Рішення

від 17.12.2024 по справі 947/21190/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/21190/24

Провадження № 2/947/4524/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участі секретаря судового засідання Сопової А.Є.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,третя особа, яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору Київськарайонна адміністрація Одеської міськоїради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самовільно зведених споруд, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

04 липня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди щодо користування ОСОБА_1 частиною домоволодіння та подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення побудованих відповідачами будівель (споруд); знести самовільно зведені споруди, а саме: камінний паркан в кінці двору як власником квартири АДРЕСА_2 , що збудований ОСОБА_7 як власником, за адресою АДРЕСА_1 ; одноповерхову кам`яну прибудову до квартири АДРЕСА_3 та капітальний кам`яний паркан з дерев`яною та частково металевою конструкцією, що збудований ОСОБА_6 як власником квартири АДРЕСА_4 ; капітальний кам`яний паркан, що був зведений ОСОБА_9 , як власником сусіднього будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , який примикає до стіни будинку АДРЕСА_1 та суттєво перешкоджає в обслуговуванні та ремонту фасадної стіни зазначеного вище будинку 57; привести земельну ділянку, на якій розташовано домоволодіння та подвір`я, що перебуває у спільному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 у попередній стан та стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 пропорційно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Ухвалою суду від 05.07.2024 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

09.07.2024 року на електронну пошту суду від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому вона просила витребувати у Київської районної адміністрації Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельногоконтролюОдеськоїміської радизавіреніналежнимчином матеріали,щосталипідставою длявизнаннясамочиннимнового будівництвадвоповерховоїбудівліна подвір`їзагальногокористуваннядомоволодіння заадресою: АДРЕСА_1 таматеріали,якістали підставоюдлявизнання фактунезаконного влаштуваннячастково кам`яногота частковометалевого парканупоперек частиниподвір`я,а зфасадної частинидомоволодіння,що розташованоза адресою: АДРЕСА_1 вздовж АДРЕСА_1 впритулдо торцязовнішньої частинибудинку влаштованокапітальний кам`янийпаркан здеревиною обрешіткоюссуміжної присадибноїземельної ділянки,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 .

01.08.2024 року від представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_11 надійшов Відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову.

06.08.2024 року від відповідача ОСОБА_8 надійшла заява про відкладення судового засідання та встановлення додаткового строку для подання відзиву на позовну заявую

07.08.2024 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_3 надійшов відзив, в якому він просив у задоволенні позову відмовити.

07.08.2024 року на електронну пошту суду від представника відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_5 надійшло клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення та відкладення судового засідання.

Судове засідання, призначене на 08.08.2024 року, було відкладено за клопотанням представника відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_5 та для надання можливості представнику позивача ознайомитися з відзивом до 09.10.2024 року до 14.00 год.

08.08.2024 року на електронну пошту суду від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшло клопотання про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи. Зі справою представник ознайомилася 07.10.2024 року, про що свідчить її розписка в матеріалах справи.

08.08.2024 року на електронну пошту суду від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому вона просила витребувати у Київської районної адміністрації Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельногоконтролюОдеськоїміської радизавіреніналежнимчином матеріали,щосталипідставою длявизнаннясамочиннимнового будівництвадвоповерховоїбудівліна подвір`їзагальногокористуваннядомоволодіння заадресою: АДРЕСА_1 таматеріали,якістали підставоюдлявизнання фактунезаконного влаштуваннячастково кам`яногота частковометалевого парканупоперек частиниподвір`я,а зфасадної частинидомоволодіння,що розташованоза адресою: АДРЕСА_1 вздовж АДРЕСА_1 впритулдо торцязовнішньої частинибудинку влаштованокапітальний кам`янийпаркан здеревиною обрешіткоюссуміжної присадибноїземельної ділянки,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 .

02.09.2024 року засобами поштового зв`язку від представника відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_5 надійшов Відзив на позовну заяву, в якому вона просила у задоволенні позову відмовити.

17.09.2024 року від представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_11 надійшла заява про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, з якими вона ознайомилася 19.09.2024 року.

23.09.2024 року від представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_11 надійшла заява про надання адвокату доступу до матеріалів справи в ЄСІТС.

07.10.2024 року від представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_11 надійшли заперечення на заяву представника позивача від 08.08.2024 року про витребування доказів та клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_11 судове засідання, призначене на 09.10.2024 року було відкладено до 04.11.2024 року до 10.45 год.

