Ухвала

від 10.12.2024 по справі 260/144/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

10 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/144/24 пров. № А/857/20549/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Ніколіна В. В.суддів -Гінди О. М. Матковської З. М.за участі секретаря судового засідання Гриньків І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (суддя Скраль Т.В., м. Ужгород, повний текст рішення складено 28 червня 2024 року) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Андезит", Приватного акціонерного товариства "Будавтодор" до Ужгородської районної ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ужгородська районна державна адміністрація, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арклайт", Оноківська сільська рада, Сюртківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «АНДЕЗИТ» та Приватне акціонерне товариство «БУДАВТОДОР» у січні 2024 року звернулися до суду з адміністративним позовом до Ужгородської районної ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 28.02.2024, просили: визнати протиправним та нечинним пункт 1 рішення Двадцять другої сесії VII скликання Ужгородської районної ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) Ужгородського районну Закарпатської області» № 363 від 07 березня 2018 року, в частині нормативної грошової оцінки земельної ділянки загальною площею 20,8681 га з кадастровим номером 2124884800:04:006:0010, яка входить до кадастрового кварталу 2124884800:10:021. знаходиться за межею населеного пункту села Оріховиця Оноківської сільської ради та яка перебуває у користуванні Приватного акціонерного товариства «АНДЕЗИТ» (код в ЄДРПОУ: 00292528), та в частині нормативної грошової оцінки земельної ділянки загальною площею 5,5 га з кадастровим номером 2124880600:02:002:0119, яка входить до кадастрового кварталу 2124880600:10:020, знаходиться за межею села Руські Геївці на території Ужгородського району Закарпатської області та яка перебуває у користуванні Приватного акціонерного товариства «БУДАВТОДОР»; визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо застосування сукупного коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки (Кі) у розмірі 1,8972 та його наступного щорічного кумулятивного збільшення при формуванні та видачі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2124884800:04:006:0010, яка перебуває у користуванні Приватного акціонерного товариства «АНДЕЗИТ» від 09.12.2020 року за № 3510/0/192-20, від 09.12.2020 року за № 3512/0/192-20, від 06.07.2021 за № 2671/0/192-21, від 20.02.2023 року за № НВ-21000830042023; визнати протиправними та скасувати витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2124884800:04:006:0010, яка перебуває у користуванні Приватного акціонерного товариства «АНДЕЗИТ» від 09.12.2020 року за № 3510/0/192-20, від 09.12.2020 року за № 3512/0/192-20, від 06.07.2021 за № 2671/0/192-21 та від 20.02.2023 року за № НВ-21000830042023; визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо застосування сукупного коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки (Кі) у розмірі 1,8972 та його наступного щорічного кумулятивного збільшення при формуванні та видачі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2124880600:02:002:0119, яка перебуває у користуванні Приватного акціонерного товариства «БУДАВТОДОР» від 12.03.2020 року за № 1997/0/192-20, від 15.03.2021 року за № 1870/0/192-21, від 15.03.2021 року за № 1871/0/192- 21від 02.02.2023 року за № НВ-2100046012023 та від 15.03.2021 року за №1869/0/192-21; визнати протиправними та скасувати витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2124880600:02:002:0119, яка перебуває у користуванні Приватного акціонерного товариства «БУДАВТОДОР» від 12.03.2020 року за № 1997/0/192-20, від 15.03.2021 року за № 1870/0/192-21, від 15.03.2021 року за № 1871/0/192-21, від 02.02.2023 року за № НВ-2100046012023 та від 15.03.2021 року за №1869/0-192-21.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржила Ужгородська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Ужгородської районної ради, яка із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді шляхом подачі апеляційної скарги зазначила, що орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечив належний захист інтересів держави шляхом оскарження судового рішення. Вказує, що Ужгородська районна рада листом повідомила про відсутність коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Така бездіяльність уповноваженого органу оцінена прокурором, як невиконання функцій по захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Сторони, треті особи правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою підлягає закриттю, з наступних підстав.

Розглядаючи дану справу, ключовим є питання щодо наявності у прокуратури права звернутися до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Ужгородської районної ради. Вирішення цього питання передує розгляду справи по суті спору.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних справах визначає КАС України.

Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями статті 5 КАС України, за загальним правилом частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За положеннями частин першої, третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно ґрунтуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист кого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку із наведеним, слід зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом (у цілому).

