Ухвала

від 13.12.2024 по справі 396/2236/24

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/2236/24

Провадження № 2-о/396/107/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2024 м. Новоукраїнка

Суддя Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області Русіна А.А. розглянувши матеріали справи за заявою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Охременка Артема Вікторовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника ОСОБА_3 адвокат Охременко А.В. звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Свої вимоги обґрунтував тим, що встановлення даного юридичного факту породжує подальше вирішення питання щодо усиновлення двох із трьох дітей, застосування інших заходів соціального забезпечення стосовно неповнолітніх дітей, підтвердження статусу фізичної особи на утримання якого перебувають не менше 3 - х неповнолітніх дітей.

Вирішуючи питання про відкриття провадженні у справі за цією заявою, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.

Як убачається з матеріалів справи, заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні дітей, які не досягли 18 річного віку.

Необхідність встановлення факту огрунтовував виникненням у нього права для вирішення питання щодо усиновлення двох із трьох дітей, застосування інших заходів соціального забезпечення стосовно неповнолітніх дітей, підтвердження статусу фізичної особи на утримання якого перебувають не менше 3 - х неповнолітніх дітей

Державна реєстрація народження проводиться шляхом внесення відомостей в Державний реєстр актів цивільного стану громадян, з видачею Свідоцтва про народження, що підтверджує факт реєстрації народження дитини.

Таким чином, обставина щодо факту перебування на утриманні у батька трьох дітей віком до 18 років підлягає встановленню на підставі відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та виданих на підставі такої реєстрації документів. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Таким чином, сам факт перебування на утриманні у батька дітей визначений законом та підтверджується переліченими документами, тому не потребує встановленню у судовому порядку, зокрема у порядку окремого провадження.

Суд звертає увагу на те, що заявник є батьком по відношенню до однієї дитини ОСОБА_4 і обов`язок по її утриманню покладений на нього в силу закону. А тому він не потребує дублювання рішенням суду. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт участі батьків у вихованні та утриманні власних дітей. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Щодо встановлення факту перебування на його утриманні дітей ОСОБА_2 , то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 №160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір`ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає ні матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, а також суду потрібно перевірити чи отримує дитина відповідне пенсійне утримання від держави в зв`язку з втратою годувальника.

Отже, питання утримання дітей до 18 років, унормовано саме положеннями СК України, відповідно до положень якого саме батьки (мати та батько) зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. При цьому ці питання батьки вирішують за домовленістю між собою, а у разі відсутності такої домовленості у судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом, або заявою про видачу судового наказу.

У заявника, як вітчима неповнолітніх дітей, обов`язок по утриманню виникає лише за умов визначених ст. 268 СК України, тобто за умови відсутності у дитини батьків, дідів, бабів, а неможливості цих осіб, саме з поважних причин, надавати дитині належне утримання.

Таким чином факт, про встановлення якого просить заявник, не породжує для нього жодних особистих немайнових чи майнових прав, не підтверджує наявності чи відсутності неоспорюваних прав, що є завданнями окремого провадження.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав, як особи, яка замінює батьків дітей, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право матері чи батька, особи в сім`ї якої проживає дитина на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

Тобто, наразі між заявником та батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 існує спір про право в частині того, у кого саме з них на утриманні перебуває дитина, хто займається їх вихованням, а вирішення цього спору можливе лише із застосуванням принципу змагальності сторін, який не може бути реалізований в окремому провадженні з огляду на безспірність окремого провадження та положення ч.3 ст. 294 ЦПК України.

Суддя звертає увагу на те, що заявник не залучив до участі у справі батьків дітей, хоча по суті заперечує виконання останніми своїх батьківських обов`язків.

Отже, слід дійти висновку, що заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів в частині утримання ним власної дитини.

Щодо встановлення факту утримання дітей дружини, то наявний спір з батьками дітей в частині того, у кого саме з них на утриманні вони перебувають.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у складі від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19 міститься висновок про те, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Згідно з частиною 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Вивчивши матеріали заяви, суд вважає, що у відкритті провадження у справі за заявою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Охременка А.В. необхідно відмовити, оскільки зі змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а також у зв`язку з тим, що частина його вимог не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.

Керуючись ст. 258-261, 315, 353-355 ЦПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Охременка Артема Вікторовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Роз`яснити заявнику право на звернення до суду за захистом своїх прав в порядку позовного провадження на загальних підставах.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її вручення.

Суддя: А. А. Русіна