Ухвалою суду від 04.11.2024 року витребувано уКиївської районноїадміністрації Одеськоїміської радита Управліннядержавного архітектурно-будівельногоконтролю Одеськоїміської радизавірені належнимчином матеріаливиїзної перевірки,проведеної зазверненням ОСОБА_1 щодонезаконного будівництваза адресами: АДРЕСА_1 ,та АДРЕСА_1 . Розгляд справи у відкритому судовому засіданні відкладено для отримання витребуваних доказів на 25.11.2024 року о 12 год. 00 хв.

08.11.2024 року через систему «Електронний суд» від представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Хлистуна Ростислава Васильовича надійшла заява про виконання ухвали суду від 04.11.2024 року з витребуваними доказами.

15.11.2024 року до канцелярії суду від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

19.11.2024 року від Київської районної адміністрації до канцелярії суду надійшли копії матеріалів виїзної перевірки, проведеної за зверненням ОСОБА_1 щодо незаконного будівництва за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Судове засідання, призначене на 25.11.2024 року, було відкладено для надання можливості представникам відповідачів ознайомитися з матеріалами справи до 17.12.2024 року до 14.00 год.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судовому засіданні, призначеному на 17.12.2024 року, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримала позовну заяву та просили її задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_6 ОСОБА_11 , ОСОБА_7 ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ОСОБА_5 просили у задоволенні позову відмовити, вказуючи на його безпыдставнысть та необгрунтованысть.

Представник третьої особи, яка незаявляє самостійних вимог напредмет спору Київськоїрайонної адміністрації Одеської міськоїради у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України у суді права і свободи громадянити захищаються. Згідно статті 4 Цивільного процесуального кодексу України з позовною заявою до суду може звернутись лише особа, права та/або законний інтерес якої порушене, не визнається та/або оспорюється.

При цьому, захист непорушеного права неможливий. Отже, обов`язковою умовою права на подання позову є порушене право, за його відсутності судовий процес неможливий. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає праве особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнанання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосування відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач це особа, якій належить право вимоги; належний відповідач це особа, котра повинна відповідати за позовом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуваннямнаведеного правомна зверненнядо судуза захистомнаділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання с прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 02.02.2021у справі№925/642/19зроблені таківисновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є співвласником 107/1000 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташовано це домоволодіння та його подвір`я не приватизовано, залишається у комунальній власності та наразі перебуває у спільному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 .

Позивачка посилається на статтю 86 Земельного кодексу України та приходить до висновку про наявність спільної власності на вищезазначену земельну ділянку, зауважуючи при цьому, що використання земельної ділянки, що знаходиться у спільній частковій власності, визначаються за згодою всіх співвласників, тобто, рішення щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою повинні бути спільними та одностайно схваленими усіма співвласниками. Проте відповідачі самовільно забудовують ділянку.

Позивач зазначає, що порушуються її права як власника земельної ділянки та посилається на статті 153 ЗК України (власникам земельної ділянки гарантовано право власності на земельну ділянку), 391 ЦК України (власник майна має право вимагати усунення перешкод) та 376 ЦК України (якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно).

Однак,жодного доказунаявності прававласності наземельну ділянкупозивачем нанадано. Доводи позовної заяви обґрунтовуються тим, що позивач є співвласником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Законодавством передбачено, що власникам земельних ділянок необхідно мати належним чином отримані документи, які підтверджують їх правомочності.

Зокрема, у ч.1 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно ч.2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

На підтвердження своїх доводів, позивачем надано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.06.2015 року, згідно з яким вона є власником 107/2000 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 19.06.2015 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою; копію заяви до Департаменту з благоустрою міста ОМР, Київської районної адміністрації ОМР, Департаменту земельних ресурсів ОМР від 28.06.2023 року, в якій позивачка ОСОБА_12 просить провести комісійне обстеження подвір`я домоволодіння АДРЕСА_1 , прийняти розпорядження про демонтаж незаконно розміщеного об`єкту дерев`яної огорожі,що розташованана подвір`їдомоволодіння АДРЕСА_1 ,здійснити заходищодо усуненнясамовільно збудованихкапітальних об`єктівта приведеннядомоволодіння упопередній стан;копію відповідіКиївської райадміністраціїОМР від25.07.2023року;копію відповідіУправління ДАБКОМР від22.07.2024року вякій зазначено,що підчас комісійноговиїзду намісце 06.07.2023року заадресою: АДРЕСА_1 з візуальногоогляду встановленофакт здійсненнябудівельних робітз будівництвадвоповерхової будівліна територіїподвір`я загальногокористування впритулдо існуючогосараю «Ф»; копію відповіді Департаменту земельних ресурсів ОМР від 25.07.2023 року, якій зазначено, що за наявною у Департаменті інформацією, рішень Одеською міською радою щодо передачі земельної ділянки за вищевказаною адресою у власність чи користування не приймалося; копією заяви до НПУ ГУНП в Одеській області від 13.05.2023 року; копією відповіді НП ГУНП в Одеській області Одеського районного управління поліції №1 від 24.05.2023 року ОСОБА_1 , в якій зазначено те, що між ОСОБА_12 та ОСОБА_6 виник конфлікт в сфері цивільно-правових відносин щодо розподілу земельної ділянки та рекомендовано звернутися до суду; копією фрагменту технічного паспорту 1997 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_13 , на кв. АДРЕСА_5 з приміткою «збудовано самовільно житловий будинок У1, прибудова а5 ОСОБА_6 ».

