Рішення

від 18.12.2024 по справі 398/2996/24

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 398/2996/24

провадження №: 2/398/2172/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"18" грудня 2024 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні взалі судовихзасідань вм.Олександрія впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справу за позовом Олександрійської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати

В С Т А Н О В И В:

Олександрійська міська рада звернулась в суд з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 17414,28 грн. та понесених судових витрат. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 на підставі дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 01.03.2018 року Центром надання адміністративних послуг, належить об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлі агрегатних складів, загальною площею 970,3 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, договір оренди не уклав, орендні платежі за володіння та користування земельною ділянкою не сплачував. Відтак, позивач вважає, що відповідач зберіг без достатньої на те правової підстави кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Оскільки, відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив не подав та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, то судом постановлено ухвалу про заочний розгляд цієї справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Згідно частини 1 статті 13Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Загальне правило щодо підстав та порядку набуття права на землю із земель комунальної власності визначено статтею 116 ЗК України, згідно з частинами 1, 2 якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Особливості набуття права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначені статтею 120ЗК України та статтею 377 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 120ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

На підставі дубліката свідоцтва про право власності серії та номер НОМЕР_1 , виданого 01.03.2018 року Центром надання адміністративних послуг, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, а саме: будівлі агрегатних складів, загальною площею 970,3 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.05.2024 року №380807446.

З Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.05.2024 року №НВ-0001327752024 вбачається, що 23.02.2004 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, загальною площею 0,0984 га, кадастровий номер 3510300000:04:227:0005, місце розташування АДРЕСА_1 .

Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 3510300000:04:227:0005, загальною площею 0,0984 га, по АДРЕСА_1 , форма власності комунальна, власник Олександрійська міська рада, є сформованою як об`єкт цивільних прав з 23.02.2004 року.

Статтями 12, 13, 81 та 83 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сторони та інші учасники справи подають докази безпосередньо до суду.

Відповідно до частини 1 статті 124ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно статті 125ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 206ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14ПК України визначеного, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Підпунктом 14.1.136пункту 14.1статті 14ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 288ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1). Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем та визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (п. 288.4, п. 288.5).

Відповідно до статті 1Закону України«Про державнийконтроль завикористанням таохороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Оскільки відповідач, будучи власником об`єкта нерухомого майна, у період з 01.09.2022 року по 31.05.2024 року здійснював фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт нерухомості розміщений та не звертався за оформленням права оренди на земельну ділянку, останній не набув належних прав користування щодо земельної ділянки, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладання договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1статті 1212 ЦК України.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, провадження №14-77цс18 та постанові Верховного суду від 05.08.2022 в справі № 922/2060/20.

Відповідно до частини 1 статті 1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1214ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212Цивільного кодексуУкраїни особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83Цивільного кодексуУкраїни застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83Цивільного кодексуУкраїни для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Вказаний правовий висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного суду України від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Також, Верховний суд, у постанові від 05.09.2019 року у справі №808/5913/15 дійшов до висновку, що обов`язок зі сплати коштів за користування земельною ділянкою виникає саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 05.08.2022 року у справі №922/2060/20 зазначив, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому, відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1Земельного кодексуУкраїни не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічні правові висновки були викладені також, в постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі №925/1082/20.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_1 використовував земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , без достатніх правових підстав, у період з 01.09.2022 року до 31.05.2024 року не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, у результаті чого безоплатно користувався цією земельною ділянкою, тобто безпідставно набув дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, у Олександрійської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.

Згідно розрахунку заборгованості за період з 01.09.2022 року до 31.05.2024 року заборгованість ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 0,0984 га, кадастровий номер 3510300000:04:227:0005, становить 17414,28 грн.

Суд погоджується з вказаним розрахунком, оскільки він здійснений на підставі норм діючого законодавства, у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, згідно рішень Олександрійської міської ради № 221 від 07.07.2021 року, № 609 від 12.05.2023 року «Про місцеві податки і збори», Витягів із технічної документації з нормативно грошової оцінки земельної ділянки від 15.08.2022 року №10932/295-22, від 18.12.2023 № НВ-9934119342023 та від 30.05.2024 року №НВ-9940444732024, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:04:227:0005, Наказу Мінагрополітики від 25.11.2016 №489 «Про затвердження Порядку нормативно грошової оцінки земель населених пунктів», постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 №1147 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 81, 141, 258, 259, 263 265, 268, 280 282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Олександрійської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцяпроживання,зареєстрована увстановленому закономпорядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, місто Олександрія, проспект Соборний, буд. 59, ЄДРПОУ 33423535) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 01.09.2022 року до 31.05.2024 року в розмірі 17 414 (сімнадцять тисяч чотириста чотирнадцять) гривні 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцяпроживання,зареєстрована увстановленому закономпорядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, місто Олександрія, проспект Соборний, буд. 59, ЄДРПОУ 33423535) судовий збір в розмірі 3028 ( три тисячі двадцять) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 18 грудня 2024 року.

Суддя О.В.Авраменко