Постанова

від 11.12.2024 по справі 199/5456/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 199/5456/23

Провадження № 61-12046св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заніздри Андрія Петровича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року в складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року в складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 рокув складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що вона є хрещеною матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками дитини є: відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Жоден із батьків вихованням дитини не займається, матеріально не забезпечує, її долею не цікавиться.

Із січня 2022 року дитина ОСОБА_4 проживає разом із позивачкою. У квітні 2022 року у зв`язку із веденням бойових дій вони виїхали із м. Бахмут до м. Дніпра. 30 червня 2022 року відповідачка ОСОБА_3 надала заяву про свою згоду на позбавлення її батьківських прав щодо доньки. Із листопада 2022 року зв`язок з відповідачем ОСОБА_2 втрачений, місце його перебування невідоме.

27 квітня 2023 року наказом управління - служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради неповнолітня дитина ОСОБА_4 тимчасово влаштована в сім`ю позивачки до вирішення питання про позбавлення батьківських прав щодо дитини.

Просила позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) з кожного, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, з дня звернення до суду з цим позовом, на користь особи, яка буде виконувати обов`язки опікуна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

24 жовтня 2023 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 липня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 липня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

Судове рішення мотивоване тим, що зібраними в справі письмовими доказами встановлено, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи думку дитини, суд виснував про задоволення позову в повному обсязі.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

23 липня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року скасовано в частині задоволених вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують свої батьківські обов`язки, однак позивачка не надала належних та допустимих доказів винної поведінки ОСОБА_2 щодо свідомого нехтування ним своїми обов`язками та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини чи жорсткого поводження з нею протягом тривалого часу. Позивачкою не доведено, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Підстав для скасування рішення в частині стягнення аліментів колегія суддів не встановила з огляду на обов`язок батьків забезпечувати свою дитину та дбати про її необхідний та достатній рівень життя.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_5

26 серпня 2024 року представник ОСОБА_5 - адвокат Заніздра А. П. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, в якій просить її скасувати в частині відмови в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 20 травня 2020 року в справі № 367/1207/17, про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте в цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановленими судом першої інстанції обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі;

- від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, про те, що під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним;

- від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року в справі № 459/3411/18, від 22 листопада 2021 року в справі № 755/12273/15-ц, про те, що самі лише заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчать про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Посилається на те, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову суперечить інтересам дитини, батько з дитиною ніколи не спілкувався, участі в її вихованні не приймав, тому позбавлення його батьківських прав у цьому конкретному випадку є виправданим.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_2

24 серпня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 183 Сімейного кодексу України (далі - СК України) про стягнення аліментів на дитину на користь особи, яка не є законним представником неповнолітньої дитини, а батько такої дитини не позбавлений батьківських прав.

Зазначив, що він не позбавлений батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , має бажання та законні підстави приймати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні своєї доньки самостійно, без участі та посередництва позивачки, яка на момент ухвалення оскаржуваних рішень не мала статусу законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , а отже, не має права на отримання аліментів на дитину.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

16 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Заніздри А. П. та витребувано справу із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

23 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 грудня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини (а. с. 10. 22).

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 червня 2022 року № 1205-5001761960 та від 27 квітня 2022 року № 1205-5001384114 неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9, 12).

30 червня 2022 року мати дитини - ОСОБА_3 надала добровільну відмову від батьківських прав щодо своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; не заперечувала щодо оформлення ОСОБА_1 опіки та піклування над її неповнолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтвердила заявою, посвідченою приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О.

Із акта обстеження умов проживання від 04 липня 2022 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибула із м. Бахмута Донецької області без супроводу батьків та потребує постановки на облік як дитина, яка перебуває в складних життєвих обставинах у зв`язку з військовим станом на території України (а. с. 18).

27 квітня 2023 року наказом № 6 начальника управління - служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштована в сім`ю хрещеної матері - ОСОБА_1 до вирішення питання щодо позбавлення батьків дитини батьківських прав, відповідальність за життя та здоров`я неповнолітньої покладено на позивачку (а. с. 13-15).

Згідно з характеристикою директора шкоди І-ІІІ ступенів № 12 Бахмутської міської ради Донецької області від 30 червня 2023 року мати ОСОБА_4 - ОСОБА_3 не приділяла уваги вихованню та утриманню дитини, мала схильність до вживання алкоголю, до січня 2022 року вихованням дитини займалася баба, з січня 2022 року - ОСОБА_1 (а. с. 19).

26 вересня 2023 року висновком органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради встановлено, що ні мати ОСОБА_3 , ні батько ОСОБА_2 не здійснюють належне виховання та утримання своєї доньки, від виконання покладених на них батьківських обов`язків самоусунулись, тому комісія визнала доцільним позбавити їх батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 37-40).

У судовому засіданні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року з`ясована думка дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої судом взято до уваги, що востаннє дитина спілкувалася телефоном із матір`ю в жовтні місяці 2022 року, мати постійно вела нетверезий спосіб життя, не працювала, дитину матеріально не забезпечувала (а. с. 57).

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкриті з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині позбавлення батьківських прав матері - ОСОБА_3 щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові рішення не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Щодо позбавлення батьківських прав батька - ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Стаття 263 ЦПК України визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає та не спілкується, з дитиною бачився лише один раз за весь час від народження дитини, без поважних причин та свідомо не виконує свої батьківські обов`язки з виховання та утримання дитини з її народження, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її подальшої долі, дитина не отримувала від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку, оскільки батько має сумніви щодо свого батьківства.

