Рішення

від 12.12.2024 по справі 725/6653/23

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 725/6653/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2024 року Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Сірик І.С.

за участю секретаря - Барабащук О.А.

представника позивача - Левицької О.І.

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - Петренко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Заставнівської міської ради про визнання незаконним вивезення та утримання неповнолітньої дитини батьком на території України та повернення дитини до місця постійного проживання в Королівство Іспанії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Заставнівської міської ради про визнання незаконним вивезення та утримання неповнолітньої дитини батьком на території України та повернення дитини до місця постійного проживання в Королівство Іспанії. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 13.10.2001 вона та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб. Від спільного проживання у шлюбі у них народилося троє дітей : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області 03.02.2022 шлюб між ними розірвано. Вказує, що вона та син ОСОБА_6 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , але фактично проживали в Королівстві Іспанія. Згідно відповіді Держприкордонної служби від 21.07.2023 року ОСОБА_6 перетнув державний кордон України через пункт пропуску Порубне 26 червня 2023 року у напрямку В`їзд, тобто відповідач ОСОБА_2 самовільно, без її згоди не визначивши в добровільному порядку місце проживання та перебування дитини вивіз сина в Україну. Вона переконана, що відповідач забрав силою їхнього сина ОСОБА_6 та на даний час не повертає його і не надає їй можливості побачити дитину, зв`язатися по телефону, дізнатися про дозвілля сина, його моральний стан, про його здоров`я, в зв`язку з чим вона не може виконувати свої материнські обов`язки. Зазначає, що зверталася в Міністерство внутрішніх справ України до Уповноваженого з прав людини, Рівненську прокуратуру, Державну прикордонну службу України, ГУНП у Чернівецькій області, Службу у справах дітей Заставнівської міської ради щодо пошуку дитини та повернення неповнолітнього в Королівство Іспанії. Вважає, що дитина маючи можливість проживати в Королівстві Іспанії, навчаючись вже 8 років в школі і маючи всі пільги та послуги, повинен проживати по місцю реєстрації в Іспанії, крім того не повинен бути розділений зі своїми сестрами. Зазначає, що відповідач навмисно не надає вірної, актуальної адреси перебування дитини, щоб нікому не було відомо про місце перебування сина. Вважає, що відповідач не сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків та утримує дитину без його згоди.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася.

Представник позивача адвокат Левицька О.І. в судовому засіданні підтримала заявлену заяву, просила задовольнити.

Представник третьої особи від служби у справах дітей Заставнівської міської ради, в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву з проханням провести розгляд справи у її відсутності. Зазначила, що просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки дитина досягла 14-річного віку і сама вирішує з ким і де їй проживати.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовну заяву не визнав. Суду пояснив, що в 2017 році разом із сім`єю проживав в Королівстві Іспанія. Згодом, через непорозуміння з дружиною, ним було прийнято рішення жити окремо. З 2021 року разом із ним почав проживати його син ОСОБА_6 , який вказав, що мама його вигнала. В той момент до нього прийшли двоє дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Згодом донька з мамою примирилась і повернулась проживати до неї. З того моменту і по даний час син ОСОБА_6 перебуває на його утриманні. В 2023 році, у зв`язку із станом здоров`я та необхідністю оперативного втручання, ним прийнято рішення про повернення в Україну. Син ОСОБА_9 не захотів залишатися в Королівстві Іспанії, оскільки не адаптувався в цій країні, важко давалось навчання та вивчення іноземної мови, немав друзів, тому син прийняв самостійне рішення про повернення в Україну. На даний час вони проживають в м. Рівне, син успішно навчається в ліцеї, має друзів. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача адвокат Петренко В.О. позовну заяву не визнав, просив суд відмовити в задоволені позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовна заява не обґрунтована та не підлягає задоволенню, з огляду наступного.

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що 13.10.2001 року позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Заставнівського районного управління юстиції Чернівецької області.

У вказаному шлюбі у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22.06.2009 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції.

Заочним рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03.02.2022 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до судового наказу, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці від 22.12.2021, з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.12.2021.

За частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані Гаазькою конвенцією, яка набрала чинності для України 01 вересня 2006 року.

Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За частиною другою статті 3 Гаазької конвенції права піклування, про які йдеться у пункті "а", можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.

За висновками, викладеними ЄСПЛ у справі "Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії", рішення від 12 липня 2011 року (заява № 14737/09), рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Гаазькою конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв`язків з сім`єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв`язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.