Позивачка стверджує, що відповідачка ОСОБА_6 порушила її право користування частиною домоволодіння та подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 ; самовільно побудувала одноповерхову кам`яну прибудову до квартири АДРЕСА_3 та капітальний кам`яний паркан з дерев`яною та частково металевою конструкцією, що на момент пред`явлення позову порушує права позивачки на користування її частиною домоволодіння та подвір`ям.

Однак, вказані письмові докази не містять інформацію про те, що на момент пред`явлення позову одноповерхова кам`яна прибудова до кв. АДРЕСА_4 , частина якої належить ОСОБА_6 та кам`яний паркан має статус самочинно збудованих споруд, а також інформацію про те, що саме ОСОБА_6 перешкоджає позивачці ОСОБА_12 в користуванні частиною домоволодіння та подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 .

16.09.1997 року ОСОБА_6 , її чоловікові ОСОБА_14 , дочці ОСОБА_15 , синові ОСОБА_16 було видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 на 9/50 частин домоволодіння, яке заходиться за адресою: АДРЕСА_6 в рівних частках, тобто на 9/200 кожному, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 16.09.1997 року.

16.10.1997 року вказана частина домоволодіння була зареєстрована за усіма співвласниками в рівних частках в ОМБТІ під №3093-стор. 111-кн-99пр.

07.08.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на 9/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 .

Згідно додаткових відомостей до вказаного витягу (т.1, а.с.63 зворот) за відповідачем зареєстровано право власності на частину домоволодіння загальною площею 239 кв.м., в тому числі - господарські будівлі: Ц - сарай, ц -1 -навіс, огорожа №2.

Рішенням Виконавчогокомітету Одеськоїміської радивід 18.03.1993року №251надано земельнуділянку площею665м? ОСОБА_8 в постійнекористування дляобслуговування житловогобудинку тагосподарських спорудза адресою: АДРЕСА_1 . Дозволено провести реконструкцію існуючого домобудування за узгодженою проектно-кошторисною документацією.

ОСОБА_8 розробилата подалапроектно-кошториснудокументацію пореконструкції існуючогодомобудівництва,яке знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 перед поданням проектно-кошторисної документації повинна була отримати дозволи від сусідів. Зазначені дозволи вона отримала, що підтверджується розписками від ОСОБА_13 та від ОСОБА_17 .

Згідно з Висновком 69/93 Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.10.1993 року, ОСОБА_8 отримала дозвіл на проведення реконструкції існуючого домобудування за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до положення ч.1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства тощо.

Аналізуючи зміст наведеної вище ст. 116 ЗК України, громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, визначених ЗК України, або за результатами аукціону.

Отже, виходячи з вищенаведених положень, можна зробити висновок, що ОСОБА_8 отримала у власність будинок за адресою: АДРЕСА_7 , а також отримала право на проведення реконструкції зазначеного будинку на законних підставах.

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з положення ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.2 ст.1 ЗК України право власності на землю гарантується.

Положення ст. 125 ЗК України зазначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, право приватної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер:5110136900:19:014:0106 зареєстровано за ОСОБА_8 .

Згідно Кадастрового плану земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:19:014:0106, вбачається, що зазначена земельна ділянка контактує за наступними межами: на відрізку від «А» до «Б» контактує з землею Заговєнко, на відрізку від «Б» до «В» контактує з проїздом не перегороджуючи його, на відрізку від «В» до «Г» контактує з АДРЕСА_1 не перегороджуючи, на відрізку від «Г» до «А» контактує з житловою забудовою.

Відповідно до технічного паспорту, реєстровий номер 15-4181-10, вбачається, що кам`яний паркан знаходиться на території будинку АДРЕСА_7 , що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:19:014:0106, що належить на праві приватної власності ОСОБА_8 .

