 1 а. с. 22-23).

16 червня 2020 року на пленарному засіданні п`ятдесятої сесії Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області сьомого скликання було розглянуто питання «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» № 458-VІІ (т. 2 а. с. 6-20).

25 вересня 2020 року на пленарному засіданні п`ятдесят четвертої сесії Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області сьомого скликання було розглянуто питання «Про розгляд заяв громадян на виділення земель комунальної власності, що розташовані на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення ОСГ площею 2,00 га», за результатами якого прийнято рішення № 524-VІІ від 20 жовтня 2020 року (т. 1 а. с. 240, т. 2 а. с. 22-48), яким відмовлено громадянам у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Болградська окружна прокуратура, за заявою Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021167270000160 від 21 грудня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (т. 1 а. с. 31-32, 33).

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Пунктом 3 частини першоїстатті 131-1 Конституції Українипередбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наведеним приписам кореспондують відповідні правилаЦПК України, зокрема, у частині 4 статті 56 ЦПК Українивизначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин 4, 5 статті 56 ЦПК України тастатті 23 Закону України «Про прокуратуру»дає можливість зробити висновок, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

УРішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновки про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру»передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19 (провадження № 61-436св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 202/3192/17 (провадження № 61-4165св21) зроблено висновки про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 374/117/20 (провадження № 61-9034св22) зазначено, що невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд не установить підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, тоді позовну заяву прокурора потрібно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Звертаючись 21 жовтня 2022 року з позовом в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, прокурор обґрунтовував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави сільською радою як уповноваженим органом, яка знала про порушення інтересів держави, проте самостійно не вжила належних заходів представницького характеру з метою захисту прав держави та територіальної громади на земельну ділянку комунальної власності.

Таким чином, прокурор навів обґрунтовану підставу для здійснення представництва інтересів держави, а саме факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, що порушило права територіальної громади на спірну ділянку, та зазначив підставою для звернення до суду з позовом існування нагальної потреби у наданні дієвого захисту порушених інтересів держави.

Прокурор повідомив Павлівську сільську раду Болградського району Одеської області про намір звертатися до суду з позовом.

Сільська рада самостійно з позовом до суду не звернулася, наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти цього не висловлювала.

Враховуючи те, що Павлівській сільській раді Болградського району Одеської області було відомо про необхідність захисту прав держави, втім самостійно вона не вчиняла дій для відновлення цих прав, суд вважає, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка відповідно достатті 23 Закону України «Про прокуратуру»,статті 56 ЦПК Українимає право на представництво інтересів держави в особі Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області. Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 374/117/20 (провадження № 61-9034св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 202/3192/17 (провадження № 61-4165св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19 (провадження № 61-436св22).

Щодо підстав набуття права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Згідно зістаттею 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 317, частини 1 статті 319 ЦК Українивласнику належить, зокрема право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Частиною 1статті 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Стаття 80 ЗК Українипередбачає суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У частині 1, частині 2 статті 116ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу.

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34статті 26 вказаного Закону).

Частиною 2статті59Закону України«Про місцевесамоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зстаттею 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третястатті 388 ЦК України).

Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

За змістом частини 5 статті 12 ЦК Українидобросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікованийЗаконом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок, свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого відповідач набув право власності на земельні ділянки.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Судом також враховується, висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Судом встановлено,що відповідач ОСОБА_1 з відповіднимклопотанням доВознесенської Першоїсільської радиАрцизького районуОдеської областіне звертався,таке клопотання Вознесенська Перша сільська рада Арцизького району Одеської області у місячний строк не розглядала і дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 ОСОБА_1 не надавала, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_1 не приймала.

Право власності на земельну ділянку площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 виникло та зареєстровано за ОСОБА_1 без ухвалення відповідного рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі документів, які цим органом не видавалися, оскільки рішення Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області № 524-VІІ від 20 жовтня 2020 року на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності сільською радою не ухвалювалось. Зазначеним рішенням громадянам відмовлено у виділенні земельних ділянок.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади в особі органу, уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності, - Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний інтерес, а протиправність дій посадових осіб органу місцевого самоврядування, спрямована на вибуття земельної ділянки з володіння держави, такому інтересу не відповідає.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь територіальної громади, якщо таке майно вибуло з комунальної власності у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати оцінюючи правомірність та допустимість втручання держави у право фізичної особи на мирне володіння майном.

Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», з метою забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини. Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи.

Верховний Суд виходить з того, що повернення у комунальну власність земельної ділянки, відчуженої фізичній особі незаконно, на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна в інтересах населення територіальної громади.

З метою відновлення становища територіальної громади, яке існувало до порушення, прокурор просив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та повернути її у комунальну власність Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Витребування (повернення) майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння поза його волею, у даному конкретному випадку, відповідно до статті 388 ЦК України, є належним способом захисту права власності у разі його порушення.

Забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, крім зазначеного полягає також у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що уповноваженою особою не приймалося рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052, у результаті чого зазначена земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора, який діє в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України сума судового збору в загальному розмірі 6202,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки понесені витрати підтверджені відповідними платіжними дорученнями (т. 1 а. с. 1, 68).

Відповідно до частини 7 статті 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану на території Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 (РНОНМ 2459912451204, номер запису про право власності 44054205), яка належить ОСОБА_1 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи те,що клопотаньвід учасниківсправи зприводу скасуваннязаходів забезпеченняпозову ненадходило,а томувжиті судомзаходи забезпеченняпозову,шляхом накладення арешту на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану на території Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 (РНОНМ 2459912451204, номер запису про право власності 44054205), яка належить ОСОБА_1 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, що відповідає вимогам частини 7 статті 158 ЦПК України.

Керуючись статями2,4,7,10,12,13,19,44,48,76-83,89,95,128,130,141,158,211,223,247,258-259,263-265,268,273, 280-282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов Керівника Болградськоїокружної прокуратуриДомущея ІгоряВалерійовича вінтересах державив особі:Павлівської сільськоїради Болградськогорайону Одеськоїобласті задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 на користь територіальної громади Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області.

Скасувати проведену державним реєстратором виконавчого комітету Арцизької міської ради Одеської області Тельпісом В.Ф. державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2459912451204), яка проведена на підставі рішення державного реєстратора Арцизької міської ради Одеської області Тельпіса В.Ф. від 14 вересня 2021 року № 44054205, індексний номер 60472363 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: вул. Пушкінська, буд. № 3, м. Одеса, 65026, отримувач коштів: Одеська обласна прокуратура; код отримувача (код ЄДРПОУ): 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м.Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6202 (шість тисяч двісті дві) гривні 00 копійок.

Вжиті ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 24 жовтня 2022 року заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану на території Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0052 (РНОНМ 2459912451204, номер запису про право власності 44054205), яка належить ОСОБА_1 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, відповідно до вимог частини 7 статті 158 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.