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і повинні бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16), аналізуючи норми частин третьої та четвертої статті 23 Закону №1697-VІІ, зазначила, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Таким чином, з урахуванням усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також, наведених вище положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, суд зазначає, що незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Як свідчать матеріали справи, подання апеляційної скарги прокурором в інтересах держави в особі Ужгородської районної ради зумовлено тим, що на думку прокурора, виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 призведе до суттєвого зменшення бюджетних надходжень і додаткове навантаження на бюджет, що безпосередньо зачіпає інтереси держави щодо формування та реалізації бюджетної політики. Прокурор вказує, що виходить саме з необхідності проблем суспільного значення, оскільки судом першої інстанції визнано протиправним та нечинним пункт 1 рішення Двадцять другої сесії VII скликання Ужгородської районної ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) Ужгородського районну Закарпатської області» № 363 від 07 березня 2018 року, в частині нормативної грошової оцінки земельних ділянок за кадастровими номерами 2124884800:04:006:0010, 2124880600:02:002:0119, що може призвести до ненадходження значних коштів зі сплати орендної плати на рахунки територіальних громад.

Прокурор, звертаючись до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Ужгородської районної ради, обґрунтував своє право на звернення до суду першим «виключним» випадком - неналежним здійсненням Ужгородською районною радою своїх повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом оскарження судового рішення.

Апелянтом долучено до апеляційної скарги лист Ужгородської районної ради від 19.02.2024 №106/02-22, в якому Ужгородська районна рада вказує, що не має можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.

Однак апеляційний суд критично оцінює наведений аргумент прокурора, як встановлену законом підставу для представництва інтересів держави із таких мотивів.

Відсутність коштів на сплату судового збору Ужгородською районною радою не є поважною причиною бездіяльності пов`язаною із неподанням апеляційної скарги до суду. Оцінка питанню відсутності коштів у суб`єкта владних повноважень, як причини неподання позову неодноразово була об`єктом дослідження у Верховному Суді. Суд касаційної інстанції у своїй усталеній практиці звертає увагу на те, що відсутність у державного органу коштів для сплати судового збору, не може вважатися поважною причиною для невиконання повноважень та не звернення до суду, як і підставою для звільнення від сплати судового збору, відстрочення чи розстрочення його сплати, а звідси і не може вважатися достатньою підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі такого державного органу (ухвали Верховного Суду від 14.01.2019 по справі № 808/3396/17, від 09.01.2019 по справі № 826/15395/17, від 24.01.2019 по справі № 826/1850/17, від 25.04.2019 по справі № 822/1630,18, від 25.04.2019 по справі № 814/1908/17).

Зокрема в ухвалі від 14.01.2019 по справі № 808/3396/17 Верховний Суд зазначив, що фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Отже, обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору може бути підставою для вжиття бюджетною установою чи організацією передбачених бюджетним законодавством заходів для отримання коштів, однак не може вважатися достатньою підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави від імені цього органу.

Здійснивши аналіз вищенаведених правових норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що Ужгородська районна рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з апеляційною скаргою.

Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.

Суд зауважує, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів вкотре звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів неможливості звернення до суду з апеляційною скаргою власне Ужгородською районною радою.

Той факт, що в Ужгородської районної ради відсутні бюджетні асигнування на сплату судового збору, не може бути розцінено як безумовна підстава для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки доказів, що підтверджували б відсутність бюджетних асигнувань у Ужгородської районної ради на сплату судового збору суду апеляційної інстанції не надано.

Лист Ужгородської районної ради від 19.02.2024 №106/02-22 про відсутність коштів на сплату судового збору за подання апеляційної скарги не є належним доказом відсутності бюджетних асигнувань.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в апеляційній скарзі прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з апеляційною скаргою від імені Ужгородської районної ради, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження на захист законних інтересів держави, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 09.04.2020 у справі № 280/61/19 .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01.04.2010; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15.01.2009).

Таким чином, Ужгородська окружна прокуратура подала позов в інтересах держави в особі Ужгородської районної ради без достатніх правових підстав, за відсутності належного обґрунтування необхідності такого представництва, а також належних та допустимих доказів. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може захищати інтереси держави.

Ужгородська районна рада є суб`єктом владних повноважень та має статус юридичної особи і наділений адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, а відтак - може самостійно звернутися з апеляційною скаргою до адміністративного суду.

За змістом пункту 2 частини першої статті 305 КАС суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 305 КАС).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 305, 308, 310, 321, 325, 328, 329 КАС, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Андезит", Приватного акціонерного товариства "Будавтодор" до Ужгородської районної ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ужгородська районна державна адміністрація, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арклайт", Оноківська сільська рада, Сюртківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська Повне судове рішення складено 17.12.24