Поняття "місце постійного проживання" не визначене Гаазькою конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Отже, звертаючись до суду з позовом про повернення дитини у порядку Гаазької конвенції, позивач має довести звичайне місце проживання дитини в іншій державі, до якої він просить повернути дитину, а також, що він здійснював опіку, піклування про дитину до її незаконного переміщення із звичайного місця її проживання (постанова Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 712/9027/21, провадження № 61-12883св22).

Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21, провадження № 61-4217св22).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт "а" частини першої статті 3 Гаазької конвенції);

по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт "b" частини першої статті 3 Гаазької конвенції);

по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт "b" частини першої статті 3 Гаазької конвенції).

У даній справі встановлено, та сторонами не заперечувалось, що:

ОСОБА_6 народився, ІНФОРМАЦІЯ_3 в Україні, з моменту народження є громадянином України, після народження проживав та станом на сьогоднішній день продовжує проживати в Україні до теперішнього часу.

Згідно із довідки про реєстрацію за місцем проживання позивач та відповідач, разом із їхніми спільними дітьми з 19.12.2017 були зареєстровані за місцем проживання в населеному пункті АДРЕСА_2 .

З інформації наданої Головним центром обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України ОСОБА_7 26.06.2023 здійснив перетин кордону України в пункті пропуску Порубне.

В судовому засіданні було заслухано пояснення неповнолітнього ОСОБА_2 . Згідно яких вказав, що з 2020 до моменту повернення в Україну проживав в Королівстві Іспанія разом із батьком, окремо від своєї матері та рідних сестр. Ним було прийнято рішення проживати з батьком у зв`язку з постійними суперечками з мамою, різного роду непорозумінням. Матір вживала спиртні напої, і в стані алкогольного сп`яніння вчиняли суперечки. Був зафіксований випадок працівниками поліції, проте що матір вигнала дітей з дому. Тоді він разом із сестрою ОСОБА_10 переїхали до батька. Згодом сестра помирилась з мамою і повернулась проживати до неї, а він залишився з батьком. У 2023 батько повідомив йому, що планує повернутися в Україну та запитив його де він хоче проживати. Через те, що в Королівстві Іспанії йому не подобалось, не мав друзів, важко було навчатись він прийняв рішення повернутись разом із батьком. Станом на сьогоднішній день він проживає в АДРЕСА_3 разом із батьком. Повертатися до Короліства Іспанії не бажає і не бажає проживати з мамою. Будь якого примусу батько по відношенню до нього, щодо повернення в Україну не чинив.

Так, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08.05.2024 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - відмовлено.

Відповідно до вказаного рішення неповнолітній ОСОБА_6 дійсно проживає та навчається у м. Рівне.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3, ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Оскільки пред`явлення до суду вимоги одним із батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства, підстави для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відсутні, оскільки неповнолітній ОСОБА_6 , на момент пред`явлення позову ( станом на грудень 2023 року) та ухвалення рішення у справі досяг чотирнадцятирічного віку, а, відтак, саме йому належить право самостійно обирати місце свого проживання.

Суд враховує що неповнолітній ОСОБА_6 разом із батьком проживає у м. Рівне, де навчається у ліцеї та відвідує гуртки; за місцем проживання у дитини є своє коло друзів, захоплення, вона має сталі сімейні зв`язки, своє місце проживання вважає постійним і комфортним, є дуже прив`язаним до батька, розуміє українську мову; рішення про повернення в Україну та залишитися проживати разом із батьком було прийнято ним особисто, без будь якого примусу.

Королівство Іспанія не було місцем постійного проживання дитини, туди він виїхав з сім`єю у 2017 році та в 2023 році повернувся в Україну, постійним його місцем проживання була і є Україна.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення позову ОСОБА_4 відсутні, позивачем не доведено факту незаконного вивезення та утримання відповідачем ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_6 , отже відсутні підстави для повернення ОСОБА_6 до до Королівства Іспанія.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник позивача: Левицька Оксана Ігорівна , адреса АДРЕСА_4 , Договір про надання правничої допомоги від 18.07.2023, ордер серії ВС №1223924 від 21.08.2023

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Представник відповідача: Петренко Віталій Олександрович , адреса АДРЕСА_6 , ордер серії СЕ №1072521 від 08.11.2023.

Третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Заставнівської міської ради, адреса м.Заставна вул.Самоврядування, 9.

Повний текст рішення виготовлено 18.12.2024.

Суддя Сірик І.С.