Отже, з вищевказаного вбачається, що той паркан стосовно якого позивачка вважає, що її права порушено, знаходиться на території земельної ділянки, яка належить ОСОБА_8 , тому цей паркан також відноситься до власності останньої.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до положення ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

ОСОБА_8 є власником земельної ділянки і має повне право користуватися і розпоряджатися своєю земельною ділянкою на власний розсуд.

Згідно договору купівлі-продажу 11.11.2015 року відповідачу ОСОБА_7 на праві приватної власності належить 9/10 частин окремого житлового будинку, який розташованийза адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,4 кв. м, у тому числі житловою площею 53,3 кв. м, що розташований на окремій земельнійділянці, що знаходиться у фактичному користуванні.

Доказів того, що відповідач ОСОБА_7 має на праві власності квартиру АДРЕСА_8 позивачем не надано.

Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 29.06.2017 року (реєстраційний номер 773552151101) містить схематичний план земельної ділянки. У експлікації та характеристиці будинку, господарських будівель та споруд зазначено про наявність огорожі (паркану) на земельній ділянці відповідача ОСОБА_7 , що виконана з металу та черепашнику (різновид каміння ракушняка).

Твердження позивача про «самовільно збудованийкам`янийпаркан» не відповідає дійсності та спростовується документами по будинку ОСОБА_7 . Крім того, паркан ОСОБА_7 не розташований на земельній ділянці загального користування будинку АДРЕСА_1 .

Відмовляючи узадоволенні позовуу данійчастині вимог,суд бередо увагитехнічний паспортвід 29.06.2017року,виданий наім`я ОСОБА_7 ,за адресою: АДРЕСА_1 , який містить вказівку про наявність у останньої огорожі, яка складається з компонентів - метал та черепашник, плдощею 32,1 кв.м. (т.1, а.с.89).

Крім того, суд зауважує, що жодних доказів порушення будь-яких її особистих прав позивач у судовому засіданні не надала, а її твердження щодо того, що належна їй квартира погано провітрюється та у неї відсутній проїзд не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, з клопотанням про проведення судової будівельно-технічної експертизи не зверталась.

Таким чином, позовні вимоги щодо усунення позивачу перешкод у користуванні частиною домоволодіння та подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення побудованих відповідачами будівель (споруд); знесення самовільно зведені споруди, а саме: камінного паркану в кінці двору як власником квартири АДРЕСА_2 , що збудований ОСОБА_7 як власником, за адресою: АДРЕСА_1 ; одноповерхової кам`яної прибудови до квартири АДРЕСА_3 та капітального кам`яного паркану з дерев`яною та частково металевою конструкцією, що збудований ОСОБА_6 як власником квартири АДРЕСА_4 ; капітального кам`яного паркану, що був зведений ОСОБА_18 , як власником сусіднього будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , який примикає до стіни будинку АДРЕСА_1 та суттєво перешкоджає в обслуговуванні та ремонту фасадної стіни зазначеного вище будинку 57; приведення земельної ділянки, на якій розташовано домоволодіння та подвір`я, що перебуває у спільному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 у попередній стан є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 пропорційно на користь ОСОБА_1 моральної шкоду в сумі 100 000 грн., суд зазначає таке.

Згідно статті23ЦК Україниособа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення її права, при цьому моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»регламентовано, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначив, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджуєтьсяфакт заподіянняпозивачеві моральнихчи фізичнихстраждань абовтрат немайновогохарактеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди.

В Постанові від 09 листопада 2022 року по справі №212/7628/21 Верховний Суд зазначив, що розмір відшкодування є предметом доказування, а отже, позивач має довести суду, що пропонований ним розмір компенсації відповідає його стражданням.

Позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами зазначених обставин, не надано жодної довідки лікаря, будь-яких інших доказів, що свідчить про недоведеність позивачем розміру заявленої до стягнення моральної шкоди у сумі 100000 гривень, не доведено причинного зв`язку між діями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 та заявленою моральною шкодою.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки вина відповідачів у спричиненні позивачу моральної шкоди не доведена в судовому засіданні, відсутній причинний зв`язок між будь-яким погіршенням здоров`я позивача і діями відповідачів, які мали б винний характер, разом з тим вимоги ОСОБА_1 заявлені без достатніх правових підстав та обґрунтування.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5Цивільного процесуального кодексу України).

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно доч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зіч. 1 ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.263 ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 316, 319, 321, 328, 376, 386, 1167 України, ст.ст. 4, 10,12,19,43, 76-81, 258-261,263-265, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Київськарайонна адміністраціяОдеської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самовільно зведених споруд, стягнення моральної щкоди, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. М. Куриленко

Повний текст рішення складено 18 грудня 2024 року