Рішення

від 18.12.2024 по справі 939/2833/23

БОРОДЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 939/2833/23

РІШЕННЯ

Іменем України

07 листопада 2024 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі: головуючої судді Міланіч А.М.

при секретарі Слухай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка цивільну справу за позовом Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство "Клавдієвська лісова науково-дослідна станція" про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом їх повернення,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2023 року Бучанська окружна прокуратура звернулась до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, мотивуючи позовні вимоги тим, що рішенням 20 сесії 5 скликання Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області від 25 листопада 2008 року затверджено проект землеустрою та надано у власність земельну ділянку площею 0,75 га для ведення особистого селянського господарства на території Блиставицької сільської ради Бородянського району (на даний час -Бучанського району) Київської області.

На підставі вказаного рішення відповідачу ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 грудня 2008 року серії ЯЖ № 225451 (кадастровий номер 3221080501:04:008:0113), зареєстрований за № 010832400266

Надалі, рішенням Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області від 15 вересня 2017 року № 207-14-УІІ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221080501:04:008:0113, площею 0,75 га, цільове призначення якої змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У зв`язку з цим за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Гутніченко М.В. від 12 лютого 2018 року, індексний номер 39631709.

Зазначена земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Клавдієвська ЛНДС» - 24 квартал, 47, 50 виділи Клавдієвського лісництва, орієнтовна площа накладення 0,65 га.

Вважала, що рішення Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області від 25 листопада 2008 року та від 15 вересня 2017 року прийняті з порушенням вимог ст 20,22,57,93,116,122,149 Змельного Кодексу України та ст. 16,17,18 Лісового Кодексу України як не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогоподарського призначення, у спосіб та для потреб, не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача.

Тому просила усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Гутніченко М.В. від 12 лютого 2018 року, індексний номер 39631709 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221080501:04:008:0113 площею 0,75 га; усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 23 листопада 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні прокурор Храпа Ю.О. позов підтримала та викладене підтвердила.

Бучанська районна державна адміністрація Київської області, ДП «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція» своїх представників в судове засідання не направили, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідач. в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Вислухавши пояснення прокурора Храпи Ю.О., дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що рішенням 20 сесії 5 скликання Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області від 25 листопада 2008 року затверджено проект землеустрою та надано у власність земельну ділянку площею 0,75 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільської ради в с. Блиставиця Бородянського району (на даний час -Бучанського району) Київської області (а.с.106).

На підставі вказаного рішення відповідачу ОСОБА_1 17 грудня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,75 га, кадастровий номер 3221080501:04:008:0113, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.75).

Рішенням Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області від 15 вересня 2017 року № 207-14-УІІ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221080501:04:008:0113, площею 0,75 га, цільове призначення якої змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.107).

На підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Гутніченко М.В. від 12 лютого 2018 року, індексний номер 39631709, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (а.с.27-28).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, копії повідомлення ДП «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція» від 23 серпня 2023 року, фрагменту з публічної кадастрової карти України, копії планшету № 1 Клавдієвське лісництво (лісовпорядкування 2014 рік) викопіювання з планшету № 1 ДП «Клавдієський лісгосп» за 1993 рік, витягів з проекту організації та розвитку лісового господарства, земельна ділянка відповідача з кадастровим номером 3221080501:04:008:0113 накладається на землі лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція» у кварталі 24 виділах 47,50 Клавдієвського лісництва ( а.с.34-82).

Згідно з ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно доч.1,2ст. 5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Установлено, що спірні земельні ділянки перебували в користуванні ДП «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція» (раніше - ДП «Клавдіївське лісове господарство») та відносилися до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч.1 ст. 8, ч.1 ст. 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі ст.10ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до ст.12ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни таюридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість, ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Установлено, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, а тому суд дійшов висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки лісового фонду.

У цьому контексті витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій його фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи наведене, слід зробити висновок, що обраний прокурором спосіб захисту про повернення земельної ділянки є неефективним. В контексті обставин цієї справи, належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 707/2476/22 (провадження № 61-13264св23).

Також суд зважає на те, що однією із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). За змістом частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14 (провадження № 61-16521св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16 (провадження № 61-35160св18) та від 20 грудня 2023 року у справі № 522/18817/20 (провадження № 61-139св23).

Прокурор визначив негаторний спосіб захисту порушеного права, а суд, відповідно до наведеної практики Верховного Суду, не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову, що буде порушенням принципу диспозитивнсоті цивільного процесу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває у володінні відповідача, який є добросовісними набувачем, доказів протилежного суду не надано, то підстав для задоволення позову не вбачається, у зв`язку з чим визнає за необхідне в позові відмовити.

Керуючись ст.15,16,317,373,391ЦК України,ст.,8,9,10,12ЛК України,ст. 5,10-13,259,263-265,268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В позові Бучанській окружній прокуратурі Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство "Клавдієвська лісова науково-дослідна станція" про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земнльною ділянкою, шляхом їх повернення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Повне рішення суду складено 18 грудня 2024 року.

Головуючий-суддяА.Міланіч