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини впродовж всього її життя, відповідач не надав.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Заніздри А. П. про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду в аналогічних справах, в яких було позбавлено відповідачів батьківських прав, заслуговують на увагу, оскільки лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено висновок, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

У справі № 459/3411/18 (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (провадження № 61-10531св21)) суди вирішили позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, керуючись тим, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Водночас у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач з моменту народження дитини та до розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій дійсного інтересу до доньки не проявляв, її життям не цікавився та участі у вихованні й утриманні не брав, у своїх запереченнях фактично порушував питання про оспорювання батьківства щодо дитини, інтерес до справи виявив лише після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів на дитину.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги як на пояснення позивачки щодо фактичної відсутності батька ОСОБА_2 в житті дитини ОСОБА_4 , так і на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , з якої вбачається, що він не погоджується з рішенням суду про позбавлення батьківських прав не з тих підстав, що він здійснює чи має намір здійснювати піклування щодо неповнолітньої доньки, а тому що з січня 2003 року він фактично припинив шлюбні відносини з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вважає за можливе сплачувати аліменти лише після експертного підтвердження кровного споріднення з неповнолітньою ОСОБА_4 .

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

26 вересня 2023 року висновком органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради встановлено, що батько ОСОБА_2 не здійснює належне виховання та утримання своєї доньки, від виконання покладених на нього батьківських обов`язків самоусунувся, тому комісія визнала доцільним позбавити його батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 37-40).

Однак на час ухвалення такого висновку жодної інформації про перебування батька - ОСОБА_2 в органі опіки та піклування не було, пояснень він не надавав.

Сумніви апеляційного суду в обґрунтованості такого висновку органу опіки та піклування колегія суддів вважає належним чином необґрунтованими, оскільки самі собою такі сумніви не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноваженого органу, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18)).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Судом першої інстанції в судовому засіданні була з`ясована думка дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де вона підтвердила, що батька бачила лише один раз, з нею він ніколи не спілкувався, участі у її вихованні не приймав, дитину матеріально не забезпечував.

Водночас на порушення вимог статті 171 СК України ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд думки щодо доцільності позбавлення батьківських батька ОСОБА_2 у дитини - ОСОБА_4 не з`ясували, незважаючи на те, що на момент розгляду справи судами їй виповнилося 16 років.

Матеріалами справи не підтверджується, що відповідач звертався до суду з метою усунення перешкод у його спілкуванні з дочкою. Доказів, що дитина, яка на час розгляду справи досягла 14 років, виявила своє бажання проживати з батьком, не надано.

Колегія суддів звертає увагу, що дитина була вимушена без батьківського супроводу покинути зону бойових дій і доказів про те, що батько цікавився її подальшим життям і здоров`ям, матеріали справи не містять.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про небажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, позивач не надав, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Не можна вважати, що апеляційний суд повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі, поведінці батька, виклав мотиви та аргументи.

Лише той факт, що відповідач подав апеляційну та касаційну скарги не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку й не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок не повного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене апеляційний судом рішення в частині відмови в позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо стягнення аліментів на дитину

Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Позбавлення особи батьківських прав не звільняє її від обов`язку утримувати дитину, про що прямо вказано в частині третій статті 166 СК України: під час задоволення позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку.

Із матеріалів справи вбачається, що дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент ухвалення рішення судами першої та апеляційної інстанцій виповнилося 16 років, на час розгляду справи судом касаційної інстанції - 17 років.

Мати дитини - ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав. У цій частині судові рішення не оскаржено і не переглядалося.

Суди попередніх інстанцій встановили, що дитина з батьком ОСОБА_2 не проживає, відповідне питання під час розгляду справи не порушувалося, визначення місця проживання в справі не вирішувалося. Доказів того, що він забезпечує дитину матеріально, відповідач також не надав.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштована в сім`ю позивачки ОСОБА_1 на підставі пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на дитину на користь позивачки ОСОБА_1 , апеляційний суд не врахував, що такої вимоги позивачка в позові не заявляла, із прохальної частини позову вбачається, що вона просила стягнути аліменти на дитину на користь особи, яка буде виконувати обов`язки опікуна (піклувальника).

Діти, над якими встановлюється опіка, піклування визначені в статті 243 СК України. Зокрема, опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, зазначені в цього Кодексу (стаття 243 СК України).

Будь-яких доказів, що ОСОБА_1 є піклувальником неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто її законним представником, матеріали справи не містять, тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно стягнули з відповідачів аліменти на дитину на користь позивачки.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України).

Неповнолітня дитина має право брати участь в розпорядженні аліментами, одержаними на неї (абзац 2 частини другої статті 179 СК України).

Згідно з частиною третьою статті 179 СК України неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до ЦК України.

ЦК України в частині другій статті 30 закріпив, що обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку) (частина перша статті 32 ЦК).

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2024 року в справі № 545/1241/20 (провадження № 61-11846св24), 13 червня 2024 року в справі № 760/17498/22 (провадження № 61-15969св23) зауважив, що фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вважається неповнолітньою. За обсягом цивільна дієздатність неповнолітньої особи є неповною. З урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів.

Оскільки передбачений статтею 180 СК України обов`язок батьків утримувати свою дитину є безумовним, а відповідачі як на момент подання позову, так і на час ухвалення рішення судами проживали окремо від дитини та, вочевидь, матеріально дитину не забезпечували, тому колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення аліментів, вказавши, що такі аліменти мають стягуватись із відповідачів на користь неповнолітньої ОСОБА_4 шляхом їх перерахування на особистий рахунок дитини, який вона може відкрити особисто в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 29 травня 2024 року в справі № 283/94/22 (провадження № 61-16038св23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Заніздри Андрія Петровича та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів змінити, виклавши резолютивну частини рішення суду в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 липня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 липня 2023 року до досягнення дитиною повноліття».

Аліменти перераховувати на особистий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який дитина може відкрити особисто в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська